Альпінізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Альпініст)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альпіністи долають відкриту розколину
Альпініст долає льодову стінку

Альпіні́зм — вид спорту, що основною метою ставить сходження на природні та штучні скелі та стіни, зокрема на гірські вершини.

Як правило, технічна частина маршруту — від сотень метрів до декількох кілометрів, при цьому протягом всьому маршруту, як правило, не існує стаціонарних точок страховки. Сходження в залежності від складності і протяжності маршруту може тривати від декількох годин, до декількох днів, тижнів і навіть місяців.

Виділяють альпійський і гімалайський стилі сходжень.

Альпійський стиль — це послідовний підйом на вершину разом з всім спорядженням.

Гімалайський стиль відрізняється попередньою підготовкою маршруту сходження, провішуванням страхувальних мотузок (перил), встановленням проміжних таборів, доставкою спорядження і кисню в ці табори, що передбачає багаторазові підйоми і спуски з табору в табір. Гімалайський стиль — це своєрідна облога гори, що займає іноді 2-3 місяці, але саме така тактика дозволила досягнути вершин Евереста та інших восьмитисячників.

Розрізняють одинадцять категорій складності маршрутів: 1Б, 2А, 2Б, 3А, 3Б, 4А, 4Б, 5А, 5Б, 6А, 6Б.

Пам'ятні історичні дати[ред. | ред. код]

Сходження на Монблан в 1862 році
Першосходжувач на Монблан гірський провідник Жак Бальма. З картини Вебера
Пам'ятник першим підкорювачам Монблану в Шамоні, Франція

Виникнення альпінізму найчастіше пов'язують з підкоренням 8 серпня 1786 лікарем Мішелем-Габріелем Паккардом і гірським провідником Жаком Бальма вищої точки Альп — Монблану[1][2]. Пам'ятник першим підкорювачам Монблану знаходиться в світовому центрі альпінізму і гірських лиж — Шамоні

  • 1788 - Данило Гаусс, російський морський офіцер, з двома своїми товаришами піднявся на найвищу точку Камчатки, вулкан Ключевська сопка (4835 м)[3].
  • 1799—1804 Александр Гумбольдт досяг висоти 5800 метрів при сходженні на вулкан Чімборасо в Південній Америці.
  • 1800 — Перше сходження на найвищу вершину Австрії Гросглокнер, Альпи[4].
  • 1809 — Перша жінка (Марія Параді) піднялась на Монблан[5].
  • 1811 — Перше сходження на вершину Юнгфрау в Бернських Альпах[6].
  • 1829 — Перше сходження на Східну вершину Ельбрусу учасників Ельбруської наукової експедиції Російської академії наук під керівництвом генерала Емануеля. Вершину підкорив місцевий провідник Кілару, який супроводжував експедицію[7].
  • Перше сходження на Арарат російського натураліста і лікаря Йогана Фрідріха Паррота, вірменського письменника Хачатура Абовяна і їх супутників[8].
  • 1851 — Перше підкорення семитисячника Шилла (Shilla peak[en]) (7025 м) в штате Химачал-Прадеш, Индия.
  • 1865 — Перше сходження на вершину Альп Матергорн ( Едвард Уімпер )[9].
  • 1889 — Перше сходження на Кіліманджаро[10].
  • 1907 — Підкорення другого семитисячника Трісулі 7120 м в Гімалаях англо-французькою експедицією.
  • 1913 — Перше сходження на найвищу вершину Американського континенту Мак-Кінлі, Аляска[11].
  • 1924 — Досягнення учасниками британської експедиції висоти 8530 м в рамках спроби сходження на Еверест. Лідер експедиції Джордж Меллорі і його напарник Ендрю Ірвін пропали безвісти під час фінального штурму вершини. Незважаючи на те, що тіло Меллорі було знайдено в 1999 році, точних даних про їх досягненні немає[12].
  • 1927 — В рамках радянсько-німецької експедиції на Памірі був підкорений пік Леніна (7104 м).
  • 1933 — Перше сходження на найвищу точку Радянського Союзу - пік Комунізму (7495 м) Євгеном Абалаковим.
  • 1938 — Підкорення північної стіни Ейгера, Альпи.
  • 1950 — Підкорено перший восьмитисячник - Аннапурна (учасники французької експедиції Моріс Ерцог і Луї Лашеналь).
  • 1953 — Підкорення найвищої вершини планети Евересту Едмундом Хілларі і Норгеєм Тенцингом. В цьому ж році підкорена Нанга-Парбат німецьким альпіністом Германом Булем.
  • 1954 - Підкорено другу за висотою вершину світу K2 італійськими альпіністами Ліно Лачеделлі і Акілою Компаньоні.
  • 1959 - Перше сходження на складну вершину Серро-Торре в Патагонії[13].
  • 1964 — Підкорено Шишабангму — останню з 14 вісьмитисячників.
  • 1970 — Перше сходження по Рупальской стіні Нанга-Парбат братами Райнхольдом і Гюнтером Месснер. Гюнтер Месснер пропав без вісті після підкорення вершини під час спуску в сторону долини Діамір.
  • 1978 — Перше сходження на Джомолунгму без кисневих приладів Пітера Хабелера і Райнхольда Месснера[14].
  • 1985 - Річард Басс став першим альпіністом, що підкорив сім найвищих вершин семи частин світу[15].
  • 1986 — Райнхольд Месснер став першим альпіністом, що підкорив всі 14 найвищих вершин[16].
  • 1987 — Поляк Єжи Кукучка став другим, хто підкорив всі 14 восьмитисячників.

