Аллі Мак-Лауд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маклауд.
Ф
Аллі Маклауд
Аллі Маклауд
Аллі Маклауд
Аллі Маклауд на чемпіонаті світу 1978 року
Особисті дані
Повне ім'я Елістер Рейд Маклауд
Народження 26 лютого 1931(1931-02-26)
  Глазго, Шотландія
Смерть 1 лютого 2004(2004-02-01) (72 роки)
  Глазго, Шотландія
Громадянство  Велика Британія
Позиція фланговий півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1949–1955 Шотландія «Терд Ланарк» 112 (17)
1955–1956 Шотландія «Сент-Міррен» 22 (3)
1956–1961 Англія «Блекберн Роверз» 193 (47)
1961–1963 Шотландія «Гіберніан» 52 (6)
1963–1964 Шотландія «Терд Ланарк» 24 (1)
1964–1965 Шотландія «Ейр Юнайтед» 17 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1966–1975 Шотландія «Ейр Юнайтед»
1975–1977 Шотландія «Абердин»
1977–1978 Шотландія Шотландія
1978–1979 Шотландія «Ейр Юнайтед»
1979–1981 Шотландія «Мотервелл»
1984–1985 Шотландія «Ейрдріоніанс»
1986–1989 Шотландія «Ейр Юнайтед»
1991–1992 Шотландія «Квін оф зе Саут»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Аллі Макла́уд (англ. Ally MacLeod, нар. 26 лютого 1931, Глазго — пом. 1 лютого 2004, Глазго) — шотландський футболіст, що грав на позиції флангового півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

У дорослому футболі дебютував 1949 року виступами за «Терд Ланарк», в якому провів шість сезонів, взявши участь у 112 матчах чемпіонату.

Протягом 1955–1956 років захищав кольори клубу «Сент-Міррен».

Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Блекберн Роверз», до складу якого приєднався 1956 року. Відіграв за команду з Блекберна наступні п'ять сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Блекберн Роверз», був основним гравцем команди і у сезоні 1957/58 допоміг клубу вийти до елітного англійського дивізіону, а 1960 року дійти до фіналу Кубка Англії.

Згодом з 1961 по 1964 рік грав у складі шотландських клубів «Гіберніан» та «Терд Ланарк».

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Ейр Юнайтед», за який виступав протягом 1964—1965 років.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Початок роботи[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1966 року, очоливши тренерський штаб клубу «Ейр Юнайтед», з якою працював дев'ять сезонів і став одним з легенд клубу.

У 1975 році він переїхав до «Абердин», який привів наступного року до перемоги в Кубку Ліги, здолавши в фіналі «Селтік».

Збірна Шотландії[ред. | ред. код]

У травні 1977 року, після відходу Віллі Ормонда в «Гартс», Шотландська футбольна асоціація планувала запросити як менеджера одного з найкращих шотландських фахівців тих часів Джока Стіна, але той вирішив залишитися в «Селтіку». Відбірковий турнір до чемпіонату світу був у розпалі, до того ж буквально через пару тижнів команді належало взяти участь в чемпіонаті Британії серед збірних, а потім і зовсім відправитися в турне по Південній Америці. Часу для роздумів та осмислених рішень не було, тому на пост головного тренера був запрошений Аллі Маклауд.

«Я хочу довести, що я найкращий тренер в світі», — заявив він уже на першій прес-конференції. «Можете скільки завгодно сміятися, але у мене немає сумнівів, що я народжений для успіху». Втім, протягом всього лише року відношення до збірної Шотландії помінялося в корені не лише внаслідок гучних заяв Маклауда. Цю команду називали найсильнішою в історії. Восени Шотландія першою з усіх європейських збірних пробилася на «мундіаль», обійшовши в таблиці не лише збірну Уельсу, але і збірну Чехословаччини, чинного чемпіона Європи. Шотландці на Гемпден-Парку не залишили супротивнику жодного шансу. На голи Джо Джордана, Ази Гартфорда та Кенні Далгліша гості відповіли лише м'ячем Гайдушека вже за рахунку 0:3. Крім того «тартанові» виграли чемпіонат Британії, обігравши в останньому матчі збірну Англії на Вемблі — 2:1. В південноамериканському турне вони зазнали лише одну поразку від збірної Бразилії, а також зіграли внічию з господарями майбутнього чемпіонату світу збірною Аргентини.

Через такі результати у вболівальників, журналістів і гравців з'явилась ідея, що збірна Шотландії може виграти чемпіонат світу. Хавбек Дон Мейссон в інтерв'ю Daily Record заявив: «Всередині команди панує оптимізм. Ми знаємо, що можемо грати у відмінний футбол, і хочемо показати це всьому світу. Велике значення має жеребкування, якщо буде все нормально, ми можемо зробити те, чого всі хочуть — виграти чемпіонат світу». Жереб був більш ніж прихильний до Шотландії. Разом зі збірною Нідерландів в групу з командою Маклауда потрапили Іран і Перу. З кожним днем оптимізм в Шотландії лише збільшувався. Напередодні відльоту команди в Південну Америку на телебаченні вийшла 40-хвилинна передача Argentina Here We Come!, місцеві букмекери називали Шотландію серед фаворитів турніру з коефіцієнтом 1 до 8. «Ми приїхали за Кубком світу», — говорив Маклауд.

