Алудра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алудра, Ета Великого Пса
Eta CMa.jpg

Алудра, блакитний надгігант
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Великий Пес
Пряме піднесення 07h 24m 05.70228s[1]
Схилення –29° 18′ 11.1798″[1]
Видима зоряна величина (V) 2.450[2]
Характеристики
Спектральний клас B5 Ia[3]
Показник кольору (B−V) −0.087[2]
Показник кольору (U−B) −0.708[2]
Тип змінності типу α Лебедя[4]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) 41.1[5] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: −4.14[1] мас/р
Схил.: 5.81[1] мас/р
Паралакс (π) 1.64 ± 0.40 мас
Відстань прибл. 2000 св. р.
(прибл. 600 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
-7.0[6]
Фізичні характеристики
Маса 19.19 ± 1.15[7] M
Радіус 56.3[6] R
Світність 105,442[7] L
Ефективна температура 15,000[3] K
Інші позначення
Aludra, 31 Canis Majoris, CD −29° 4328, FK5 283, HD 58350, HIP 35904, HR 2827, SAO 173651.
Посилання
SIMBADдані для HD+58350

Алудра або Ета Великого Пса (η CMa, η Canis Majoris) — це зоря-блакитний надгігант у сузір'ї Великого Пса. З 1943 року її спектр застосовується як одна зі стабільних якірних точок для спектральної класифікації інших зір[8]

Походження назви та інші історичні назви[ред. | ред. код]

Назва Алудра походить від араб. عذرا (аль-адра — «діва»). Ця зоря, а також Адара (ε CMa), Везен (δ CMa) та Таніх аль Адзарі (ο2 CMa) разом називались Аль Адара (ألعذاري), «Діви»[9].

кит. 弧矢 (Hú Shǐ, «Лук та Стріла»)[Прим. 1] є назвою астеризму, який складається з η CMa, δ CMa, HD 63032, HD 65456, ο Корми, k Корми, ε CMa, κ CMa та π Корми. Відповідно, сама η CMa відома як 弧矢二 (Hú Shǐ èr, Друга зоря Лука та Стріли)[10]

Характеристики[ред. | ред. код]

Алудра є яскравою зорею на нічному небі Землі попри велику відстань до неї, та є блакитно-білим надгігантом спектрального класу B5Ia. За фізичними характеристиками зоря вважається схожою на Денеб, але як і з багатьма далекими яскравими надгігантами, єдиної думки щодо її фізичних характеристик не має. За одними розрахунками, зоря має світність 176 000 сонячних та діаметр у 80 разів більший за сонячний[11]. Холе та колеги з використанням даних про паралакс, міжзоряне поглинання та аналіз спектру, отримали масу зорі на рівні 19,19 сонячних та світність на рівні 105 442 сонячних[7]. Зоря є молодою за віком, але через свою масивність вже здолала значну частину свого еволюційного шляху. Вона досі розширюється і може стати червоним надгігантом або вже минула цю стадію. У будь-якому випадку протягом наступних декількох мільйонів років вона спалахне як наднова.

Алудра, разом із Везеном, належить до розсіяного скупчення Коліндер 121, центр якого лежить поблизу зорі ο Великого Пса.

Зоря є змінною типу α Лебедя, її яскравість змінюється від +2,38 до +2,48 видимих зоряних величин з періодом 4,7 доби[4][12]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 弧矢 (Hú Shǐ) на західний манер вимовляється Коо Ші. Р.Х.Аллен дотримувався думки, що Коо Ші стосується астеризму, який включає δ Вітрил та ω Вітрил. На думку AEEA, δ Вітрил є частиною астеризму 天社 (Tiān Shè) (Небесний храм бога Землі), а ω Вітрил не є частиною китайських астеризмів. 天社 (Tiān Shè) вестернізується у Ціінь Ші, який Аллен використовував як китайську назву η Кіля. Дивись Richard Hinckley Allen: Star Names — Their Lore and Meaning: Argo Navis and (кит.) AEEA (Activities of Exhibition and Education in Astronomy) 天文教育資訊網 2006 年 7 月 17 日.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г van Leeuwen, F. (November 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics 474 (2): 653–664. Bibcode:2007A&A...474..653V. arXiv:0708.1752. doi:10.1051/0004-6361:20078357. 
  2. а б в Alcaino, Gonzalo (June 1969). The Globular Clusters NGC 2808 and NGC 1851. Astrophysical Journal 156: 853. Bibcode:1969ApJ...156..853A. doi:10.1086/150019. 
  3. а б Prinja, R. K.; Massa, D. L. (October 2010). Signature of wide-spread clumping in B supergiant winds. Astronomy and Astrophysics 521: L55. Bibcode:2010A&A...521L..55P. arXiv:1007.2744. doi:10.1051/0004-6361/201015252. 
  4. а б Kazarovets, E. V.; Samus, N. N.; Durlevich, O. V.; Frolov, M. S.; Antipin, S. V.; Kireeva, N. N.; Pastukhova, E. N. (1999). The 74th Special Name-list of Variable Stars. Information Bulletin on Variable Stars 4659: 1. Bibcode:1999IBVS.4659....1K. 
  5. Wielen, R. та ін. (1999). Sixth Catalogue of Fundamental Stars (FK6). Part I. Basic fundamental stars with direct solutions. Veröff. Astron. Rechen-Inst. Heidelb (Astronomisches Rechen-Institut Heidelberg) 35 (35): 1. Bibcode:1999VeARI..35....1W. 
  6. а б Underhill, A. B. та ін. (November 1979). Effective temperatures, angular diameters, distances and linear radii for 160 O and B stars. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 189 (3): 601–605. Bibcode:1979MNRAS.189..601U. doi:10.1093/mnras/189.3.601. 
  7. а б в Hohle, M. M.; Neuhäuser, R.; Schutz, B. F. (April 2010). Masses and luminosities of O- and B-type stars and red supergiants. Astronomische Nachrichten 331 (4): 349. Bibcode:2010AN....331..349H. arXiv:1003.2335. doi:10.1002/asna.200911355. 
  8. Garrison, R. F. (December 1993). Anchor Points for the MK System of Spectral Classification. Bulletin of the American Astronomical Society 25: 1319. Bibcode:1993AAS...183.1710G. Процитовано 2012-02-04. 
  9. Allen, R. H. (1963). Star Names: Their Lore and Meaning (вид. Reprint). New York, NY: Dover Publications Inc. с. 130. ISBN 0-486-21079-0. Процитовано 2010-12-12. 
  10. (Chinese) AEEA (Activities of Exhibition and Education in Astronomy) 天文教育資訊網 2006 年 7 月 17 日
  11. Jerzykiewicz, M.; Molenda-Zakowicz, J. (2000). Empirical Luminosities and Radii of Early-Type Stars after Hipparcos. Acta Astronomica 50. с. 369–80. Bibcode:2000AcA....50..369J. 
  12. Watson, Christopher (3 May 2013). Eta Canis Majoris. AAVSO Website. American Association of Variable Star Observers. Процитовано 5 February 2014.