Альбрехт Австрійський, герцог Тешенський

Альбрехт Австрійський, герцог Тешенський
нім. Erzherzog Albrecht Friedrich Rudolf von Österreich, Herzog von Teschen
Народився	3 серпня 1817[…]; Відень, Австрійська імперія
Помер	18 лютого 1895 (77 років); Арко, Провінція Тренто, Трентіно-Альто-Адідже, Італія
Поховання	Імператорський склеп
Країна	Австро-Угорщина
Діяльність	офіцер, політик
Учасник	Австро-прусська війна, Австро-італійська війна 1848—1849 і Q4391823?
Титул	ерцгерцог
Посада	член Палати панів Імперської Ради[d]
Військове звання	генерал
Конфесія	католицтво
Рід	Габсбурги-Лотаринзькі
Батько	Карл Тешенський
Мати	Генрієтта Александріна Нассау-Вайльбурзька
Брати, сестри	Марія Кароліна Австрійська, Марія Тереза Австрійська, Вільгельм Австрійський, Фрідріх Австрійський і Карл Фердинанд Австрійський
У шлюбі з	Гільдеґарда Баварська
Діти	Марія Тереза Австрійська, Матильда Австрійська і Archduke Karl Albrecht of Austriad
	;
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей з іменем Альбрехт.

Альбрехт Фрідріх Рудольф Австрійський, герцог фон Тешен (нім. Erzherzog Albrecht Friedrich Rudolf von Österreich-Teschen; 1817—1895) — ерцгерцог Австрійський, герцог Тешенський, фельдмаршал (1863), військовий діяч Австрійської імперії, обіймав посади головнокомандувача та генерал-інспектора Австрійської армії. Багатий землевласник та колекціонер мистецтва.

Біографія[ред. | ред. код]

Ерцгерцог Альбрехт народився у Відні 3 серпня 1817 р. в родині видатного австрійського військовика епохи наполеонівський війн ерцгерцога Карла та принцеси Генрієтти Нассау-Вейльбурзької, яка померла, коли дитині було 13 років. Ерцгерцог Альбрехт був онуком імператора Леопольда ІІ.

Батько Альбрехта - ерцгерцог Карл Тешенський (1771-1847). Портрет роботи Георга Декера.
Мати ерцгерцога - Генріета Нассау-Вейльбурзька (1797-1829).
Ерцгерцог Карл Тешенський з дружиною та дітьми. Іоган Ендер, 1832.

Альбрехт не мав фахової військової освіти. Теорію військової науки йому викладав особисто батько вдома. Шляхетне походження дозволило ерцгерцогу рано розпочати військову службу. У 1836 р., коли Альбрехту було 19 років його призначили командувати батальйоном Ц. і К. піхотного полку № 13 в Граці. У 1839 р. імператорським указом підвищено до підполковника і призначено в 4-й кірасирський барона Менгдена полк, який дислокувався в Угорщині^[5].

1844 року отримав звання фельдмаршал-лейтенанта (у 27-річному віці) та посаду командувача військової залоги Відня. У 1848 р. покидає цей пост через загострення політичної ситуації в монархії.

Після тривалого відсторонення від військової справи йде добровольцем до італійської армії фельдмаршала Радецького. В грудні цього ж року Альбрехт отримує посаду командира дивізії в ІІ армійському корпусі. З нею бере участь в битвах під Мортарою (21 березня 1849 р.) та Новарою (23 березня 1849 р.) та взятті Ліворно, що поклало край Тосканському повстанню^[6].

У 1850 р. призначений командувати ІІІ армійським корпусом в Богемії, на випадок військової агресії з боку Пруссії. Під час Східної війни 1853—1856 рр. командував обсерваційною армією.

З 1851 по 1860 був цивільним та військовим губернатором Угорщини. Оскільки політичні справи ерцгерцогу не були до вподоби, то він не зрадів цій посаді. У 1859 р., коли розпочалась війна з Сардинією, був відправлений з дипломатичними повноваженнями до Берліна, але місія не зазнала успіху. З 1860 р. із задоволенням стає до лав війська, очолює VIII армійський корпус. У 1863 р. отримує найвищий чин у австрійському війську — фельдмаршала.

Атака Ц. і. К. уланського полку № 13 в битві під кустоцою, 1866 р.

У 1866 р. з початком бойових дій проти Пруссії та Італії отримує в своє командування Південну армію. Рекомендує імператору Францу Йосифу І на пост очільника Північної армії Людвіга Бендека. Останній не погоджувався на це призначення, але ерцгерцог Альбрехт його переконав. 24 червня 1866 р. армія під керівництвом ерцгерцога Альбрехта отримала блискучу перемогу під Кустоцою. Ця подія підняла авторитет ерцгерцога серед австрійської громади. Але на богемському театрі військових дій Австрію спіткала невдача. Північна армія була розбита в битві під Садовою. Після цього ерцгерцог Альбрехт став очільником обох армій, та воювати вже не довелось, так як було досягнуто мирних домовленостей в Нікольсбурзі^[7].