Розвиток[ред. | ред. код]

В історії розвитку альпінізму можна умовно виділити кілька етапів:

  1. Сходження на нескорені вершини найпростішим шляхом.
  2. Підвищення складності маршрутів на пройдені раніше вершини в Альпах та інших гірських системах.
  3. Висотні сходження на найвищі вершини світу.
  4. Проходження найскладніших маршрутів у різних гірських системах земної кулі.

Технічно складні сходження в Альпах[ред. | ред. код]

Зародившись в Альпах, альпінізм саме тут вперше став розвиватися як вид спорту. Чисто спортивні сходження на вершини здійснювалися в Альпах ще на початку XIX століття. Бурхливий розвиток спортивного альпінізму розпочинається у XX столітті.

Пройдені маршрути по північній стіні Ейгера

До початку XX століття всі вершини Альп були підкорені, і альпіністи почали шукати нові, складніші маршрути сходжень. Чим складніший був маршрут, тим більш спортивним вважалося сходження. Так поступово з'явився «стінний» альпінізм, тобто проходження маршрутів по стрімких стінах гір[17].

Найсильнішими альпіністами в цій області були представники альпійських держав: італійці, німці, австрійці, французи, а також англійці. У другій половині XX століття були пройдені такі стіни в Альпах, які до цього довгий час вважалися абсолютно нездоланними. Це свідчило про те, що спортивний клас альпіністів виріс. Велике значення для росту спортивної майстерності відіграв загальний розвиток спорядження і техніки подолання скельних та льодових ділянок. Поява легших та міцніших мотузок із синтетичних волокон, полегшених кішок, льодорубів, шлямбурів і закладок, дюралеві драбинки, вдосконалені кухні, нові продукти, легка, тепла одяг і взуття — все це істотно вплинуло на якісний розвиток альпінізму.

Складні стінні маршрути в Альпах[ред. | ред. код]

Сходження по північній стіні Ейгера, траверс Гінтерштойсера
  1. Північна стіна Ейгера. Протягом десяти років з 1928 по 1938, альпіністи різних країн безуспішно намагалися пройти цю найтяжчу стіну в Альпах[18]. Після першопроходження північної стіни Ейгера в 1938 році до теперішнього часу по цій стіні прокладено велику кількість маршрутів, пройдених неодноразово. Про одну із спроб сходження по північній стіні Ейгера в 1936 році, що закінчилася трагічно, німецькими кінематографістами в 2008 році був знятий художній фільм «Північна стіна», заснований на реальних подіях. По північній стіні Ейгера прокладено багато важких маршрутів.
  2. Однією з найпопулярніших альпійських вершин серед альпіністів є Гран-Жорас, розташована в районі Монблану, у верхів'ях ущелини Лешо. Північна стіна Гран-Жорас протягом тривалого періоду представляла одну з проблем в Альпах. Лише в 1938 році італійські альпіністи Кассін, Еспозіто і Тіцціоні пройшли важкий маршрут по монолітній стіні, вкритій натічним льодом.
  3. Північно-західна стіна Пті-Дрю в районі Монблану протягом тривалого часу вважалась непрохідною. Вважається, що ця стіна перевершує за складністю всі інші відомі маршрути в Альпах. Перше проходження північної стіни Пті-Дрю здійснили 1 серпня 1935 року П'єр-Ален (Pierre Allain) і Раймон Лейнінже (Raymond Leininger). Широко відоме серед альпіністів сольне сходження італійського альпініста Вальтера Бонатті (Walter Bonatti) південно-західним ребром, що отримало назву «ребро Бонатті». Італієць здійснював сходження з 17 по 22 серпня 1955 р. Сім років потому, 24-26 липня 1962 р., Гері Хеммінг (Gary Hemming) і Роєл Роббінс (Royal Robbins) пройшли «American Direct» -найпряміший із пройдених раніше маршрутів по стіні Пті-Дрю. Пізніше 10-13 серпня 1965 р. Роєлом Роббінсом і Джоном Харліном (John Harlin) була пройдена «Американська диретиссіма». Цікавий маршрут по Північно-західній стіні Пті-Дрю «Up to Madonna» пройдений російськими альпіністами А. Кленовим і М. Деві в 2000 р. У 1995 р. ним же в двійці з М. Бруком пройдена стіна на Пті-Дрю. У 1998 р. російська двійка М.Деві і М. Першин пройшла «American Direct».. До теперішнього часу сходження по північно-західній стіні Пті-Дрю є еталоном високої спортивної майстерності в альпінізмі.

Сходження на найвищі вершини світу[ред. | ред. код]

Після того як були підкорені всі альпійські вершини, погляди людей все частіше стали звертатися на інші гірські райони Америки, Африки, Нової Зеландії. Дійшла черга і до Гімалаїв.

Перші спроби підкорити вершини у Гімалаях відносяться до початку XIX століття. Однак після перших спроб стало ясно, що експедиція на вершину вище 6000-7000 м ставить перед альпіністами безліч нових проблем, пов'язаних перш за все з висотою, малої освоенностью гірських районів, великими масштабами підходів до підніжжя вершин.

Протягом багатьох років в Гімалаї і Каракорум виїжджали різні експедиції. Англійці, починаючи з 1922 року, рік за роком наполегливо штурмували Еверест (Джомолунгму), німці — Нанга-Парбат і Канченджангу, італійці та американці — пік К-2 (Чогорі) у Каракорумі.

