Альдебаран
| Дані спостереження Епоха J2000.0 |
|
|---|---|
| Сузір’я | Телець |
| Пряме піднесення | 04h 35m 55.2s |
| Схилення | +16° 30' 33" |
| Видима зоряна величина (V) | +0.85 / +13,50 |
| Характеристики | |
| Спектральний клас | K5III / M2V |
| Показник кольору (B−V) | 1,54 / ? |
| Показник кольору (U−B) | 1,90 / ? |
| Тип змінності | Lb |
| Астрометрія | |
| Променева швидкість (Rv) | +53,8 км/c |
| Власний рух (μ) | Пр.сх.: 62,78 мас/р Схил.: −189,36 мас/р |
| Паралакс (π) | 50.09 ± 0.95 мас |
| Відстань | 65 ± 1 св. р. (20 ± 0.4 пк) |
| Абсолютна зоряна величина (MV) |
−0,63 / 11,98 |
| Фізичні характеристики | |
| Маса | 2,5 / 0,15 M☉ |
| Радіус | 44,2 R☉ |
| Світність | 350 L☉ |
| Ефективна температура | 4,100 / 3,050 K |
| Металічність | 70% від сонячної |
Альдебаран (від араб. الدبران (аль-дабаран) — «послідовник», α Тельця) — найяскравіша зоря у сузір'ї Тельця та одна з найяскравіших зір на нічному небі. Через розташування у «голові» Тельця та червоний колір, зорю часто називають Бичаче око. На небосхилі Альдебаран можна знайти на тлі розсіяного скупчення Гіади, проте він не входить до його складу, а просто розташований на лінії між Землею та скупченням.
Зміст
Фізичні властивості[ред. • ред. код]
Альдебаран за яскравістю є чотирнадцятою зорею небосхилу. Він має спектральний клас K5III, тобто належить до нормальних червоних гігантів. Це повільно пульсівна змінна зоря з невеликою амплітудою змін блиску (близько 0,2m). В неї є менший супутник (червоний карлик, що обертається на відстані близько 600 астрономічних одиниць). Дані телескопа Hipparcos свідчать, що Альдебаран розташований за 65±1 світлових років від Землі. Це означає, що його світність у 150 разів більша за Сонце. Зараз, головним чином завдяки спалюванню у своїх надрах гелію, основна зоря збільшилася до діаметра приблизно 5,3 × 107 км, що у 40-50 разів більше за розмір Сонця.
Зміни радіальної швидкості[ред. • ред. код]
1993 року вимірювання радіальної швидкості Альдебарана А, Арктура і Поллукса показали, що Альдебаран A має довгоінтервальні коливання радіальної швидкості, що може бути пояснено наявністю у Альдебарана супутника з мінімальною масою у 11,4 рази більшу за масу Юпітера та 643-денним періодом обертання. Тим не менш, подальше спостереження за цими трьома зорями показало, що аналогічні коливання простежуються не тільки у Альдебарана. Це змусило авторів публікації дійти до висновку, що такі коливання зумовлені власними радіальними коливаннями зорі, а не гравітаційним впливом супутника. З іншого боку, слід зазначити, що у Поллукса (однієї зі спостережуваних зір) було виявлено зоряного супутника і 1993 року це було підтверджено.
Подальший аналіз спектру Альдебарана не виявив коливань, що корелюють з очікуваною 643-денною осциляцією радіальної швидкості.
Видимість[ред. • ред. код]
Альдебаран легко знайти на небі, зокрема, завдяки його яскравості, а також через його близькість до найпомітнішого зоряного скупчення на небі. Якщо подумки поєднати три зорі Пояса Оріона (зліва направо у північній півкулі або справа наліво у південній), першою яскравою зорею, що продовжує уявну лінію, буде Альдебаран.
Зоря розташована досить близько до екліптики, іноді покривається Місяцем. Такі покриття відбуваються, коли Місяць досягає свого висхідного вузла впродовж осіннього рівнодення, як це було 2015 року.
Цікаві факти[ред. • ред. код]
Космічний апарат NASA Pioneer 10, який було запущено до Юпітера 1973 року, досягне Альдебарана приблизно за 2 мільйони років.
Посилання[ред. • ред. код]
- SIMBAD query result: Aldebaran. SIMBAD. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-06-19.
- ARICNS (англ.)
- SolStation (англ.)
Джерела[ред. • ред. код]
- Альдебаран // Астрономічний енциклопедичний словник / За загальною редакцією І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : ЛНУ—ГАО НАНУ, 2003. — 547 с. — ISBN 966-613-263-X, УДК 52(031).
