Альбрехт (герцог Пруссії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Альбрехт
Albrecht von Brandenburg-Ansbach
Альбрехт
Альбрехт
Великий магістр Тевтонського ордену
13 лютого 1511 — 10 квітня 1525
Попередник: Фрідріх Саксонський
Наступник: Вальтер фон Кронберг
Герцог Пруссії
10 квітня 1525 — 20 березня 1568
Попередник: засновано
Наступник: Альбрехт-Фрідріх
 
Рід занять: письменник
Народження: 17 травня 1490(1490-05-17)
Ансбах, Франконія
Смерть: 20 березня 1568(1568-03-20) (77 років)
Тапіау, Пруссія
Поховано: Königsberg Cathedral[d]
Віросповідання: лютеранство
Династія: Гогенцоллерни
Батько: Фрідріх I

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

А́льбрехт (нім. Albrecht; 17 травня 1490(14900517)20 березня 1568) — великий магістр Тевтонського ордену (15111523), перший прусський герцог (15251568). Представник німецької династії Гогенцоллернів. Один із перших європейських правителів, що оголосив лютеранство офіційною релігією в своїх землях. Народився в Ансбасі, Франконія. Син бранденбург-ансбахського маркграфа Фрідріха I. Небіж польського короля Сигізмунда I Старого. Батько другого прусського герцога Альбрехта-Фрідріха. Брат ризького архієпископа Вільгельма. Кельнський канонік. На посту великого магістра безуспішно намагався унезалежнити державу Тевтонського ордену від Польщі. Через відсутність допомоги Риму та Священної Римської імперії зазнав поразки у польсько-тевтонській війні (15191521). Під впливом Андреаса Озіандера та Мартіна Лютера став прибічником Реформації, перейшов у лютеранство (1522). За умовами Краківського миру з Польщею секуляризував католицьку Орденську державу, перетворивши її світське Прусське герцогство; визнав себе васалом польського короля в обмін на спадковість влади прусських герцогів (1525). Займався поширенням Реформації в Пруссії, конфіскував власність Католицької церкви, навернув більшість населення в лютеранство. Відлучений від церкви папою Климентом VII. Фундатор Кенігсбергського колегіуму (1544, майбутнього університету), найбільшого протестантського релігійно-освітнього центру в Центрально-Східній Європі. На короткий період відновив економічне життя Пруссії. Невільно посприяв поглибленню ідеологічно розколу в середовищі прусських протестантів. Помер у Тапіау, Пруссія. Похований у Кенігсберзькому соборі. Також — А́льберт, А́льбрехт Пру́сський (нім. Albrecht von Preußen), А́льбрехт Гогенцо́ллерн.

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Альбрехт народився 17 травня 1490 року в франконському Ансбасі. Він був третім сином Фрідріха I Гогенцоллерна, німецького маркграфа Бранденбург-Ансбаху, й польської принцеси Софії Ягеллонки. Дідами хлопця були бранденбурзький маркграф Альбрехт ІІІ Ахілл та польський король Казимира IV, прадідами – бранденбурзький маркграф Фрідріх І, саксонський курфюрст Фрідріх ІІ, польський король і великий князь литовський Владислав II Ягайло, німецький король Альбрехт II. По жіночій лінії Альберт був праправнуком київського князя Андрія Гольшанського. З дитинства був косооким.

Відповідно до положень «Ахіллової диспозиції» (1473) батьки готували Альбрехта до духовної кар’єри. З 10 років хлопець виховувався при дворі кельнського архієпископа і курфюрста Германа IV, що зробив його каноніком. Після смерті архієпископа Альбрехт перейшов на службу до імператора Максиміліана І. 1508 року він взяв у імператорському поході до Італії, але захворів у дорозі й був змушений повернутися назад. Згодом, деякий час, Альбрехт перебував в Угорщині.

Великий магістр[ред.ред. код]

Присяга Альбрехта польському королю Сигізмунду І (Марчелло Баччареллі, 1796)

Після смерті великого магістра Тевтонського ордену Фрідріха Саксонського (14 грудня 1510) брати-лицарі Ордену обрали його наступником Альбрехта. 13 лютого 1511 року він став новим великим магістром, прийнявши офіційні орденські клейноди, а в листопаді 1512 року урочисто в'їхав до Кенігсбергу. Брати-лицарі сподівалися, що обрання Альбрехта, який був небожем польського короля Сигізмунда І Старого, допоможе Ордену звільнитися від васальної залежності від Польщі. Проте довгі перемовини з поляками з цього питання призвели до дипломатичного розриву та війни, що спалахнула в грудні 1519 року. Альбрехт звертався за допомогою до Римської курії, імператора та князів Священної Римської імперії, але всюди отримав відмову. В результаті багаторічних воєнних дій терени держави Тевтонського ордену були спустошені, й великий магістр був змушений укласти в 1521 році Торнське перемир'я з Польщею.

