Алмазів Олекса Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій (Олександр) Дмитрович Алмазов
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Алмазов Олексій Дмитрович.jpg
Загальна інформація
Народження 6 січня 1885(1885-01-06) або 1886
Херсон, Російська імперія
Смерть 13 грудня 1936(1936-12-13)
Луцьк, Волинське воєводство
Поховання Луцьк
Національність українець
Alma Mater Українська господарська академія (1930)
Військова служба
Роки служби 19181922
Приналежність Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперіяFlag of the Ukranian State.svg УНРПольща Польща
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Формування Окрема гірська батарея Гайдамацького коша Слобідської України
Війни / битви Перша світова війна
Бій під Кревом
Радянсько-українська війна
Перший зимовий похід
Кримська операція
Бій за Кам'янець-Подільський
Бої за Вапнярку
Бої за Проскурів
Нагороди та відзнаки
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Хрест Симона Петлюри
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі

Олексій або Олександр Дми́трович Алма́зів (рідше Алма́зов) (6 січня 1886(18860106), Херсон, Російська імперія — 13 грудня 1936, Луцьк, Волинське воєводство, Польща) — український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Командир Окремої гірської батареї Гайдамацького коша Слобідської України (1918), Окремої гірської батареї Запорізького полку кінних гайдамаків імені кошового отамана Костя Гордієнка (1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР (8 грудня 1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону 16-го загону (1919)

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 6 січня 1886 року в Херсоні, походив з родини чиновника. Закінчив Тифліське реальне училище, у 1907 році — Олексіївське військове училище. 1 грудня 1907 року склав іспит на переведення до артилерії в Михайлівському артилерійському училищі, вийшов підпоручиком до Лібавської фортечної артилерії. З 20 листопада 1911 року служив у Ковенській фортечній артилерії.

19 липня 1914 року закінчив курс електротехніки на Санкт-Петербурзькому гарматному заводі.

З 18 листопада 1915 року — командир 2-ї батареї 1-го дивізіону 11-ї важкої артилерійської бригади.

З 1 грудня 1916 року — командир важкої батареї 53-го окремого важкого артилерійського дивізіону.

З 1 травня по 20 грудня 1917 року — командир цього дивізіону. Одержав звання полковника за бойові заслуги у бою під Кревом (15 серпня 1917 року). За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом, орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій під Кревом, де був отруєний газами).

В українській армії[ред. | ред. код]

З 1 січня 1918 року — командир окремої кінно-гірської батареї Гайдамацького Коша Слобідської України організованого Симоном Петлюрою. Учасник січневих боїв за Київ, баталій поблизу Гребінки, за Лубни, Хорол, Полтаву, Харків, Кременчук. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 року був поранений у ногу.

15 березня 1918 року батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого Алмазов залишався до кінця Визвольних змагань (цей дивізіон у Дієвій армії УНР називався Алмазівським). На чолі цього дивізіону у квітні 1918 року брав участь у поході полковника Болбочана на Крим.

Влітку 1919 відзначився у боях із Таращанською бригадою РСЧА на Шумщині. В липні-серпні 1920 гарматний дивізіон під командуванням Алмазова вів оборонні бої на півдні Тернопільщини. 21 листопада 1920 з Армією УНР перейшов річку Збруч у районі Підволочиська і був інтернований. Від 1930 жив у Луцьку, працював у земській управі Волинського воєводства, у справах служби перебував у Кременецькому повіті.

Могила Олекси Алмазова у Луцьку

За часів Гетьманату охороняв український державний кордон у районі ст. Сватове — Білокуракине — Старобільська. 1919 року брав участь в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам'янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, у тому числі і проти Добровольчої армії.

Учасник Першого зимового походу армії УНР. 1920 року брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста. 3 серпня 1921 року був підвищений до звання генерала-хорунжого Армії УНР.

Цивільне життя[ред. | ред. код]

У 1923 році, після перебування у таборах для інтернованих українських вояків, працював помічником маркшейдера на вугільній шахті товариства «Сатурн». У 1926 році переїхав до Чехословацької республіки, де в 1930 році закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах.

Переїхав до Луцька. Працював інженером-гідротехніком.

Активний учасник українського національного руху. Голова філії Українського Центрального Комітету. Один із провідних діячів Волинського громадського комітету допомоги голодуючим в Україні[1][2].

Помер та похований у Луцьку (могила збереглася — вже за часів незалежності над нею було споруджено пам'ятник).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У кінематографі[ред. | ред. код]

23 травня 2010 року Херсонський осередок СУМ в Україні презентував короткометражний документальний фільм «Генерал-хорунжий Олекса Алмазов».

Архівні документи[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Микола Литвин, Кім Науменко. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. — Львів; Харків, 2007. — С. 30.
  2. Петро Андрухов. 600 імен Великої Волині. — Остріг, 1993. — С. 3.
  3. - Декомунізація в дії: в Херсоні перейменували район, вулиці, парки та сквери - Офіційний сайт Херсонської міської ради. www.city.kherson.ua. Процитовано 2016-02-23. 
  4. Московський проспект носитиме ім'я Степана Бандери | КИЇВСЬКА МІСЬКА РАДА. kmr.gov.ua. Процитовано 2016-07-07. 
  5. Алмазовцы: береговые артиллеристы получили новые боевые знамена(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]