Алмазів Олекса Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій (Олександр) Дмитрович Алмазов
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Алмазов Олексій Дмитрович.jpg
Загальна інформація
Народження 6 січня 1886(1886-01-06)
Херсон, Російська імперія
Смерть 13 грудня 1936(1936-12-13) (50 років)
Луцьк, Волинське воєводство, Польща
поховання: Луцьк
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181922
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНРПольща Польща
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Формування Окрема гірська батарея Гайдамацького коша Слобідської України
Війни / битви Перша світова війна
Бій під Кревом
Радянсько-українська війна
Перший зимовий похід
Кримська операція
Бій за Кам'янець-Подільський
Бої за Вапнярку
Бої за Проскурів
Нагороди та відзнаки
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Хрест Симона Петлюри
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня

Олексій або Олександр Дми́трович Алма́зов (6 січня 1886(18860106), Херсон, Російська імперія — 13 грудня 1936, Луцьк, Волинське воєводство, Польща) — український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Командир Окремої гірської батареї Гайдамацького коша Слобідської України (1918), Окремої гірської батареї Запорізького полку кінних гайдамаків імені кошового отамана Костя Гордієнка (1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР (8 грудня 1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону 16-го загону (1919)

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 6 січня 1886 року в Херсоні, походив з родини чиновника. Закінчив Тифліське реальне училище, у 1907 році — Олексіївське військове училище. 1 грудня 1907 року склав іспит на переведення до артилерії в Михайлівському артилерійському училищі, вийшов підпоручиком до Лібавської фортечної артилерії. З 20 листопада 1911 року служив у Ковенській фортечній артилерії.

19 липня 1914 року закінчив курс електротехніки на Санкт-Петербурзькому гарматному заводі.

З 18 листопада 1915 року — командир 2-ї батареї 1-го дивізіону 11-ї важкої артилерійської бригади.

З 1 грудня 1916 року — командир важкої батареї 53-го окремого важкого артилерійського дивізіону.

З 1 травня по 20 грудня 1917 року — командир цього дивізіону. Одержав звання полковника за бойові заслуги у бою під Кревом (15 серпня 1917 року). За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом, орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій під Кревом, де був отруєний газами).

В українській армії[ред. | ред. код]

З 1 січня 1918 року — командир окремої кінно-гірської батареї Гайдамацького Коша Слобідської України організованого Симоном Петлюрою. Учасник січневих боїв за Київ, баталій близ Гребінки, за Лубни, Хорол, Полтаву, Харків, Кременчук. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 року був поранений у ногу.

15 березня 1918 року батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого Алмазов залишався до кінця Визвольних змагань (цей дивізіон у Дієвій армії УНР називався Алмазівським). На чолі цього дивізіону у квітні 1918 року брав участь у поході полковника Болбочана на Крим.

Влітку 1919 відзначився у боях із Таращанською бригадою РСЧА на Шумщині. В липні-серпні 1920 гарматний дивізіон під командуванням Алмазова вів оборонні бої на півдні Тернопільщини. 21 листопада 1920 з Армією УНР перейшов річку Збруч у районі Підволочиська і був інтернований. Від 1930 жив у Луцьку, працював у земській управі Волинського воєводства, у справах служби перебував у Кременецькому повіті.

Могила Олекси Алмазова у Луцьку

За часів Гетьманату охороняв український державний кордон у районі ст. Сватове — Білокуракине — Старобільська. 1919 року брав участь в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам'янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, у тому числі і проти Добровольчої армії.

Учасник Першого зимового походу армії УНР. 1920 року брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста. 3 серпня 1921 року був підвищений до звання генерала-хорунжого Армії УНР.

Цивільне життя[ред. | ред. код]

У 1923 році, після перебування у таборах для інтернованих українських вояків, працював помічником маркшейдера на вугільній шахті товариства «Сатурн». У 1926 році переїхав до Чехословацької республіки, де в 1930 році закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах.

Переїхав до Луцька. Працював інженером-гідротехніком.

Активний учасник українського національного руху. Голова філії Українського Центрального Комітету. Один із провідних діячів Волинського громадського комітету допомоги голодуючим на Україні[1][2].

Помер та похований у Луцьку (могила збереглася — вже за часів незалежності над нею було споруджено пам'ятник).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У кінематографі[ред. | ред. код]

23 травня 2010 року Херсонський осередок СУМ в Україні презентував короткометражний документальний фільм «Генерал-хорунжий Олекса Алмазов».

Архівні документи[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Микола Литвин, Кім Науменко. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. — Львів; Харків, 2007. — С. 30.
  2. Петро Андрухов. 600 імен Великої Волині. — Остріг, 1993. — С. 3.
  3. - Декомунізація в дії: в Херсоні перейменували район, вулиці, парки та сквери - Офіційний сайт Херсонської міської ради. www.city.kherson.ua. Процитовано 2016-02-23. 
  4. Московський проспект носитиме ім'я Степана Бандери | КИЇВСЬКА МІСЬКА РАДА. kmr.gov.ua. Процитовано 2016-07-07. 
  5. Алмазовцы: береговые артиллеристы получили новые боевые знамена(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]