Після війни Альбрехт був призначений армійським генерал-інспектором. На цій посаді він стане одним з визначних теоретиків та організаторів Австро-Угорської армії. Ерцгерцог писав теоретичні праці, спираючись на досвід кампаній проти Італії та Пруссії. Піклувався практичною підготовкою офіцерського складу, зокрема організацією військових маневрів (зокрема весняних маневрів 1893 р. в Угорщині^[7]).

Помер 18 лютого 1895 р. в м. Арко в Тіролі. Похований в Імператорському склепі у Відні.

Ерцгерцог Альбрехт у 1870 р.
Фото ерцгерцога Альбрехта, виконане придворним фотографом у 1895 р.

Сім'я та захоплення[ред. | ред. код]

Цікавинка

Ерцгерцогу Альбрехту було присвячено композицію авторства Карла Комзака — «Erzherzog Albrecht marsch»^[8].

В 26 років 19 квітня 1844 р. одружився з баварською принцесою Гільдегардою Луїзою Шарлоттою Терезією Фредерикою (1825—1865). Мав трьох дітей: Карл (1847—1848); Марія Терезія Анна (1845—1927); Матільда Марія Аденгульда (1849—1867). Смерть сина, дружини та доньки важко відбились на характері ерцгерцога. Був багатим землевласником, мав віллу в Арко. Любив писати твори військової тематики. У своїй віденській резиденції мав збірку творів мистецтва^[5].

Дружина ерцгерцога з доньками.
Резиденція Альбрехта у Відні, де розміщується його мистецька збірка Альбертіна.
Вілла Альбрехта в Арко, фото 1880 р.

Нагороди[ред. | ред. код]

Австрійська імперія/Австро-Угорщина[ред. | ред. код]

Орден Золотого руна (1830)
Королівський угорський орден Святого Стефана, великий хрест (1852)
Військовий орден Марії Терезії
- командорський хрест (20 червня 1849)
- великий хрест (29 серпня 1866)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го і 1-го класу з військовою відзнакою
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Військова медаль (Австро-Угорщина)
Хрест «За вислугу років» (Австрія) 1-го класу

Російська імперія[ред. | ред. код]

Орден Андрія Первозванного (20 липня 1839)
Орден Святого Олександра Невського (20 липня 1839)
Орден Білого Орла (20 липня 1839)
Орден Святої Анни 1-го ступеня (20 липня 1839)
Орден Святого Володимира 1-го ступеня
Орден Святого Георгія
- 4-го ступеня (11 травня 1849) — «За італійську кампанію 1848 року.»
- 3-го ступеня (24 червня 1851) — «За подвиги зразкової мужності і особистої хоробрості, проявлені в італійських походах.»
- 1-го ступеня (2 липня 1870) — «За війну проти французів 1870 року.»

Королівство Баварія[ред. | ред. код]

Орден Святого Губерта (1843)
Військовий орден Максиміліана Йозефа, великий хрест

Королівство Ганновер[ред. | ред. код]

Орден Святого Георгія (Ганновер) (1843)
Королівський гвельфський орден, великий хрест (1843)

Королівство Пруссія[ред. | ред. код]

Орден Чорного орла з ланцюгом
Орден Червоного орла
- 1-го класу
- великий хрест
Королівський орден дому Гогенцоллернів, великий командорський хрест
Pour le Mérite (10 квітня 1849)

Велике герцогство Баден[ред. | ред. код]

Орден Вірності (Баден) (1856)
Орден Церінгенського лева, великий хрест (1856)

Королівство Італія[ред. | ред. код]

Вищий орден Святого Благовіщення (21 вересня 1873)
Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий хрест (21 вересня 1873)
Орден Корони Італії, великий хрест (21 вересня 1873)

Іспанія[ред. | ред. код]

Орден Карлоса III, великий хрест з ланцюгом (25 червня 1883)
Орден Святого Фердинанда, великий хрест

Особиста зброя та знаки Військового Ордена Марії Терезії, які належали ерцгерцогу Альбрехту. Віденський військовий музей
Німецький маршальський жезл від імператора Вільгельма ІІ ерцгерцогу Альбрехту.
Ерцгерцог Альбрехт в мундирі прусського генерал-фельдмаршала. Фото 1895 р.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ерцгерцог Альбрехт запам'ятався, як автор однієї з найбільших перемог австрійської армії в ХІХ ст. Його твори з військової теорії видавались у Франції,Бельгії та Російській імперії^[9].. У 1899 р. імператор Франц Йосиф І затвердив Пам'ятну відзнаку фельдмаршала ерцгерцога Альбрехта для офіцерів генерального штабу^[10]. В цьому ж році у Відні йому було поставлено пам'ятник, автором якого є Каспар фон Цумбаш^[11].

