Алхан Нахфан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алхан Нахфан
Малік Сабейської держави
Правління близько 190/195 — 210 до н. е.
Попередник Ярім Айман I
Наступник Шаїр Аутар
Біографічні дані
Діти Шаїр Аутар
Хайвастар Йада
Малікхалак
Династія Хамданитська династія
Батько Йарім Айман I

Алхан Нахфан (Alhān Nahfān[1]) — малік Саби близько 190/195 — 210 років з Хамданитської династії, син маліка Яріма Аймана I. Боровся за зміцнення впливу Сабейської держави на півдні Аравійського півострова, уклав військові союзи з правителями Аксума та Хадрамаута.

Походження і початок правління[ред. | ред. код]

Алхан Нахфан походив із союзного в той час подвійного клану Бата' і Хамдан; він був сином сабейського маліка Йаріма Аймана I, після якого успадковував престол Сабейської держави[1][2] близько 190[3] або 195 року[4]. Батько Алхана Нахфана був засновником нової Хамданитської династії (за назвою клану Бану Хамдан), яка походила з північного високогір'я[5].

До нашого часу дійшло кілька написів, в яких Алхан Нахфан фігурує просто як Алхан Нахфан з Бата' і Хамдан, без вказівки на його належність до правлячої династії і без згадки його батька. Причина цього полягає в тому, що середньосабійська монархія не носила характер спадкової і черговий малік, вступаючи на престол, мабуть, формально переставав належати до одного з сабейських кланів, переходячи в розряд членів династії. Поняття ж династії тут мало не кровно-споріднений, а швидше сакральний характер. Навіть коли (у відносно рідкісних випадках) престол передавався від батька до сина, спадкування не відбувалося автоматично, тому згадка родової належності Алхана Нахфана в зазначених написах може розглядатися як вказівка на те, що він не був членом правлячої династії, до якої в уявленні сабейців входили лише самі маліки, але не їх кровні родичі[6].

Із зазначених написів також випливає, що Алхан Нахфан міг досягти досить зрілого віку та високого положення у своєму власному роді та ша'бі (локальній громаді або вождівстві[7]) не маючи формального статусу престолонаслідника. Ставши маліком, Йарім Айман I вже не міг залишатися на чолі свого роду і ша'би, тому цілком логічним виглядає те, що він поставив свого сина на чолі рідного клану, щоб зберегти над ним свій контроль. Іншим поясненням змісту даних написів може бути те, що після смерті Йаріма Аймана був період міжцарів'я, коли Алхан Нахфан ще не зайняв престол[8].

Правління[ред. | ред. код]

Правління Алхана Нахфана та його сина-співправителя Шаїра Аутара зазначено постійними війнами за консолідацію Сабейської держави і зміцнення її домінування на півдні Аравійського півострова, зокрема, їм вдалося перемогти Фарі Яхуба з клану Бану Гурат, який також претендував на верховну владу в Сабейській державі[9].

У своїй боротьбі з хим'яритськими правителями за верховенство над територією сучасного Ємену Алхан Нахфан уклав військово-політичні союзи з Йада'абом Гайланом, володарем Хадрамаута та Гадарою (або Гадурою[10]), володарем Хабашата (стародавній Абіссінії[10]). Відомості про це містяться в сакральному написи CIH 308 з храму Турат (на північ від Сани), в якому Алхан Нахфан та Шаїр Аутар присвячують своєму родовому богу-покровителю Таалабі Ріяму (місцевому богу Місяця і верховному божеству області Сумай) тридцять бронзових статуй «у подяку за те, що був укладений союз з правителем Хабашат відповідно до того, як був укладений союз з Яда'абом Гайланом, правителем Хадрамаута, до цього посвячення». У напису повідомляється, крім іншого, що сабейські володарі та Гадара «поклялися бути єдиними у війні і мирі проти всіх, хто нападе на них». Цей напис є одним з найбагатших і урочистих сабейських написів, він була висіченим в тридцяти примірниках, шістнадцять з яких збереглися до наших днів[11].