Перший восьмитисячник — Аннапурна, був підкорений лише в 1950 році учасниками французької експедиції Морісом Эрцогом і Луї Лашеналем[19]. Після цього протягом п'яти років були підкорені ще шість найвищих вершин Гімалаїв і Каракоруму, у тому числі найвища вершина Землі — Джомолунгма, яку понад 30 років перед тим намагались підкорити британські експедиції. Успіху підкорень, поряд з накопиченим досвідом, сприяло вдосконалення спорядження, насамперед, створення відносно легкої та надійної кисневої апаратури.

По мірі розвитку висотного альпінізму поступово були підкорені всі восьмитисячники[20]. Останньою підкореною вершиною заввишки понад вісім тисяч метрів була вершина Лхоцзе Середня в масиві Лхоцзе, на яку вперше зійшли російські альпіністи в 2001 році. Історія підкорення найвищих вершин[21][22] представлена в таблиці:

Вершина Висота Розташування Перше сходження Імена першопрохідців Перше сходження взимку Імена першопрохідців взимку Кількість сходжень
Джомолунгма (Еверест) 8848 м Непал/Китай 29 травня 1953  Нова Зеландія: Едмунд Гілларі

 Непал: Норгей Тенцінг

17 лютого 1980
 Польща: Кшиштоф Велицький, Лешек Ціхий 4109[23]
K2 (Чоґорі) 8611 м Каракорум[24] 31 липня 1954  Італія: Акилле Компаньоні, Ліно Лачеделлі 284[25]
Канченджанґа 8586 м Непал/Індія 25 травня 1955  Велика Британія: Джордж Бенд (George Band[en]), Джо Браун (Joe Brown[en]) 11 січня 1986  Польща: Кшиштоф Велицький, Єжи Кукучка 209[26]
Лхоцзе 8516 м Непал/Китай 18 травня 1956  Швейцарія: Фріц Люхзінгер (Fritz Luchsinger[en]), Ернст Райсс (Ernst Reiss[en]) 31 грудня 1988  Польща: Кшиштоф Веліцький (Krzysztof Wielicki) 221[27]
Макалу 8485 м Непал/Китай 15 травня 1955  Франція: Жан Кузи (Jean Couzy[en]), Ліонель Террай 9 лютого 2009  Італія: Симоне Моро (Simone Moro[en])

 Казахстан: Денис Урубко

299[28]
Чо-Ойю 8188 м Непал/Китай 19 жовтня 1954  Австрія: Йозеф Йохлер (Joseph Joechler[en]), Герберт Тихий (Herbert Tichy[en])

 Непал: Пасанг Дава Лама (Pasang Dawa Lama[en])

12 лютого 1985  Польща: Мацей Бербека (Maciej Berbeka[en]), Мацей Павликовський (Maciej Pawlikowski[en]), Ежи Кукучка 2668[29]
Дхаулагірі I 8167 м Непал 13 травня 1960  Австрія: Курт Дімбергер (Kurt Diemberger[en]), Альбін Шельберт (Albin Schelbert)

 Німеччина: Петер Дінер (Peter Diener[en])
 Швейцарія: Ернст Форрер (Ernst Forrer[en])
 Непал: Наванг Дорчже (Nawang Dorje[en]), Нима Дорчже (Nima Dorje[en])

21 січня 1985  Польща: Анджей Чок (Andrzej Czok[en]), Єжи Кукучка 382[30]
Манаслу 8163 м Непал 9 травня 1956  Японія: Тосіо Іманісі (Toshio Imanishi[en])

 Непал: Гьялцен Норбу (Gyalzen Norbu)

14 січня 1984  Польща: Мацей Бербека (Maciej Berbeka[en]), Ришард Гаевський (Ryszard Gajewski) 297[31]
Нанга-Парбат 8126 м Пакистан 3 липня 1953  Австрія: Герман Буль в одиночку 304[32]
Аннапурна I 8091 м Непал 3 червня 1950  Франція: Моріс Ерцог, Луї Лашеналь 3 лютого 1987  Польща: Ежи Кукучка, Артур Хайзер (Artur Hajzer[en]) 154[33]
Гашербрум I (Хидден-пик) 8080 м Каракорум 5 липня 1958  США: Ендрю Кауфман (Andrew Kauffman[en]), Піт Шенінг (Pete Schoening[en]) 9 березня 2012  Польща: Адам Бєлєцький і Януш Голаб 265[34]
Броуд-пік 8051 м Каракорум 9 червня 1957  Австрія: Фріц Вінтерштеллер (Fritz Wintersteller[en]), Маркус Шмук (Marcus Schmuck[en]), Курт Дімбергер (Kurt Diemberger[en]), Герман Буль (Hermann Buhl)
5 березня 2013  Польща:Мацей Бербека, Адам Белецкий, Томаш Ковальський и Артур Малек 385[35]
Гашербрум II 8034 м Каракорум 8 липня 1956  Австрія: Фріц Моравец (Fritz Moravec[en]), Йозеф Ларх (Josef Larch[en]), Ханс Вілленпарт (Hans Willenpart[en]) 2 лютого

2011 рік

 Італія: Симоне Моро (Simone Moro[en])

