Алцим Екдіцій Авіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алцим Екдіцій Авіт
фр. Avit de Vienne
Saint Avit sculpture.JPG
Ім'я при народженні лат. Alcimus Ecdicius Avitus
Народився 450[1][2][3]
В'єнн
Помер 5 лютого 518[1][4] або 525
В'єнн
Підданство Римська імперія
Діяльність церковний діяч, поет, письменник
Знання мов латина[1][5]
Посада єпископ Вієнський
Попередник Есіхій I
Наступник Юліан
Конфесія Римо-католицька церква
Батько Q37006356?[6]
Брати, сестри  • Apollinaris of Valenced[7]

Алцим Екдіцій Авіт (лат. Alcimus Ecdicius Avitus; між 450 та 470 — 5 лютого між 517 та 523) — церковний діяч та латинський поет, письменник часів падіння Західної Римської імперії, католицький святий.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив із впливової романо-галльської сенаторської родини, одним з представників якої був імператор Авіт. Син Есіхія, який у 475 році став єпископом Вієна. Народився, а згодом здобув гарну освіту у м. Вієна (сучасний В'єнн). Усе життя провів у рідному місті. У 494 році після смерті свого батька став єпископом, «успадкувавши» цю посаду. На ній перебував до самої смерті.

Разом із родиною у 480 році визнав владу короля бургундів Гундобада. Активно боровся проти аріанства, якого дотримувалася бургундська знать. Згодом сприяв наверненню у католицтво Сигізмунда (516–523), спадкоємця Гундобада. Водночас успішно діяв проти секти семіпелагіанів. У 517 році головував на Синоді в Епаоні (поблизу сучасного м. Аннейрон).

Творчість[ред. | ред. код]

У його доробку були численні епіграми, які не збереглися. Відомим став завдяки епосу на біблійну тематику «Поема про подвиги духу» (лат. Carmina de spiritalis historiae gestis) в 5 книгах та 2552 гекзаметрах, в якому, спираючись на книгу Буття і книгу Виходу, він представив створення світу (I кн.), гріхопадіння Адама і Єви (II кн .), вигнання з раю (III кн.), потоп (IV кн.) і перехід через Червоне море (V кн.). Як шоста книга у виданнях додається поема з 666 гекзаметрів, присвячена сестрі поета, черниці.

Поема демонструє епічну структуру. Поряд з драматичними елементами помітні ліричні. Майстерно володів діалогом. Він добре знав класичну поезію і часто користувався фразеологією, запозиченою у Вергілія та інших епіків, а також Аполлінарія Сидонія і Седулія. Він рідко допускав похибки в області просодії і метрики.

З 9 книг послань збереглося 86 листів 495–517 років. Ці листи є цінним історичним джерелом, деякі виросли до теологічних трактатів. Авіт листувався з відомим церковними (папою римським Симахом) та політичними діячами сучасної йому Римської імперії та колишніх галльських областей, зокрема з королем франків Хлодвігом I.

Збереглися також 34 гомілії (настанови) цілком і декілька фрагментів інших.

Авіт писав химерною мовою, прикрашав текст риторичними фігурами, тому часто його важко зрозуміти. Відносно мало відомий він був у середньовіччі, проте, вплинув на англосаксонський біблійний епос (деякі вважають, що Д. Мільтон у «Втраченому раю» брав за зразок Авіта) і на давньонімецький епос.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Michael von Albrecht: Geschichte der römischen Literatur. Bd. 2, 3. Taschenbuchauflage, München 2003, S. 1046. (нім.)
  • The Prosopography of the Later Roman Empire, s.v. «Avitus 4» relata que ele estava presente no Concílio de Epaon (517) e ausente do Concílio de Lyon (519). (лат.)