Альберт Джон Лутулі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альберт Джон Лутулі
Albert Lutuli nobel.jpg
Народився 30 листопада 1897(1897-11-30)[1]
Булавайо, Зімбабве[2]
Помер 21 липня 1967(1967-07-21)[2][3] (69 років)
KwaDukuzad, Квазулу-Наталь, ПАР
·залізнична аваріяd
Громадянство
(підданство)
Red Ensign of South Africa (1912–1951).svg ПАР
Національність Зулуси
Діяльність політик, автобіограф
Галузь педагог
Заклад Університет Глазго
Партія Африканський Національний Конгрес
Нагороди

Альберт Джон Лутулі (1898, поблизу Булавайо, Зімбабве — 21 липня 1967 року, Стангер, провінція Натал, ПАР) — південноафриканський політик, президент Африканського національного конгресу, борець з апартеїдом. Перший африканець, удостоєний Нобелівської премії миру (1960).

Біографія[ред. | ред. код]

Син зулуського місіонера адвентистів сьомого дня Джона Буньяна Лутулі і його дружини Мтоньі Гумеде народився в Родезії, поблизу Булавайо. Після смерті батька він з матір'ю повернулися в ПАР, де вперше пішов до школи. У 1917 році закінчив учительську школу в Інвендейлі і став директором і єдиним викладачем школи в Блаубосхі (Натал). Отримавши премію від департаменту з освіти провінції Натал, Лутулі продовжив протягом двох років освіту в коледжі місії Адамса, а потім 13 років викладав там. У 1935 році звільнився з коледжу і через рік став вождем племені в Гроутвіллі.

У 1944 році вступив в Африканський національний конгрес, а в 1948 році обраний головою натальского відділення АНК, в 1951 році очолив його в провінції Квазулу. У 1952 році став президентом АНК. Він почав поїздки по всій країні, засуджуючи закони про пропуски і освіту банту і закликав до ненасильницького протесту. У наступні роки він неодноразово заарештовувався, його висилали. На нього було накладено 5-річну заборону покидати своє житло далі, ніж на 15 миль (24 км), який в 1960 році був знятий лише щоб заарештувати його після того, як Лутулі спалив свій внутрішній пропуск в знак протесту проти Шарпевілльської бійні.

У 1960 році Лутулі був нагороджений Нобелівською премією миру «За прагнення утвердженню справедливості між людьми і народами». На 1962—1965 роки був обраний ректором Університету Глазго студентами останнього, але це залишилося формальністю, оскільки уряд ПАР, дозволивши Лутулі з дружиною виїхати на вручення Нобелівської премії, більш не дозволяло йому залишати країну. У 1962 році опублікував автобіографію під назвою «Відпусти мій народ» (Let My People Go).

Загинув 21 липня 1967 року за колесами поїзда. Похований в Гроутвіллі.

Примітки[ред. | ред. код]