 Казахстан: Денис Урубко

 США: : Кори Ричар

871[36]
Шишабангма 8027 м Китай 2 травня 1964  КНР: Сюй Цзин (Hsu Ching), Чжан Чжуньянь (Chang Chun-yen), Ван Фучжоу (Wang Fuzhou), Чжень Сань (Chen San), Чжен Тяньлян (Cheng Tien-liang), У Цзун'ює(Wu Tsung-yue), Соднам Дочжи (Sodnam Doji), Мігмар Траши (Migmar Trashi), Дочжи (Doji), Йонтен (Yonten) 14 січня 2005  Польща: Пётр Моравский (Piotr Morawski[en])

 Італія: Симон Моро (Simone Moro[en])

274[37]

Сходження на найвищі вершини стінним маршрутами[ред. | ред. код]

Після підкорення найвищих вершин найлегшим маршрутом почалася ера підкорення найвищих вершин важчими, стінними маршрутами. На рубежі XX і XXI століть була зроблена спроба вибрати кращі сходження століття[38]. До їх числа на думку деяких експертів були віднесені наступні найбільш значні стінні сходження на найвищі вершини[39][40]:

  • Сходження по південній стіні Лхоцзе збірної команди профспілок СРСР, 1991
  • Сходження на Канченджангу Словенською двійкою Претцель-Шремфель, відзначене нагородою «Золотий льодоруб», 1991
  • Сходження по північній стіні Дхаулагірі. Російсько-британська команда під керівництвом С. Єфімова, 1993
  • Сходження по східній стіні на вершину Ама-Даблам. Альпіністи з Словенії Томаш Хумар і Ваня Фурлан, нагорода «Золотий льодоруб», 1995
  • Сходження по західній стіні Макалу. Російська команда з Єкатеринбурга, Нагорода «Золотий льодоруб», 1997
  • Сходження по північній стіні піку Жанну. Російська команда, Нагорода «Золотий льодоруб», 2004
  • Сходження по північній стіні Джомолунгми. Російська команда, 2004
  • Сходження по західній стіні К-2 (Чогорі). Російська команда, 2007

Починаючи з 1992 року за ініціативою французького журналу Montagnes і The Groupe de Haute Montagne (GHM) щорічно по закінченні сезону відбувається нагородження альпіністів, які вчинили кращі сходження року. Премія «Золотий льодоруб» є найпрестижнішою нагородою в альпінізмі.

Починаючи з 2009 року була заснована нова номінація «За досягнення всього життя» і першим у цій номінації золотий льодоруб отримав знаменитий італійський альпініст і мандрівник Вальтер Бонатті. У наступні роки цієї нагороди були удостоєні Райнхольд Месснер (2010), Даг Скотт (2011), Робер Параго (2012), Курт Димбергер (2013), Джон Роскелли (2014), Кріс Бонингтон (2015).

Техніка альпінізму[ред. | ред. код]

Подолання скельних стін.
Подолання льодовикової тріщини
Подолання крутого льоду
Альпіністи долають льодопад Кхумбу при сходженні на Еверест
Подолання крутого снігового схилу.

При заняттях альпінізмом доводиться долати різноманітні природні перешкоди: річки, скелі, сніг, льодовики, льодопади. Їх подолання, як правило, пов'язане з небезпекою. За багаторічну історію альпінізму була вироблена спеціальна техніка подолання небезпечного гірського рельєфу[41].

Скелі[ред. | ред. код]

Техніка подолання скельного рельєфу залежить від крутизни скель. Як правило, скелі долаються в зв'язках. Скельні стіни долають лазанием у зв'язках з поперемінної організацією страховки напарника по зв'язці. Лазіння найбільш безпечно в тих випадках, коли лезущий дотримується правило трьох точок опори: для двох рук і ноги або обох ніг і рук. У разі втрати однієї з точок опори альпіністові легше зберегти рівновагу: швидко змінивши положення тіла і знайшовши іншого захоплення, відновити три точки опори. При лазінні з двома точками опори в разі втрати однієї з них майже неможливо зберегти рівновагу.

На некрутых скелях можливо одночасне рух учасників у зв'язці. У цьому випадку йде першим вибирає маршрут руху таким чином, щоб у разі зриву одного з учасників зв'язки інший міг би утримати його від падіння, заклавши мотузку за виступи скель. На крутих скелях, де існує небезпека падіння, організується страховка з використанням скельних гаків і закладок. У цьому випадку йде у зв'язці першим при підйомі забиває за допомогою скельного молотка крюки в ущелини, пристібає через вушко гака карабін або відтяжку, а в карабін вщелкивает мотузку, яка страхує його в разі зриву. Якщо стіна дуже крута, існує небезпека перебива мотузки падаючим каменем або розриву мотузки на гострих каменях, то перший йде на подвійній мотузці для того, щоб забезпечити більшу безпеку. У цьому випадку мотузки защіпаються послідовно одна за іншою карабіни, пристебнуті до різних гаками або закладок. На дуже складних крутих ділянках з нависанням, при подоланні карнизів використовуються штучні точки опори у вигляді драбинок або мотузяних петель, які підвішуються до попередньо забитих гаками.

Йде першим у зв'язці піднімається на всю довжину мотузки, організовує точки страховки для себе і для іншого учасника у зв'язці. Після цього нижній у зв'язці здійснює підйом з верхньою страховкою по шляху вибиваючи гаки, залишені першим. Зібравшись на пункті страховки, організованому першим учасником, зв'язка починає в такому ж стилі підйом по новому ділянці скельного маршруту.

