Алькер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Палац в Маньчицях[pl] 1711 року (Польща)

Альке́р, а́лькеж (через пол. alkierz і чеськ. alker від давн.в-нім. arkēre, де через французьке посередництво сходить до лат. arcus)[1][2] — в архітектурі наріжна окрема частина будівлі, яка виступає зовні за площину стін. Походять від східноєвропейських замкових веж XVI—XVII сторіччя, де розміщувались лучники для оборони.

Алькири характерні для шляхетських садиб Польщі, Західної України і Білорусі XVII—XVIII сторіччя. Зводилися під впливом бароко як дво- або чотиривежовоподібні прибудови в торцях будинку, накриті окремими дахами. У XVIII — на початку XIX сторіччя іноді мали вигляд ризалітів, що надавало будівлям вигляд барокової П-подібної в плані композиції.

Із середини XVIII сторіччя алькири перетворились на розвинені крила садибного будинку. Використовувалися до початку XX сторіччя як літні спальні, кабінети або службові приміщення. Іноді обігрівалися грубою.

Ванькир[ред. | ред. код]

Ваньки́р, вальки́р, альки́р, чи зменш. ванькирчик, алькирик (сходить до alkierz) — маленька, кутова або бічна, житлова кімната, відокремлена стіною від великої[3][4][5][2]. В українських хатах відділений від світлиці ванькир міг використовуватися як кухня, дитяча чи спальня[6][7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Алькер // «Словник». Портал української мови та культури
  2. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 с.
  3. Ванькир // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Валькир // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  5. Алькир // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. В. П. Самойлович Українське народне житло (кінець ХІХ — початок ХХ ст.) Академія наук УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. Музей народної архітектури і побуту Української РСР. — Київ: Наукова думка, 1972
  7. З. Гудченко Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС)