Алоади

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Покарання Алоадів, гравюра Гюстава Доре

Алоади (грец. Ἀλωάδαι) — міфічні велетні От і Ефіальт, сини Іфімедії й Посейдона (варіант: сини Алоея, онуки Посейдона), вирізнялися незвичайною силою.

Алоади в міфах[ред.ред. код]

От і Ефіальт гордилися своєю силою та вважали себе сильнішими за богів. Брати схопили Ареса і тринадцять місяців тримали в мідній посудині у будинку своєї прийомної матері Еребії (Іффмедія доти померла), поки його не визволив Гермес. У дев’ятирічному віці Алоади намагалися побороти богів та поклялися водами ріки Стікс виконати це.

За Аполлодором, От і Ефіальт хотіли дістатися до неба і домогтися Гери й Артеміди, для чого думали навалити на Олімп гору Оссу, а на ОссуПеліон. Артеміда влаштувала Алоадам пастку. Вона назначила обом зустріч на острові Наксос. Ті посварилися між собою і загинули, пронизавши один одного списами, якими намагалися влучити в Артеміду, що пробігала повз них у вигляді лані[1].

За Гігіном лань послав Аполлон, після чого поцілив у велетнів стрілами. Гермес визволив Ареса з дому Еребії, а брати за свою зухвалість після смерті були суворо покарані. В Аїді їх прикували до колони, де у вуха Алоадів вічно кричала сова, а зверху на колоні сиділа німфа Стікс, нагадуючи про невиконану клятву. Інші версії міфу розповідають про заснування Алоадами беотійських міст Аскра та Гелікона, про створення ними культу муз[2].

На острові Наксос існував культ братів. Вважається, що у міфі про Алоадів відбито боротьбу олімпійської релігії зі стародавніми культами.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Аполлодор I.7.4; Піндар. Піфійські оди IV.88-92.
  2. Аполлодор I.7.4; Гігін. Міфи.

Література[ред.ред. код]