Лід[ред. | ред. код]

При сходженні, особливо у високих горах, доводиться долати льодовики, льодопади. Залежно від стану льодовика, наявності льодових тріщин, крутизни льоду використовуються різні види льодового спорядження:

При проходженні льодовиків існує небезпека падіння у тріщину на льодовику, тому льодовики проходять у зв'язці, організовуючи страховку один одного. На крутому льоду використовується техніка льодолазіння.

При подоланні ледопадів, особливо при багаторазовому їх проходженні при сходженні в гімалайському стилі використовуються спеціальні сходи.

Особливістю подолання крутого льоду є обов'язкове використання спеціальних кішок і льодобурів для організації проміжних точок страховки. Широке визнання за кордоном отримала винайдена відомим радянським альпіністом В. М. Абалаковим Абалаківська петля, використовувана для організації страховки на льоду[42].

Сніг[ред. | ред. код]

Техніка подолання снігових схилів залежить від стану снігу[43].

Для проходження свіжого снігу застосовуються снігоступи і лижі для скі-альпінізму.

При проходженні крутих снігових схилів використовують льодоруб для страховки, а також як додаткову точку опори при русі в три такти: льодоруб-нога-нога[44].

Для проходження утрамбованого вітром і заледенілого снігу, фірну, застосовуються кішки.

Стиль сходження[ред. | ред. код]

Виділяють альпійський і гімалайський стилі сходжень. Альпійський стиль — це послідовний підйом на вершину разом з усім спорядженням. Гімалайський стиль відрізняється попередньою підготовкою маршруту сходження, провішуванням страхувальних мотузок (перил), встановленням проміжних таборів, доставкою спорядження і кисню в ці табори, що передбачає багаторазові підйоми і спуски з табору в табір. Гімалайський стиль — це своєрідна облога гори, що займає іноді 2-3 місяці, але саме така тактика дозволила досягти вершин Евересту та інших восьмитисячників.

Різновиди[ред. | ред. код]

Скелелазіння[ред. | ред. код]

У невисоких горах, де, як правило, немає снігу і льоду маршрут сходження на вершини проходить по скелях[45]. Особливістю скельних сходжень є:

  • Відносно невелика висота над рівнем моря і внаслідок цього відсутність кисневого голодування;
  • Більш комфортні з точки зору температури навколишнього середовища умови сходжень;
  • Відсутність необхідності брати на сходження велика кількість теплих речей;
  • Можливість проходити маршрут в легкій скельної взуття;
  • Як правило, технічно складні ділянки маршруту вимагають для організації надійної страховки застосування широкого арсеналу скельного спорядження (мотузки, гаки, закладки, відтяжки, карабіни та ін);
  • Як правило, менш тривалий час проходження скельного маршруту (найчастіше без ночівлі).

Об'єднані скельно-сніжно-льодові сходження[ред. | ред. код]

Альпіністи на сніжному гребені

Подібні сходження являють собою класичний альпінізм, що зародився в Альпах, висота яких не перевищує 4810 метрів (висота Монблану) над рівнем моря. При сходженні в Альпах та інших гірських районах (Кавказ, Кордильєри, Південні Альпи, Анди, Памір, Тянь-Шань, Алтай і ін) на вершини висотою до 5000 метрів над рівнем моря альпіністи, як правило, не стикаються з ознаками гострого прояву гірської хвороби[46]. Особливістю даного типу сходжень є[45][47]:

  • Необхідність застосування всього арсеналу альпіністської техніки: техніки пересування та організації страховки на скелях, снігу та льоду;
  • Необхідність організації проміжних таборів для ночівлі та відпочинку, що тягне за собою необхідність брати бівачні спорядження;
  • Менш швидкий темп руху на маршруті внаслідок більшої ваги рюкзаків з-за необхідності брати більшу кількість спорядження (кішки, льодоруб, мотузки, скельні і льодові гаки, бівачні спорядження, продукти харчування, засоби зв'язку та інше).
  • При сходженні на вершини висотою понад 5000 метрів над рівнем моря темп руху сповільнюється через проявів ознак гірської хвороби, якщо учасники сходження не мають хорошої акліматизації.

Висотний альпінізм[ред. | ред. код]

Польський альпініст Анджей Чок на вершині Евересту, травень 1980

Під висотним альпінізмом розуміють сходження на вершини висотою вище 6500 метрів над рівнем моря, розташовані у високих горах: Гімалаї, Каракорум, Памір, Тянь-Шань, Анди. При занятті висотним альпінізмом головною трудністю є необхідність максимальної мобілізації життєвих сил для подолання негативних наслідків впливу на організм висоти, сухого розрідженого повітря, ультрафіолетового випромінювання, сильного вітру, низьких температур[48]. Незважаючи на використання при висотних сходженнях на вершини вище 8000 метрів над рівнем моря спеціального кисневого обладнання, тривале перебування людини на цих висотах неможливе. Ця висотна зона отримала назву «зона смерті». Для подолання негативного впливу висоти і успішного сходження завжди потрібна акліматизація. Процес акліматизації проходить шляхом поступового набору висоти з необхідністю спуску на більш низькі висоти для відпочинку і відновлення сил[49]. Тому висотні сходження займають набагато більше часу порівняно зі сходженнями на нижчі висоти. Для здійснення сходжень організовуються експедиції, які тривають не один місяць.

  • Необхідність попередньої акліматизації;
  • Необхідність використання спеціального одягу і взуття для захисту від негативного впливу зовнішнього середовища: сильні вітри, низькі температури, велика кількість снігу, льоду;
  • Використання всього арсеналу альпіністського спорядження і техніки альпінізму
  • Організація проміжних таборів для ночівлі, закидання спорядження, продуктів харчування.
  • Як правило, підготовка шляху підйому і спуску: установка мотузяних перил, проміжних таборів. Поступовий підйом на вершину зі спуском для відпочинку, що дозволяє акліматизуватися для вирішального штурму вершини.

