Альберт Зафі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альберт Зафі
малаг. Albert Zafy
President Albert Zafy.jpg
Прапор
5-й Президент Мадагаскару
Прапор
27 березня 1993 — 5 вересня 1996
Попередник: Дідьє Рацірака
Наступник: Норберт Рацірахонана
 
Народження: 1 травня 1927(1927-05-01)[1][2]
Анціранана (провінція), Мадагаскар
Смерть: 13 жовтня 2017(2017-10-13)[3][4][…] (90 років)
Сен-П'єрр[4]
Країна: Мадагаскар
Освіта: Університет Монпельє
Мадагаскарський університет
Шлюб: Тереза Зафі[5]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Альберт Зафі (малаг. Albert Zafy; 1 травня 1927, Амбілубе, Мадагаскар - 13 жовтня 2017, Мадагаскар) — мадагаскарський політичний і державний діяч, президент Мадагаскару з 27 березня 1993 по 5 вересня 1996 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Альберт Зафі народився 1 травня 1927 року[6]в Амбілубе, в регіоні Діана, на Мадагаскарі. Закінчив Університет Монпельє у Франції.

Після повернення на Мадагаскар, він став міністром охорони здоров'я і соціальних справ в уряді прем'єр-міністра Габріеля Рамананцуа. Після того як Дідьє Рацірака прийшов до влади в 1975 році, Зафі вийшов з уряду і вступив до Університету Мадагаскару.

В 1988 році він заснував Національний союз за демократію і розвиток (National Union for Democracy and Development, UNDD). На національній конференції опозиції в 1990 році, Зафі був обраний президентом Комітету активних сил (Committee of Active Forces). 16 липня 1991 року Комітет оголосив про створення альтернативного уряду, з Зафі як прем'єр-міністра[7].

Зафі був затриманий в кінці липня 1991 року і після звільнення був зустрінутий натовпом в 100 тисяч прихильників, деякі були поранені згодом під час акцій протесту [7]. Опозиція в кінцевому рахунку змусила Раціраку погодитися на прийняття конвенції, що встановила перехідний уряд 31 жовтня 1991[8]. У перехідний період 1991 - 1993 рр. Зафі став головою Верховного органу держави[9], який замінив Верховну революційну раду і Національні збори [10][11].

На посту президента[ред. | ред. код]

На президентських виборах, що відбулися в листопаді 1992 рік а, Зафі зайняв перше місце в першому турі з 45% голосів, Рацірака - друге місце з 29%[12]. У другому турі, який відбувся 10 лютого 1993 року[13]. Зафі переміг, отримавши 66,74% голосів і зайняв пост президента в кінці березня. В червні 1993 року прихильники Зафі отримали більшість на парламентських виборах. Зафі, борючись з прем'єр-міністром Франциском Равуні за ширші повноваження, провів у вересні 1995 року референдум, істотно розширивши повноваження президента. Це дало йому владу вибирати прем'єр-міністра з трьох кандидатур поданих Національними зборами, і можливість звільняти прем'єр-міністра, не вимагаючи нових виборів.[12]. Равуні пішов у відставку в жовтні 1995 року і Зафі призначив Еммануеля Ракутувахіні, голову UNDD і міністра з розвитку сільських районів і земельної реформи[14][15].

Перебування Зафі на посаді президента було відзначено економічним спадом, звинуваченнями в корупції і зловживанні владою. У 1996 році партія Раціраки організувала масові демонстрації протесту проти Зафі. 26 липня 1996 року йому був винесений імпічмент Національними Зборами: з 134 депутатів «за» 99, «проти» - 32, 3 - утрималися. 4 вересня Верховний Конституційний суд визнав імпічмент. [16]. 5 вересня Зафі оголосив, що покине свій пост 10 жовтня, охарактеризувавши імпічмент як «конституційний державний переворот». На президентських виборах 1996 року Зафі виставив свою кандидатуру[17].

Політична діяльність після відставки[ред. | ред. код]

У своїй передвиборчій кампанії 1996 року, Зафі звинуватив в проблемах свого президентства опозиціонерів і Міжнародний валютний фонд [17]. Втративши більшу частину своєї підтримки, в першому турі виборів, що відбувся 3 листопада, він зміг зайняти друге місце з 23,39% голосів, а за Раціраку було віддано 36,61% [12]. У другому турі, який відбувся 29 грудня Зафі отримав 49,29% голосів, втратив близько 45 тисяч голосів і програв Раціраці [12].

На початку 1998 року Зафі звинуватив Раціраку в дачі неправдивих свідчень, кумівстві, порушенні конституції в напрямку децентралізації та зміцнення президентства за рахунок влади Національних зборів. 4 лютого 1998 року імпічмент не вдався: з необхідних 92 тільки 60 депутатів Національних зборів проголосували за відставку[17]. В травні 1998 року Зафі обрався до парламенту, ставши найстаршим депутатом Національних Зборів[17]. В цей час він безуспішно боровся за відділення провінції Антсіранана[18].

31 серпня 2001 року Зафі оголосив, що він знову виставить кандидатуру на президентських виборах в грудні 2001 року[19]. Він зайняв третє місце з 5 % голосів[12]. Кандидат від опозиції Марк Раваломанана вступив в суперечку з Раціракою через результати виборів, внаслідок чого останній втік з країни, а Равалонамана став новим президентом.

Зафі став лідером Національного комітету з примирення (Comité de reconciliation nationale, CRN), заснованим в червні 2002 року для сприяння національному примиренню серед провідних учасників політичної кризи, що послідувала за виборами 2001 року. Під час президентства Раваломанани, Зафі піддавав його різкій критиці. 8 липня 2004 року в ході гранатометної атаки по всій країні[20] біля будинку Зафі вибухнула граната[21].