На думку російського сходознавця Михайла Бухаріна, після укладення військового союзу Алхана Нахфана з негусом Гадарою, останній направив свою армію з Абіссінії в Південну Аравію. Війська Гадари дійшли до Наджрана, тобто до самих кордонів Сабейської держави. В районі Умм Лайла абіссінські війська зустріли збройний опір племені хаулан гадудан, проти якого почав війну і Алхан Нахфан, про що також сповіщає напис CIH 308 з храму Турат[12][3].

Алхан Нахфан помер близько 210 року, передавши сабейський престол своєму синові і соправителю Шаїру Аутару[3][4].

Родина[ред. | ред. код]

У маліка Алхана Нахфана було, як мінімум, двоє синів. Старшого — Шаїра Аутара — він ще за свого життя зробив співправителем і престолонаслідником. Шаїр Аутар правив після батька і став одним з найвідоміших сабейських маліків, при якому Саба досягла великої могутності, підпорядкувавши собі майже всю територію нинішнього Ємену, за винятком Хадрамаута. Молодший син Алхана Нахфана — Хайвастар Йада — був проголошений престолонаслідником в період правління Шаїра Аутара, однак, судячи з усього, не зміг втриматися на троні після смерті свого старшого брата[13][8]. Зі збережених написів відомо про дочку Алхана Нахфана — Малікхалак, яка стала дружиною хадрамаутського правителя Іліазза Йалута[14].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Коротаев, 2006, с. 56.
  2. ↑ Лундин, 1990, с. 156.
  3. ↑ а б в Nebes, 2005, с. 336.
  4. ↑ а б Robin, 2012, с. 278.
  5. ↑ Nebes, 2005, с. 335.
  6. ↑ Коротаев, 2006, с. 56—57.
  7. ↑ Коротаев, 2006, с. 67.
  8. ↑ а б Коротаев, 2006, с. 57.
  9. ↑ Doresse, 1957, с. 53.
  10. ↑ а б Бухарин, 2006, с. 6.
  11. ↑ Лундин, 1990, с. 155—157.
  12. ↑ Бухарин, 2006, с. 8—9.
  13. ↑ Лундин, 1990, с. 158.
  14. ↑ Nebes, 2005, с. 338—339.

Література[ред. | ред. код]

  • Бухарин М. Д. Авторство и датировка надписи Monumentum Adulitanum II (OGIS 199 = RIÉ 77) : [рос.] // Вестник древней истории. — 2006. — № 3 (257). — С. 3—13.
  • Коротаев А. В. Социальная история Йемена, X в. до н. э. — ХХ в. н. э. Вождества и племена страны Хашид и Бакил : [рос.] / Отв. ред. Л. Б. Алаев. — Москва : КомКнига, 2006. — 192 с. — ISBN 5–484–00529–9.
  • Лундин А. Г. Аксум в сабейских надписях II—III вв. н. э. // История Африки в древних и средневековых источниках. Хрестоматия : [рос.] / Под ред. О. К. Дрейера. — Москва : Издательство Наука. Главная редакция восточной литературы, 1990. — С. 155—160. — ISBN 5-02-016578-6.
  • Jean Doresse. L'Éthiopie et l'Arabie méridionale, aux IIIe et IVe siècles A.D. d'après les dékouvertes récentes : [фр.] // Kush — Journal of the Sudan Antiquities Service. — 1957. — № V. — P. 49—60.
  • Norbert Nebes. Sabäische Texte : [нім.] // Texte aus der Umwelt des Alten Testaments. Neue Folge. — Gütersloher Verlagshaus, 2005. — P. 331—367.
  • Christian Julien Robin. Arabia and Ethiopia : [англ.] // The Oxford Handbook of Late Antiquity. — Oxford : Oxford University Press, 2012. — P. 247—332.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алхан_Нахфан&oldid=40896876