Алцим Екдіцій Авіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алцим Екдіцій Авіт
фр. Avit de Vienne
Saint Avit sculpture.JPG
Ім'я при народженні лат. Alcimus Ecdicius Avitus
Народився між 450 та 470
м. Вієна
Помер 5 лютого між 517 та 523
м. Вієна
Підданство Римська імперія
Діяльність церковний діяч, поет, письменник
Володіє мовами латина[1]
Посада єпископ Вієнський
Попередник Есіхій I
Наступник Юліан
Конфесія Римо-католицька церква

Алцим Екдіцій Авіт (лат. Alcimus Ecdicius Avitus; між 450 та 470 — 5 лютого між 517 та 523) — церковний діяч та латинський поет, письменник часів падіння Західної Римської імперії, католицький святий.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив із впливової романо-галльської сенаторської родини, одним з представників якої був імператор Авіт. Син Есіхія, який у 475 році став єпископом Вієна. Народився, а згодом здобув гарну освіту у м. Вієна (сучасний В'єнн). Усе життя провів у рідному місті. У 494 році після смерті свого батька став єпископом, «успадкувавши» цю посаду. На ній перебував до самої смерті.

Разом із родиною у 480 році визнав владу короля бургундів Гундобада. Активно боровся проти аріанства, якого дотримувалася бургундська знать. Згодом сприяв наверненню у католицтво Сигізмунда (516–523), спадкоємця Гундобада. Водночас успішно діяв проти секти семіпелагіанів. У 517 році головував на Синоді в Епаоні (поблизу сучасного м. Аннейрон).

Творчість[ред. | ред. код]

У його доробку були численні епіграми, які не збереглися. Відомим став завдяки епосу на біблійну тематику «Поема про подвиги духу» (лат. Carmina de spiritalis historiae gestis) в 5 книгах та 2552 гекзаметрах, в якому, спираючись на книгу Буття і книгу Виходу, він представив створення світу (I кн.), гріхопадіння Адама і Єви (II кн .), вигнання з раю (III кн.), потоп (IV кн.) і перехід через Червоне море (V кн.). Як шоста книга у виданнях додається поема з 666 гекзаметрів, присвячена сестрі поета, черниці.

Поема демонструє епічну структуру. Поряд з драматичними елементами помітні ліричні. Майстерно володів діалогом. Він добре знав класичну поезію і часто користувався фразеологією, запозиченою у Вергілія та інших епіків, а також Аполлінарія Сидонія і Седулія. Він рідко допускав похибки в області просодії і метрики.

З 9 книг послань збереглося 86 листів 495–517 років. Ці листи є цінним історичним джерелом, деякі виросли до теологічних трактатів. Авіт листувався з відомим церковними (папою римським Симахом) та політичними діячами сучасної йому Римської імперії та колишніх галльських областей, зокрема з королем франків Хлодвігом I.

Збереглися також 34 гомілії (настанови) цілком і декілька фрагментів інших.

Авіт писав химерною мовою, прикрашав текст риторичними фігурами, тому часто його важко зрозуміти. Відносно мало відомий він був у середньовіччі, проте, вплинув на англосаксонський біблійний епос (деякі вважають, що Д. Мільтон у «Втраченому раю» брав за зразок Авіта) і на давньонімецький епос.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Michael von Albrecht: Geschichte der römischen Literatur. Bd. 2, 3. Taschenbuchauflage, München 2003, S. 1046. (нім.)
  • The Prosopography of the Later Roman Empire, s.v. «Avitus 4» relata que ele estava presente no Concílio de Epaon (517) e ausente do Concílio de Lyon (519). (лат.)
  1. Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 190. — ISBN 978-2-221-06888-5