Альоховщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село[1]
Альоховщина


Координати 60°24′15″ пн. ш. 33°51′20″ сх. д. / 60.40416666669477763° пн. ш. 33.85555555558377705° сх. д. / 60.40416666669477763; 33.85555555558377705Координати: 60°24′15″ пн. ш. 33°51′20″ сх. д. / 60.40416666669477763° пн. ш. 33.85555555558377705° сх. д. / 60.40416666669477763; 33.85555555558377705

Країна Flag of Russia.svg Росія[1]
Адмінодиниця Q14489348?[1]
Часовий пояс UTC+3
Телефонний код 81364
Поштовий індекс 187719
Альоховщина. Карта розташування: Росія
Альоховщина
Альоховщина
Альоховщина (Росія)

Альоховщина — найбільше село Лодєйнопольського району Ленінградської області. Адміністративний центр Альоховщинського сільського поселення.  

Історія[ред. | ред. код]

Колись ці землі заселяли фіно-угорські племена вепсів. Потім територію почали заселяти переселенці-слов'яни, які асимілювали місцеве населення.

У Середні віки територія сучасної Альоховщини входила до складу Новгорода, пізніше Швеції, а потім Росії.   

Перша писемна згадка зустрічається на карті Санкт-Петербурзької губернії Ф. Ф. Шуберта у 1834 року, як село Олеховшина[2].

Алеховщина — село належить Урядовому відомству, кількість мешканців за переписом: 18 чол., 25 жін. (1838 рік)[3]

Алеховщина — село Відомства державного майна, число дворів — 9, число душ — 25 осіб (1856 рік)[4]

Алеховщина — село урядове при річці Оять, число дворів — 9, число мешканців: 32 чол., 29 жін.; Церква православна (1862 рік)[5]

Збірник Центрального статистичного комітету описує село так:

Алеховщина — колишнє державне село на річці Ояті, дворів — 14, мешканців — 46; Волосне управління (до повітового міста 112 верст), 2 лавки, заїзний двір. Через 1 милю — церква православна. У 5 верстах — Введенський Островський монастир. (1885 рік)[6].

Згідно статистичних матеріалів народного господарства Новоладожського повіту за 1891 рік пустир при селищі Альоховщина площею 198 десятин належав місцевому селянину С. М. Хвольковскому, який його придбав у 1879 році за 2000 рублів.[7].

У кінці XIX — початку XX століття, село адміністративно належило до Субочинської волості 3-го стану Новоладожського повіту Санкт-Петербурзької губернії.

19171922 рр. село у складі Альоховщинської сільради Субочинської волості Новоладожського повіту.

1922 року — у складі Лодєйнопольського повіту. 

1926 року населення села становило 219 осіб.

До лютого 1927 року село було адміністративним центром Субочинської волості. З лютого 1927 року перебувало у складі Шапшинської волості, з листопада 1927 року — районний центр Оятського району

За даними 1933 року село Альоховщина було адміністративним центром Альоховщинської сільради Оятського району, до якого входили 15 населених пунктів: села Альоховщина, Афоніно, Власовщина, Вязікіничі, Гайгово, Гедевечі, Гонгіничі, Зуєво, Ігокіничі, Ляжозеро, Новосьолок, Попкіно, Стогови, Сторожево, Яківково. Загальна чисельність населення становила 1627 осіб.[8].

За даними 1936 року до складу Альоховщинської сільради входило 13 населених пунктів, 469 господарств і 10 колгоспів.[9].

У роки Німецько-радянської війни Альоховщина перебувала в прифронтовому районі, про що нагадує обеліск на братській могилі. 

1955 рік — у складі Лодєйнопольського району[10].

За даними 1966 і 1973 років село Альоховщина також було адміністративним центром Альоховщинської сільради, в селі розташовувались центральні садиби радгоспів «Альоховщина» і «Оятський» [11].

За даними 1990 року в селі Альоховщина мешкало 1862 осіб. Село було адміністративним центром Альоховщинської сільради до якої належали 16 населених пунктів: села Валданиці, Вязиковичі, Гайгово, Гонгіничі, Заозер'є, Ігокіничі, Кідебра, Кяргіно, Мустіничі, Новинка, Пойкімо, Субочениці, Чагониці, Шахтіниці; село Альоховщина; селище Шархіничі. Загальна чисельність — 2799 осіб[12].

В 1997 році в селі Альовщина Альоховщинської волості мешкало 1835 осіб, в 2002 році — 1882 осіб (росіян — 85 %)[13][14].

В 2006 році село Альоховщина приєдналось до складу Альоховщинського сільського поселення. У 2007 році в селі Альоховщина мешкало — 1668 осіб, у 2010 році — 1599 осіб, у 2014 році — 1 591 осіб[15][16].

Географія[ред. | ред. код]

Село розташовано  у центральній частині Ленінградського району на берегах річки Оять серед соснових лісів та кришталевих озер. Координати: 60°24′15″ пн. ш. 33°51′20″ сх. д.

Село перетинають автошляхи Р36 (Лодєйне Поле — Тихвін — Будогощ) і Н147 (Доможирово — Гоморовичі).

Відстань від районного центру — 47 км.