Big Wall[ред. | ред. код]

Big Wall — клас сходжень, передбачають проходження великих стін довжиною кілометр і більше. Дані сходження відрізняються особливою складністю маршрутів[50][51].

Суспільне значення[ред. | ред. код]

Прикладне значення альпінізму[ред. | ред. код]

Альпінізм має важливе прикладне значення для різних сторін життя суспільства. У процесі свого розвитку техніка альпінізму, вироблені прийоми, методи знайшли застосування в різних видах людської діяльності.

Військовий альпінізм[ред. | ред. код]

Німецькі гірські стрілки в горах Кавказу 22 грудня 1942 року
Німецькі гірські стрілки під час занять скелелазінням

Військове значення альпінізму в країнах з гірським рельєфом стало зрозумілим відносно давно. На початку XX століття в Австро-Угорщині та Італії з'явилися спеціальні гірськострілецькі частини[52]. У Німеччині перші гірські частини (гірські єгері) були сформовані в Баварії в 1915 році з уродженців Баварії і Вюртемберга.

Під час Першої світової війни, влітку 1918 року, гірські стрілки взяли участь в самому високогірному битві — Битві при Сан Матео (Battle of San Matteo[en]) в італійському регіоні Трентіно, на висоті 3 678 метрів над рівнем моря[53]. Перед Другою світовою війною в Німеччині були сформовані дві гірськострілецькі дивізії. Гірськострілецькі частини були також сформовані в СРСР і ряді інших країн.

Після початку Німецько-радянської війни представники Всесоюзної секції альпінізму звернулися в Генеральний штаб з пропозицією створити спеціальну альпіністську групу для навчання гірських частин[54]. Така група була сформована, і альпіністи з неї спрямовані на Закавказький і Північно-Кавказький фронти, а також в Середньоазіатський військовий округ як інструкторів з гірської підготовки[55]. У другій половині XX століття гірськострілецькі частини брали участь у ряді воєн: між Індією і Пакистаном (1999, під час якої бойові дії велися на великих висотах — до 5400 метрів над рівнем моря)[56], у війні СРСР в Афганістані, у війні НАТО в Афганістані і ще кількох локальних конфліктах.

В даний час гірськострілецькі частини існують у Німеччині, Італії[57], США[58], Росії, Франції[59], Швейцарії та ряді інших країн.

Альпіністську підготовку гірськострілкових частин здійснюють досвідчені альпіністи, навчаючи солдат і офіцерів методам подолання складного гірського рельєфу, техніці альпінізму і способам безпеки[60] [61] [62].

Промисловий альпінізм[ред. | ред. код]

Промислові альпіністи за роботою

Промисловий альпінізм, як спеціальна технологія виконання висотних робіт на промислових та інших об'єктах, при яких роботи виконуються за допомогою підйому або спуску по мотузці, або з використанням інших альпіністських методів просування і страховки, широко почав застосовуватися з 1960-х років, хоча і до цього були численні випадки застосування альпіністської техніки для виконання різних господарських робіт[63]. Наприклад, під час Другої світової війни альпіністи покривали маскувальними чохлами позолочені шпилі й куполи Ленінграда, рятуючи їх від артобстрілів і бомбардування[64].

Починаючи з 1964 року спеціальність «скелелаз-монтажник» з'явилася в СРСР в списку професій. Її засновником став заслужений майстер спорту СРСР І. А. Галустов. При будівництві найбільших високогірних ГЕС: Нурекської, Токтогульської, Саяно-Шушенської, Рогунської, Чиркейской спецзагони альпіністів виконували роботи по розчищенню і зміцнення гірських схилів[65].

Рятувальна справа[ред. | ред. код]

Робота рятувальників
Жетон «Порятунок в горах», яким нагороджуються рятувальники в Росії

Альпіністські навички, досвід організації безпеки при сходженні в горах надали значну допомогу у формуванні пошуково-рятувальних загонів, пошуково-рятувальних служб.

У всіх гірських районах різних країн світу діють гірничо-рятувальні служби (англ. Mountain rescue[en]), які надають допомогу тим хто потрапив у лихо, а також забезпечують перебування людей у горах, як постійно проживають або тимчасово прибули на відпочинок. Ці служби діють на постійній основі, їх діяльність фінансується, як правило, з бюджетних джерел.

Перші спеціалізовані цілодобові контрольно-рятувальні пункти (КСП) у гірських районах з'явилися в СРСР у 1958 році. Крім того, в 1963 році Всесоюзна рада ДСТ профспілок засновує жетон «Рятувальний загін», а Федерація альпінізму СРСР включає в нормативи для спортсменів першого розряду виконання вимог на отримання номерного жетона «Рятувальний загін». Таким чином практично всі альпіністи вищих спортивних розрядів були рятувальниками[66].

Для підготовки професійних рятувальників в сучасних умовах проводяться спеціальні школи, на яких вивчаються і відпрацьовуються, поряд з іншими питаннями (надання першої медичної допомоги), техніка організації страховки і транспортування потерпілого в умовах різного гірського рельєфу. Після закінчення курсу теоретичної та практичної підготовки випускникам, успішно склали іспит, присвоюється звання «рятувальник» і вручається номерний жетон «Порятунок в горах»[67][68].