8 грудня 2006 року, в будинку Зафі поліція провела обшук в рамках розслідування уряду щодо генерала Фіді. Реагуючи на рейд, Зафі сказав, що він не визнає президентом Раваломанану[22].

В червні 2007 року Зафі відправився в Париж, де 8 червня зустрівся з Раціракою і членами його колишнього уряду, які також були у вигнанні, зокрема 11 червня з Андріанаріву, прем'єр-міністром при правлінні Раціраки[23]. 25 червня Зафі знову зустрівся з ними[24].

Участь в розв'язанні політичної кризи[ред. | ред. код]

Президент Раваломанана був змушений піти у відставку в ході народних протестів і збройного повстання в березні 2009 року. Лідер опозиції Андрі Радзуеліна зайняв пост президента за підтримки військових. Він включив Зафі в якості радника і одного з 44 членів Вищої перехідної адміністрації, заснованої 31 березня 2009. Зафі висловив свої заперечення проти створення перехідного уряду на прес-конференції 1 квітня, скаржачись, що Радзуеліна не слухатиме його поради. Однак 2 квітня він був присутній на конференції уряду[25].

4 серпня 2009 року в Мапуту в рамках переговорів про розв'язання політичної кризи, Зафі зустрівся з Андрі Радзуеліною, Марком Раваломананою і Дідьє Раціракою, за посередництва колишнього президента Мозамбіку Жоакіма Чіссано[26][27][28][29]. Тривалий переговорний процес між чотирма лідерами привів до угоди про розподіл влади, підписаної всіма чотирма особами в листопаді і анульованої до грудня 2009 року. Уряд Радзуеліни заборонив Зафі повернення в Мадагаскар після переговорів, але пізніше йому було дозволено приїхати. 18 грудня 2009 року Зафі заявив, що Андрі Радзуеліна відправив у відставку прем'єр-міністра Ежена Мангалаза і що опозиція сформує свій уряд національної єдності, закликавши армію утриматися від участі[30].

17 листопада 2010 року група з 30 офіцерів під командуванням полковника Шарля Андріанасувіни вчинила спробу військового перевороту. Заколот був придушений, а військовослужбовці здалися. Альбер Зафі, між тим, заявив, що підтримує заколотників і вважає, що Андрі Радзуеліна і прем'єр-міністр Каміль Віталь повинні піти у відставку

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Find a Grave — 1995.
  2. Munzinger-Archiv — 1913.
  3. http://www.rfi.fr/afrique/20171013-madagascar-disparition-ancien-president-albert-zafy
  4. а б http://fr.africanews.com/2017/10/14/mort-de-l-ancien-president-malgache-albert-zafy//
  5. http://madagascar-russia.narod.ru/olderfiles/3/Madagaskar-2008.pdf
  6. https://books.google.ru/books?ei=AHR_Stu0Cp-UygSHsoS-Cg&id=0thyAAAAMAAJ&dq=albert+zafy+%22mai+1927%22&q=%22mai+1927%22&redir_esc=y
  7. а б Africana: The Encyclopedia of the African and African American Experience (1999), ed. Kwame Anthony Appiah and Henry Louis Gates, Jr., page 2039.
  8. アーカイブされたコピー. Архів оригіналу за 2013-05-08. Процитовано 2013-05-08. 
  9. Madagascar’s Leader Agrees To Work for New Elections — New York Times
  10. «Nov 1991 — New government», Keesing’s Record of World Events, Volume 37, November, 1991 Madagascar, Page 38565.
  11. http://www.umsl.edu/services/govdocs/wofact93/wf940145.txt
  12. а б в г д Elections in Madagascar
  13. http://www.vokrugsveta.ru/encyclopedia/index.php?title=Мадагаскар
  14. «Oct 1995 — Resignation of Prime Minister», Keesing’s Record of World Events, Volume 41, October, 1995 Madagascar, Page 40764.
  15. Madagascar in 1995 — Encyclopedia Britannica[недоступне посилання з Сентябрь 2018]
  16. HCC | Haute Cour Constitutionnelle
  17. а б в г Philip M. Allen, «Madagascar: Impeachment as Parliamentary Coup d’Etat», in Checking Executive Power: Presidential Impeachment in Comparative Perspective (2003), ed. Jody C. Baumgartner, Naoko Kada, page 90.
  18. «Ex-President Zafy reportedly seeking secession of northern province», Malagasy National Radio (nl.newsbank.com), November 12, 1997.
  19. «Madagascar: Former president says he will stand in next elections», AFP (nl.newsbank.com), September 1, 2001.
  20. IRIN Africa | MADAGASCAR: Security beefed up after grenade attacks | Madagascar | Conflict
  21. IRIN Africa | MADAGASCAR: Grenade explodes outside ex-president’s home | Madagascar | Conflict
  22. Madagascar’s president wins election — Africa & Middle East — International Herald Tribune
  23. Madagascar-Tribune.com | Tête à tête avec Didier Ratsiraka
  24. Madagascar-Tribune.com | Rencontre Ratsiraka-Zafy-Tantely
  25. National conference opens to seek solution to crisis in Madagascar — People’s Daily Online
  26. http://www.int.iol.co.za/index.php?set_id=1&click_id=68&art_id=nw20090806114445868C933057
  27. Crisis talks resume between feuding leaders | France 24
  28. アーカイブされたコピー. Архів оригіналу за 2012-12-09. Процитовано 2009-08-08. 
  29. http://www.int.iol.co.za/index.php?set_id=1&click_id=68&art_id=nw20090805230200748C160208
  30. Madagascar opposition to form unity govt — Africa | IOL News | IOL.co.za

Посилання[ред. | ред. код]