Відстань до найближчої залізничної станції Лодєйне Поле — 45 км.

Демографія[ред. | ред. код]

Чисельність населення
1838 1862 1885 1926 1990 1997 2007
43 ↗61 ↘46 ↗219 ↗1862 ↘1835 ↘1668
2010 2014 2015 2016
↘1599 ↘1591 ↘1584 ↗1602

Господарство і соціальна сфера[ред. | ред. код]

З давніх часів відомо, що місцеве населення займалося гончарним мистецтвом, так як околиці Альоховщини багаті покладами унікальної червоної глини. З неї племена вепсів ліпили різноманітні вироби (горщики, миски, дитячі іграшки та ін.). У ХVIII столітті гончарне виробництво набуло широкого розмаху. Пізніше місцеві майстри виготовляли з глини на замовлення деякі елементи інтер'єру Ермітажу, який у ті часи пережив сильну пожежу.

Найбільш відомі вироби — Оятські іграшки. Переважно виготовляли сюркалки у вигляді тварин та птахів.  

1969 року село Альоховщина стало гончарним центром Ленінградській області, де працювали майстри з червоною глиною використовуючи елементи традиційних розписів і форм даної місцевості. Приблизно у той же час, було створено Альоховщинський цех керамічних виробів у складі Ленінградського обласного об'єднання народних промислів. На базі цього підприємства у 1991 році створили МГП «Оятська кераміка», 1992 року — ТОО, а 1999 року — ООО «Оятська кераміка».

Після пожежі у 2004 році було створено Центр відродження ремесел в селі Альоховщина.   

На січень 2014 року було зареєстровано: господарств — 684, приватних будинків — 359[17]

На січень 2015 року зареєстровано: господарств — 662, мешканців — 1584[18].

У селі розташовані: школа, Будинок культури, майстерня гончарних виробів. Відкрито музей, у якому представлені вироби місцевого гончарного промислу[19].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Дерев'яна церква Архістратига Михайла побудована у 1730 році. Перед Другою світовою війною, 1939 року, церкву зачинили, а під час війни там діяв шпиталь. Пізніше церкву використовували як сховище для зберігання картоплі. 1989 року церква знов стала діючою, у ній були проведені реставраційні роботи і на даний час регулярно проводяться відправи.  

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г ЗКТМУ. 185/2016. Північно-Західний ФО
  2. Топографическая карта Санкт-Петербургской губернии. 5-и верстка. Шуберт. 1834 г. 
  3. СПб.: Губернская Типография, 1838. — С. 98. — 144 с. Описание Санкт-Петербургской губернии по уездам и станам. 
  4. Новоладожский уезд // Алфавитный список селений по уездам и станам С.-Петербургской губернии / Н. Елагин. — СПб.: Типография Губернского Правления, 1856. — С. 114. — 152 с. 
  5. «Списки населённых мест Российской Империи, составленные и издаваемые центральным статистическим комитетом министерства внутренних дел» XXXVII Санкт-Петербургская губерния. По состоянию на 1862 год. СПб. изд. 1864 г. стр. 129. 
  6. «Волости и важнейшие селения европейской России. Выпуск VII. Губернии приозерной группы», СПб. 1885, стр. 87. 
  7. Материалы по статистике народного хозяйства в С.
  8. Административно-территориальное деление Ленинградской области. — Л., 1933, стр. 64, 340
  9. Административно-экономический справочник по Ленинградской области. — Л., 1936, с. 179
  10. Справочник истории административно-территориального деления Ленинградской области.
  11. Административно-территориальное деление Ленинградской области. — Лениздат, 1973, стр. 233, 296. Архів оригіналу за 30 березень 2016. Процитовано 26 липень 2017. 
  12. Административно-территориальное деление Ленинградской области. — Лениздат, 1990, ISBN 5-289-00612-5, стр. 81. 
  13. Административно-территориальное деление Ленинградской области. — СПб, 1997, ISBN 5-86153-055-6, стр. 80. Архів оригіналу за 17 жовтень 2013. Процитовано 26 липень 2017. 
  14. Коряков Ю. Б.. База данных «Этно-языковой состав населённых пунктов России». Ленинградская область. 
  15. Итоги Всероссийской переписи населения 2010 года. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 10 жовтня 2019. 
  16. Административно-территориальное деление Ленинградской области. — СПб., 2007, с. 104. Архів оригіналу за 17 жовтень 2013. Процитовано 26 липень 2017. 
  17. Официальный сайт Алеховщинского сельского поселения. Количество населённых пунктов, хозяйств, частных жилых домов и населения по состоянию на 01.01.2014. Архів оригіналу за 02.03.2015. Процитовано 02.03.2015. 
  18. Официальный сайт Алеховщинского сельского поселения. Количество населённых пунктов, хозяйств, частных жилых домов и населения по состоянию на 01.01.2015
  19. http://xn----7sbabalklxabe0bhqjo3asu4eq1f2g.xn--p1ai/Alexovshinskoe_s_p/dostoprimechatelnosti/. xn----7sbabalklxabe0bhqjo3asu4eq1f2g.xn--p1ai. Процитовано 2017-07-27.