Виникнення і розвиток нових видів спорту[ред. | ред. код]

У процесі розвитку альпінізму з нього виокремились і стали самостійними деякі види спорту.

Спортивне скелелазіння[ред. | ред. код]

Тренування зі спортивного скелелазіння на скеледромі в Гонконзі

Спортивне скелелазіння (англ. sport climbing[en]) як змагальний альпінізм на скелях з'явився в СРСР наприкінці 1940-х років[69][70]. У процесі свого розвитку спортивне скелелазіння стало самостійним видом спорту. Починаючи з 1955 року в СРСР регулярно проводилися всесоюзні змагання. У 1966 році спортивне скелелазіння отримало офіційне визнання: в ЕВСК були введені нормативи і вимоги для виконання спортивного розряду з альпінізму а в 1969 році — вимоги для виконання вищих спортивних розрядів КМС і МС.

Завдяки накопиченому досвіду в СРСР і пропаганді в світі скелелазіння як виду спорту, він отримав широке міжнародне визнання як самостійний вид спорту[71]. У 2007 році була створена Міжнародна федерація спортивного скелелазіння, під егідою якої регулярно проводяться чемпіонати світу, змагання на Кубок світу та інші. Починаючи з 1990 року всі великі змагання зі спортивного скелелазіння (чемпіонати світу та Європи, Кубок світу і Європи та інші) проводяться на штучному рельєфі[72].

Ще в 1972 році під час Мюнхенських Олімпійських ігор була проведена дискусія про запровадження альпінізму і скелелазіння в програму Олімпійських ігор. Більшість представників стран-членов МОК[Невідомий термін] (42 проти 24) висловилися за включення спортивного скелелазіння в програму Олімпійських ігор. У той же час 65 членів МОК висловилися проти включення альпінізму[73]. На що проходила в лютому 2010 року у Ванкувері сесії Міжнародний олімпійський комітет визнав скелелазіння олімпійським видом спорту[74].

Льодолазіння[ред. | ред. код]

Етап Кубка світу по льодолазанню в Італії, Валь Даоне, 2007. Д. Бичків долає ділянку траси, що являє собою льодовий стеля

Льодолазіння як змагальний альпінізм в лазінні по льодових стінах з'явився в 1980 роки[75]. В даний час виділився в самостійний вид спорту, за яким регулярно проводяться чемпіонати світу, многотуровые змагання на Кубок світу, регіональні та національні першості[76][77].

Міжнародна федерація альпінізму і скелелазіння просуває льодолазіння як олімпійського виду спорту[78].

Гірський туризм[ред. | ред. код]

Гірський туризм (англ. mountain tourism) є самостійним видом спорту, що виникли на стику власне туризму і альпінізму. Чим складніший маршрут, у гірському туризмі, тим більше спільного між цими двома видами спорту[79].

В гірському туризмі використовується та ж техніка, ті ж види спорядження, що і в альпінізмі[80]. Деякі гірські походи за технічною складністю можуть бути прирівняні до альпіністських сходжень. Прикладом тому може бути дуже складний, що не має аналогів похід, зроблений туристами МАІ в 2009 році на Памірі, під час якого було пройдено 622 км по високогірній частині Паміру з сходженням на найвищі вершини: пік Комунізму (7495 м), пік Леніна (7134 м) і пік Революції (6940 м)[81].

Скі-альпінізм[ред. | ред. код]

Підйом на лижах для скі-альпінізму в гору

Скі-альпінізм (англ. ski-alpinism, ski touring) як різновид альпінізму виник порівняно недавно на стику двох видів спорту (альпінізм і гірські лижі), проте отримав широке поширення в гірських районах Європи, Америки, Азії, інших країн, де є гори і сніг.

В даний час скі-альпінізм має всі необхідні ознаки для того, щоб вважатися самостійним видом спорту. На постійній основі проводяться міжнародні (в тому числі чемпіонати світу), регіональні та національні змагання під егідою Міжнародної ради з скі-альпінізму [82].