Під час подорожей Німеччиною в 15191521 роках, в яких марно шукав підтримки у війні з поляками, Альбрехт познайомився з провідниками Реформації — Мартіном Лютером у Віттенберзі та Андреасом Озіандером в Нюрнберзі. Вони схилили великого магістра на бік реформаторів, а Лютер порадив йому перетворити духовну державу Тевтонського ордену на світське герцогство. Весною того ж року Альбрехт публічно підтримав Реформацію в промові у Нюрнберзькому рейхстазі 1522 року, а 28 лютого 1523 року звернувся з відкритим листом «До лицарів Тевтонського ордену», в якому закликав провідних братів перейти в лютеранство, одружитися і покінчити з чернечим життям.

Не отримавши допомоги від католицького світу у протистоянні з Польщею, 8 квітня 1525 року Альбрехт підписав із польським королем мир у Кракові. За умовами цього миру на основі духовної держави Тевтонського ордену створювалася світська держава — герцогство Пруссія. Вона проголошувалася леном Польської корони, а її правителі — прусські герцоги — спадковими, нащадками роду Альбрехта. 10 квітня того ж року, на міській площі Кракова, Альбрехт публічно склав присягу королю Польщі як герцог Пруссії.

Герцог[ред.ред. код]

Альбрехт причащається в реформованому Кенгісберзькому соборі (Людвіг Розенфельдер, 1852).
Саркофаг Альбрехта і його 1-ї дружини в Кенігсберзькому соборі (1899 ).

Ставши герцогом, Альбрехт скасував Орден у Пруссії, але зберіг його систему управління краєм: орденські намісники стали оберратами (старшими радниками), комтури — головами округів. Офіційною релігією Пруссії проголошувалося лютеранство, церковні володіння стали власністю герцога. Економіку вдалося налагодити за рахунок мігрантів — німецькомовних протестантських купців, які були гнані з Центральної та Західної Європи. Частина братів-лицарів Ордену не визнала нововведень Альбрехта й обрала новим магістром Вальтера фон Кронберга, якого визнав Аугсбурзький рейхстаг.

1526 року Альбрехт одружився із данською принцесою Доротеєю. Вона народила йому 6-х дітей (з яких вижила лише одна донька) і померла 1547 року. Не маючи спадкоємця, 1550 року 60-річний герцог одружився вдруге з 17-річною брауншвейгською принцесою Анною-Марією. Вона принесла йому довгоочікуваного сина Альбрехта-Фрідріха, який, однак, мав психічні розлади.

Альбрехт сприяв поширенню книгодрукування і освіти в Пруссії з метою поширення реформаційних ідей. 1529 року він заснував в Кенігсберзі так звану «Срібну бібліотеку», яка на кінець життя герцога нараховувала близько 9 тисяч найменувань. За прикладом європейських монарших дворів, Альбрехт створив власний хор і інструментальну капеллу; він сам укладав збірники релігійних гімнів й власноруч написав хорал (нім. Was mein Gott will, gescheh allzeit).

1544 року Альбрехт відкрив Кенігсберзький колегіум (Альбертинський колегіум, лат. Collegium Albertinum, майбутній Кенігсберзький університет), куди запросив викладати провідних протестантських пасторів та самого Оссіандера (з 1549). Заклад став одним із форпостів Реформації в Центрально-Східній Європі, але, водночас, перетворився на осередок ідеологічної боротьби між старо- і новолютеранськими партіями, що постійно втручалися у політику. Як результат, придворні Альбрехта й старолютерани об’єдналися проти талановитих радників герцога, усунули їх з влади, а деяких довели до ешафоту.

Розколи та боротьба протестантів між собою, опір прусського лицарства централізації, майже щорічні католицькі виступи селян, душевна хвороба єдиного сина-спадкоємця негативно вплинули на Альбрехта. Розбитий морально і тілесно, він помер 20 березня 1568 року, у віці 78-ми років від чуми в замку Тапіау. Герцога поховали у Кенігсберзькому катедральному соборі, біля східної стіни. Герцогство успадкував його 15-річний син Альбрехт-Фрідріх, що був душевно хворим. Радники обмежили його у свободі пересування і запропонували оселитися у віддаленому палаці. Владу у країні на певний час фактично перебрала Пруська герцогська рада.

