Альбрехт Бранденбурзький
| Альбрехт Бранденбурзький нім. Albrecht von Brandenburg | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1514 — 1545 | ||
| Попередник: | Урієль фон Геммінген | |
| Наступник: | Себастьян фон Гойсенштамм | |
| ||
| 1513 — 1545 | ||
| Попередник: | Ернст Саксонський | |
| Наступник: | Йоганн Альбрехт Бранденбурзький | |
| Народження: |
28 червня 1490[1][2][3] Келльн, Берлін, Бранденбург, Священна Римська імперія | |
| Смерть: |
24 вересня 1545[1][2][3] (55 років) Martinsburg[d], Майнц, Майнцське архієпископство, Священна Римська імперія | |
| Поховання: | Mainz Cathedrald | |
| Країна: | Бранденбург | |
| Релігія: | католицька церква[4] | |
| Освіта: | Університет Віадріна | |
| Рід: | Гогенцоллерни | |
| Батько: | Йоган Цицерон | |
| Мати: | Маргарита Саксонська | |
Альбрехт Бранденбурзький (нім. Albrecht von Brandenburg; нар. 28 червня 1490 — пом. 24 вересня 1545 року) — 59-й архієпископ Майнца в 1514—1545 роках, архієпископ Магдебургу у 1513—1545 роках, курфюрст і ерцканцлер Священної Римської імперії, апостольський адміністратор Гальберштадтського архієпископства, співправитель маркграфства Бранденбурзького у 1499—1513 роках (як Альбрехт IV).
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з династії Гогенцоллернів, Бранденбурзької гілки. Третій син Йогана Цицерона, курфюрста Бранденбургу, і Маргарити з Тюринзьких Веттінів. народився 1490 року в місті Келльон-на-Шпреї. У 1499 році після смерті батька став співправителем свого брата Йоахіма I Нестора, проте фактична влада належала останньому.
Разом зі своїм братом в 1506 році заснував університет у Франкфурті-на-Одері, де також сам навчався. У 1513 році зведений в сан священика. В тому ж році став архієпископом Магдебурзьким і адміністратором єпархії Гальберштадт, незважаючи на те, що католицькою церквою суворо заборонялося володіти декількома єпископствами.
У 1514 році отримав посаду архієпископа Майнцького (фактично купив її за 20 тис. гульденів, що позичив у Фуггерів) зі статусом курфюрста Священної Римської імперії та примаса Німеччини. Резиденцією Альбрехта став замок Морицбург в Галле. 1515 рокуц запросив до свого двору гуманіста Ульріха фон Гуттена. У 1515—1516 роках здійснив декілька спроб вигнати жидів з Майнцу, проте невдало.
У 1517 році активно здійснював оголошену папою римським Левом Х продаж індульгенцій. Половина прибутку від неї передавалася до Риму на будівництво собору св. Петра, а інша — на погашення боргу банкірському дому Фуггерів. Успішний продаж індульгенцій наштовхнувся на спротив з боку Матеуса ланга фон Велленбурга, архієпископа Зальцбурга, який не бажав передавати гроші Альбрехту. Тому той наказав збільшити збори в Магдебурзі і Саксонії. Методи поширення індульгенцій, що використовувалися агентом Альбрехта, домініканським ченцем Йоганном Тецелем, послужили Мартину Лютеру приводом для оприлюднення ним його «95 тез», що стали початком Реформації.
У 1518 році став кардиналом. У 1519 році в обмін на значні кошти підтримав на виборах імператора Священної Римської імперії кандидатуру Карла Габсбурга. Спочатку намагався виконувати посередницькі функції між прихильниками Лютера і Папським престолом, планував провести загальну реформу церкви на церковному соборі. Тому Мартин Лютер спочатку покладав на нього надії, але з часом усвідомив, що компромісу не вийде.
1524 року став карбувати перші талери і подвійні талери архієпископства Магдебурзького. У 1525 року Альбрехт Бранденбурзький доєднався до Ліги Дессау, куди увійшли запеклі противники лютеранства. У 1528 році вимушений був і Ґицкірхені укласти договір з ландграфом Філіппом I Гессенським, за яким відмовлявся від церковною юрисдикції над Гессеном.
У 1530 році на рейхстазі в Аугсбурзі архієпископ Майнцький закликав до укладення релігійного миру в Німеччині і спільних дій в боротьбі з Османською імперією. У 1534 році разом з саксонським герцогом Георгом Веттіном виступив посередником при укладанні угоди між протестантськими князями і богемським королем Фердинандом Габсбургом. 1538 року разом з небожем Йоахімом II Гектором організував Союз Галле, спрямований проти Шмалькальденського союзу протестантів.
В обмін на погашення своїх боргів (в 500 тис. флоринів) Альбрехт дозволив своїм протестантським підданим в Магдебурзі свободу відправлення релігійних обрядів.
У 1540 році першим з німецьких князів прийняв у себе в Майнці єзуїтів, які заснували в місті свій колегіум. 1541 року його було вигнано з Магдебургу. На рейхстазі в Шпейєрі 1544 року виступив за прийняття двозначного рішення щодо протестантів і уклав з католицькими князями попередні домовленості на випадок майбутньої війни. Помер 1545 року.
Меценатство[ред. | ред. код]
1529 року вирішив об'єднати й перебудувати дві наявні церкви на ринковій площі Галле в розкішну церкву Діви Марії, яку вважають до тепер вважають візитівкою міста. Для дизайну інтер'єру собору він доручив Лукасу Кранаху створити 16 вівтарів із загальною кількістю 142 картини, які будуть намальовані протягом 5 років.
Підтримував друкаря, просвітника Франциска Скорину. Був покровителем художника Ганса Бальдунга. Збирав численні скульптуриі картини, частина з яких загинула під час втечі з Магдебургу. Також був власником зібрав понад 8 100 мощей.
Планував у Галле створити університет, проте без успіху.
Родина[ред. | ред. код]
1. Коханка — Елизабета Шюц
Діти:
- Анна, дружина Йохіма Кірхнера, секретаря Майнцького архієпископа
2. Коханка — Агнеса Плесс
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Альбрехт Бранденбурзький |
- Erzbischof Albrecht von Brandenburg 1490—1545. Ein Kirchen- und Reichsfürst der Frühen Neuzeit / Hrsg. von F. Jürgensmeier. — Frankfurt/M.: Knecht, 1991. — ISBN 3-7820-0638-0
- Der Kardinal: Albrecht von Brandenburg, Renaissancefürst und Mäzen. — 2 Bände / Hrsg. von Th. Schauerte, A. Tacke, K. Schneider. — Stuttgart: Schnell & Steiner, 2006. — ISBN 978-3795419097
- Armin Stein: Kardinal Albrecht. Projekte-Verlag, Halle (Saale) 2013, ISBN 978-3-95486-436-2