Альпінізм в Україні[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Захаров П. П., Мартынов А. И., Жемчужников Ю. А. {{{Заголовок}}}.
  2. Рототаев П. С. {{{Заголовок}}}.
  3. Ключевская сопка. Самый высокий вулкан Евразии
  4. Атлас чудес природы; Европа: Высокий Тауэрн. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  5. Ребюффа, Гастон. Гид рассказывает. Перевод с фр. Л. Васюкевича. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  6. Юнгфрау. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  7. Первое покорение Эльбруса - экспедиция генерала Эмануеля. Elbrus-info. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  8. Ашот Левонян. Арарат: история восхождений. Mountain.RU. Процитовано 2016-02-04. 
  9. Маттерхорн - первое восхождение. ВЕХИ ИСТОРИИ (по материалам вебстраницы высокогорной гостиницы "Бергхаус Маттерхорн / хижина Хорнли". Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  10. The First Ascent in 1889. Africa Travel Resource Kilimanjaro. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  11. . — № 9.
  12. Диренфурт Г. {{{Заголовок}}}.
  13. Самойлик. Серро Торре – горный шпиль в милю высотой. 1001 чудо света. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  14. Месснер Р. {{{Заголовок}}}.
  15. Ричард Басс на сайте 7summits.com
  16. E. Jurgalski. Статистика восхождений на 14 восьмитысячников на www.8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  17. Гарф Б., Кропф Ф. Альпинизм за рубежом М: Государственное издательство «Физкультура и спорт», 1957
  18. Харрер, Генрих. Белый паук. Горная энциклопедия. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-02-12. 
  19. Празднование 50-летия первовосхождения на Аннапурну. (4—5 июня 2000 года, Шамони, Франция). Клуб альпинистов и скалолазов Екатеринбурга. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  20. История покорения высочайших вершин мира. Библиотека альпиниста. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  21. Geographical facts and first ascents information of the Main 8000ers
  22. Complete ascent — fatalities statistics of all 14 main 8000ers
  23. Статистика восхождений на Эверест. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  24. Вершини К2, Гашербрум I, Гашербрум II і Броуд-пік де-факто знаходяться на кордоні між Пакистаном і Китаєм в Каракорумі, хоча на цю територію претендує Індія. На більшість з них шляхи сходження ведуть через Пакистан. Деякі сходження були здійснені з Китаю.
  25. Статистика восхождений на K2. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  26. Статистика восхождений на Канченджангу. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  27. Статистика восхождений на Лхоцзе. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  28. Статистика восхождений на Макалу. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  29. Статистика восхождений на Чо-Ойю. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  30. Статистика восхождений на Дхаулагири. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  31. Статистика восхождений на Манаслу. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  32. Статистика восхождений на Нанга Парбат. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  33. Статистика восхождений на Аннапурну. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  34. Статистика восхождений на Гашербрум I (Хидден-пик). 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  35. Статистика восхождений на Броуд-пик. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  36. Статистика восхождений на Гашербрум II. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  37. Статистика восхождений на Шишабангму. 8000ers.com. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  38. Лучшие восхождения столетия. Оценки разных специалистов. Risk online. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  39. История конкурса "[[Золотой ледоруб]]". Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10.  Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
  40. PIOLET D’OR Премия «Золотой Ледоруб». История. Личности. Процитовано 2010-01-10. 
  41. Гутман Л., Ходакевич С., Антонович И. {{{Заголовок}}}.
  42. The Abalakov Thread. Needle Sports. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-16. 
  43. Алексеев. А. А. Правила поведения на снегу и передвижения в связках при занятиях альпинизмом. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  44. Алексеев А. А. Передвижение по снежному рельефу. Спортивный альпинизм. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  45. а б Хаттинг, Гарт. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-8183-1197-X, ISBN 5-09-002630-0.
  46. Тихвинский С. Б. Горная болезнь. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-19. 
  47. Тактика и техника горовосхождений. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-19. 
  48. Пока дышу, надеюсь: Восхождение на Эверест. Портал «Популярная механика». Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-19. 
  49. Янчевский О. Проблемы акклиматизации в горах. Турклуб КПИ Глобус. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-19. 
  50. Big Walls Webcite. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-19. 
  51. Русский путь - стены мира. Risk online. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-19. 
  52. Г. Уильямсон. Немецкие горнострелковые и лыжные части. 1939-1945. — М. — ISBN 5-17-016441-6.
  53. WWI bodies are found on glacier. BBC News. 2004-08-24. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2009-12-20. 
  54. Гусев А. М. {{{Заголовок}}}.
  55. Гусев А. М. От Эльбруса до Антарктиды. — 2-е изд., доп. и испр. — М.
  56. 1999 Kargil Conflict. Процитовано 2009-12-20. 
  57. Arma di Fanteria Gli Alpini (it). Архів оригіналу за 2013-07-06. Процитовано 2009-12-20. 
  58. 10th Mountain Division (Light Infantry). Процитовано 2009-12-20. 
  59. 7ème Bataillon de Chasseurs Alpins (fr). Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2009-12-20. 
  60. Горная подготовка военнослужащих. Федерация альпинизма России. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-8. 
  61. Генштаб России: Франція и Швейцарія могут помочь ВС РФ с альпинистской подготовкой. ПолитРУ. 2009-12-21. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-8. 
  62. Как готовить горный спецназ. Альпинисты пришли на помощь силовикам. Новая газета. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-8. 
  63. Мартынов А.И. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-98724-002-6.
  64. О верхолазных работах Ю.П. Спегальского в Ленинграде. Альпклуб Санкт-Петербург. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2010-01-8. 
  65. История промышленного альпинизма
  66. Жетон Спасение в горах. Freeride & Heliski team. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  67. Учебно-тренировочный сбор на жетон «Спасение в горах». Федерация альпинизма России. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  68. Спасение в горах. Федерация альпинизма России. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  69. 60 лет спортивному скалолазанию. Федерация скалолазания России. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  70. История скалолазания. Федерация скалолазания России. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  71. Competition climbing history (en). International Federation of Sport Climbing. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  72. Первое десятилетие международного спортивного скалолазания. Информационный центр Федерации скалолазания России. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  73. История спортивного скалолазания, 1967—1976 гг. Информационный центр Федерации скалолазания России. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  74. Скалолазание стало олимпийским…. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-02-19. 
  75. Ледолазание. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  76. Ice Climbing. International Mountaineering and Climbing Federation. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  77. Первый этап Кубка мира по ледолазанию в Кирове. Сайт Клуба альпинистов и скалолазов Екатеринбурга. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  78. Olympic Movement. International Mountaineering and Climbing Federation. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-18. 
  79. МКК Горный туризм. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  80. Горный туризм на сервере Скиталец. Сервер для туристов и путешественников Скиталец. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  81. Лебедев А. Памирский марафон 2009. Экстремальный портал. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10. 
  82. Ски Альпинизм. Risk online. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-01-10.