Проте вже в першому матчі на турнірі шотландці були покарані трьома м'ячами у свої ворота від збірної Перу. Після цього Шотландія зіграла внічию зі збірною Ірану — відвертим аутсайдером групи, для якого цей результат став єдиним позитивним на тому мундіалі[1].

Дух команди був зруйнований буквально протягом декількох днів. Шотландія з однієї найсильніших команд у світі перетворилася на жалюгідних невдах, яким нічого не вдавалося вдіяти зі збірною Ірану. Ще п'ять днів тому найкраща команда в історії Шотландії була названа в газетах «головним розчаруванням».

Шанси на вихід в наступний раунд залишалися, але для цього потрібно було обіграти збірну Нідерландів в останньому турі з різницею в три м'ячі. Маклауд пішов на кардинальні зміни в складі. Він посадив в запас Кенні Бернса, а в центрі оборони зіграли Мартін Бакен і Том Форсайт, через травму пропускав гру з Іраном капітан Брюс Райох, але тепер він повернувся на поле. Головною же зміною від Маклауда став вихід у центрі півзахисту Грема Сунеса, який ще не грав на турнірі, він зайняв місце в центрі поля поруч з досвідченими Арчі Джемміллом та Аза Гартфордом, замінивши Лу Макарі та Дона Мейссона. «Перед матчем ми з гравцями вирішили послати всі розклади до біса і просто показати свій футбол», — розповів вже на післяматчевій прес-конференції Маклауд. Шотландія довела матч до перемоги 3:2, зігравши, напевно, найкращий матч у своїй історії, але цього виявилося мало — «помаранчеві» обійшли «тартанових» завдяки кращій різниці забитих та пропущених м'ячів. Виступ збірної Шотландії на тому турнірі було визнано ганебним, після чого Маклауд змушений був піти у відставку[2].

Повернення до роботи з клубами[ред. | ред. код]

В подальшому очолював команди «Ейр Юнайтед», «Мотервелл» та «Ейрдріоніанс».

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Квін оф зе Саут», команду якого Аллі Маклауд очолював як головний тренер до 1992 року.

Помер 1 лютого 2004 року на 73-му році життя у місті Глазго після довгої боротьби з хворобою Альцгеймера.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Самба на костях Тартановой Армии. Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 7 грудня 2014.
  2. ↑ Обыграть Голландию и не стать чемпионом. Архів оригіналу за 19 грудня 2014. Процитовано 7 грудня 2014.

Посилання[ред. | ред. код]

1 Раф (в) • 2 Джардін • 3 Донахі • 4 Бакен • 5 Макквін • 6 Ріох (к) • 7 Мессон • 8 Далгліш • 9 Джордан • 10 Гартфорд • 11 Джонстон • 12 Блайт (в) • 13 Кеннеді • 14 Форсайт • 15 Геммілл • 16 Макарі • 17 Джонстон • 18 Сунес • 19 Робертсон • 20 Кларк • 21 Гарпер • 22 Бернс • Тренер: Аллі Маклауд
Шотландія

тренерський комітет (1872–1954) · Бітті (1954) · тренерський комітет (1954–1958) · Вокер (1958) · Басбі (1958) · Бітті (1959–1960) · Макколл (1960–1965) · Стін (1965) · Прентіс (1966) · Макдональд (1966) · Б. Браун (1967–1971) · Дохерті (1971–1972) · Ормонд (1973–1977) · Маклауд (1977–1978) · Стін (1978–1985) · Фергюсон (1985–1986) · Роксбург (1986–1993) · К. Браун (1993–2001) · Фогтс (2002–2004) · Бернс (2004) · Сміт (2005–2007) · Макліш (2007) · Берлі (2008–2009) · Левейн (2009–2012) · Старк (2012–2013) · Стракан (2013–2017) · Маккейв. о. (2017) · Макліш (2018–2019) · Кларк (2019–)

«Абердин» – Тренери

Філіп (1903–23) · Траверс (1923–38) · Галлідей (1938–55) · Шоу (1955–59) · Пірсон (1959–65) · Тернбулл (1965–71) · Бонтрон (1971–75) · Маклауд (1975–77) · Макнілл (1977–78) · Фергюсон (1978–86) · Портерфілд (1986–88) · Сміт і Скотт (1988–91) · Сміт (1991–92) · В. Міллер (1992–95) · Ейткен (1995–97) · Беркіншоу (в.о.) (1997) · А. Міллер (1997–98) · Хегарті (1999) · Сковдаль (1999–2002) · Спейрс (2002) · Патерсон (2002–04) · Колдервуд (2004–09) · Макгі (2009–10) · Браун (2010–13) · Макіннес (2013–)

«Мотервелл» – Тренери

Гантер (1911–46) · Стівенсон (1946–55) · Енселл (1955–65) · Говітт (1965–73) · Сент-Джон (1973–74) · В. Маклін (1974–77) · Гінд (1977–78) · Маклауд (1978–81) · Хей (1981–82) · Воллес (1982–83) · Вотсон (1983–84) · Т. Маклін (1984–94) · Макліш (1994–98) · Кемпмен (1998) · Девіс (1998–2001) · Філлібен (2001) · Блек (2001–02) · Бутчер (2002–06) · Мелпас (2006–07) · Макгі (2007–09) · Геннон (2009) · Браун (2009–10) · Макколл (2010–14) · Бараклаф (2014–15) · Макгі (2015–17) · Робінсон (2017–)

Футболіст Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аллі_Мак-Лауд&oldid=41892554