Монумент ерцгерцогу Альбрехту у Відні на площі Альбрехта.
Пам'ятна відзнака фельдмаршала ерцгерцога Альбрехта.

Ерцгерцог Альбрехт Тешенський був шефом Ц. і. К. угорського піхотного полку № 44 та 5-го уланського Литовського і 86-го піхотного Вільманстрандського полків Російської імператорської армії^[5]..

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання та інформаційні джерела[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б Encyclopædia Britannica
d:Track:Q5375741
↑ ^а ^б ^в Lundy D. R. The Peerage
d:Track:Q67129259 d:Track:Q21401824
↑ ^а ^б Czech National Authority Database
d:Track:Q13550863
↑ ^а ^б Deutsche Nationalbibliothek, Staatsbibliothek zu Berlin, Bayerische Staatsbibliothek et al. Record #119482975 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
d:Track:Q27302 d:Track:Q304037 d:Track:Q256507 d:Track:Q170109 d:Track:Q36578
↑ ^а ^б ^в Архівована копія. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 7 грудня 2014.
↑ Альбрехт, Фридрих-Рудольф // Военная энциклопедия Сытина / Под ред. В. Ф. Новицкого и др.. — СПб.: товарищество И. В. Сытина, 1911—1915. — Т. 2. — С. 352
↑ ^а ^б Там само — С. 353
↑ «Erzherzog Albrecht marsch» на YouTube. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 4 серпня 2015.
↑ Альбрехт, Фридрих-Рудольф // Военная энциклопедия Сытина / Под ред. В. Ф. Новицкого и др.. — СПб.: товарищество И. В. Сытина, 1911—1915. — Т. 2. — С. 353
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 грудня 2014.
↑ https://www.wien.gv.at/wiki/index.php/Albrecht_von_Österreich-Teschen^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q3331189_citetype_Q615699"_data-entity-id="Q5375741">[http://global.britannica.com/biography/Archduke-Albert_Encyclopædia_Britannica]<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q5375741]]</div>-1] а ^б Encyclopædia Britannica
d:Track:Q5375741

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q35127_citetype_Q33270056_citetype_Q7094076"_data-entity-id="Q21401824"><i_class="wef_low_priority_links">[[:d:Q67129259|Lundy&nbsp;D.&nbsp;R.]]</i>_The_Peerage<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q67129259]][[d:Track:Q21401824]]</div>-2] а ^б ^в Lundy D. R. The Peerage
d:Track:Q67129259 d:Track:Q21401824

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q856638_citetype_Q1982918_citetype_Q36524"_data-entity-id="Q13550863">Czech_National_Authority_Database<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q13550863]]</div>-3] а ^б Czech National Authority Database
d:Track:Q13550863

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q17152639_citetype_Q1172284_citetype_Q1982918"_data-entity-id="Q36578"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Німецька_національна_бібліотека|Deutsche_Nationalbibliothek]],_[[:Державна_бібліотека_в_Берліні|Staatsbibliothek_zu_Berlin]],_[[:Баварська_державна_бібліотека|Bayerische_Staatsbibliothek]]_et_al.</i>_[http://d-nb.info/gnd/119482975/_Record_#119482975]_//_Німецька_нормативна_база_даних<span_class="wef_low_priority_links">_—_2012—2016.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q27302]][[d:Track:Q304037]][[d:Track:Q256507]][[d:Track:Q170109]][[d:Track:Q36578]]</div>-4] а ^б Deutsche Nationalbibliothek, Staatsbibliothek zu Berlin, Bayerische Staatsbibliothek et al. Record #119482975 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
d:Track:Q27302 d:Track:Q304037 d:Track:Q256507 d:Track:Q170109 d:Track:Q36578

[:0-5] а ^б ^в Архівована копія. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 7 грудня 2014.

[6] Альбрехт, Фридрих-Рудольф // Военная энциклопедия Сытина / Под ред. В. Ф. Новицкого и др.. — СПб.: товарищество И. В. Сытина, 1911—1915. — Т. 2. — С. 352

[:1-7] а ^б Там само — С. 353

[8] «Erzherzog Albrecht marsch» на YouTube. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 4 серпня 2015.

[9] Альбрехт, Фридрих-Рудольф // Военная энциклопедия Сытина / Под ред. В. Ф. Новицкого и др.. — СПб.: товарищество И. В. Сытина, 1911—1915. — Т. 2. — С. 353

[10] Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 грудня 2014.

[11] ttps://www.wien.gv.at/wiki/index.php/Albrecht_von_Österreich-Teschen^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[1]

[2]

[4]

[3]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]