Сім'я[ред.ред. код]

Докладніше: Гогенцоллерни
Герб Альбрехта з гербами Бранденбургу, Ансбаху, Нюрнберга, Гогенцоллерна та хрестом Тевтонського ордену.

Родовід[ред.ред. код]

Портрети[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Stephan Herbert Dolezel: Das preußisch-polnische Lehnsverhältnis unter Herzog Albrecht von Preußen (1525–1568) (= Studien zur Geschichte Preussens. Hrsg. von Walther Hubatsch. Band 14). Grote, Köln und Berlin 1967.
  • Erich Joachim: Die Politik des letzten Hochmeisters in Preußen Albrecht von Brandenburg. 3 Teile. Hirzel, Leipzig 1892–1895 (Digitalisat)
  • Europäische Briefe im Reformationszeitalter. 200 Briefe an Markgraf Albrecht von Brandenburg-Ansbach, Herzog in Preusse, hg. von Walther Hubatsch, Kitzingen/Main 1949
  • Kurt Forstreuter: Zu den Kriegsstudien des Herzogs Albrecht von Preußen, Altpreußische Forschungen 19 (1942), S. 234–249; ND in: Ders.: Beiträge zur preußischen Geschichte im 15. und 16. Jahrhundert (= Studien zur Geschichte Preußens 7), Heidelberg 1960, S. 56–72
  • Walther Hubatsch: Albrecht von Brandenburg-Ansbach. Deutschordens-Hochmeister und Herzog in Preußen 1490–1568. Grote, Köln, Berlin 1965 [Neuausg.]
  • Oliver Volckart: Die Münzpolitik im Ordensland und Herzogtum Preußen von 1370 bis 1550, Wiesbaden 1996 (Digitalisat)
  • Friedrich Wilhelm Bautz. Albrecht von Preußen. // Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 1, Bautz, Hamm 1975. 2., unveränderte Auflage Hamm 1990, ISBN 3-88309-013-1, Sp. 93–94.
  • K. Lohmeyer. Albrecht // Allgemeine Deutsche Biographie — Leipzig: Duncker & Humblot, 1875. — Band 1. — S. 293–310.
  • Walther Hubatsch. Albrecht der Ältere. // Neue Deutsche Biographie. — Berlin: Duncker & Humblot, 1953. — Band 1. — S. 171–173 (Посилання).
  • Almut Bues und Igor Kąkolewski (Hrsg.): Die Testamente Herzog Albrechts von Preußen aus den sechziger Jahren des 16. Jahrhunderts (= Deutsches Historisches Institut Warschau. Quellen und Studien; Bd. 9). Wiesbaden 1999
  • Die Kriegsordnung des Markgrafen zu Brandenburg Ansbach und Herzogs zu Preussen Albrecht des Älteren, Königsberg 1555, 2 Bände. [Faksimile und Kommentar] im Auftrag des MGFA und in Zusammenarbeit mit dem DHI Warschau hg. von Hans-Jürgen Bömelburg, Bernhard Chiari und Michael Thomae, Braunschweig 2006
  • Almut Bues (Hrsg.): Die Apologien Herzog Albrechts (= Deutsches Historisches Institut Warschau. Quellen und Studien; Bd. 20). Wiesbaden 2009
  • Stefan Hartmann: Äußerungen Herzog Albrechts zum Militärwesen in bisher kaum bekannten Quellen - Kriegsbuch und Briefwechsel. In: Beiträge zur Militärgeschichte des Preußenlandes von der Ordenszeit bis zum Zeitalter der Weltkriege. Sven Ekdahl anläßlich seines 75. Geburtstages am 4. Juni 2010 gewidmet, hg. von Bernhart Jähnig (= Veröffentlichungen der Kommission für ost- und westpreußische Landesforschung 25), Marburg 2010, S. 191–232
  • Albrecht von Brandenburg-Ansbach und die Kultur seiner Zeit. Ausstellungskatalog des Rheinischen Landesmuseums Bonn. Rheinland Verlag, Düsseldorf 1968
  • Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Брокгауз-Ефрон, 1890–1907.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Альбрехт (герцог Пруссії)