Альтернативні медіа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ноам Хомський

Альтернати́вні ме́діа (англ. Alternative media) — за визначенням Ноама Хомського, це ті ЗМІ, котрі відображають точку зору корпорацій і/або державних структур. У російській же пресі термін вживають для позначення альтернативної форми реклами (сюди зараховують онлайн, мобільний і цифрову зовнішню рекламу) або кажучи про характер дистрибуції (альтернативної традиційною схемою поширення друкованої продукції)[1][2]. Тобто мова про те, що в Америці називають «новими медіа» (англ. new media)[3][4]. Зміни медіа-ландшафту та розвиток мережі Інтернет розглядаються російськими експертами саме як розвиток альтернативи пресі і телебаченню[5], проте Хомський мав на увазі зовсім інший аспект, маючи на увазі, окрім різниці форми медіа-комунікації як самвидав. Хоча безсумнівно: будь-які інновації медіа-галузі адаптуються мейнстримом, якщо ці прийоми несуть в собі комерційний потенціал[6].

Параметри[ред. | ред. код]

Ноам Хомський відзначав, що в цілому модель американської медіа-індустрії дублюється майже в усьому світі[7]. Він описав п'ять т. н. фільтрів галузі, свого роду критерії альтернативності ЗМІ:

  1. Форма власності
  2. Джерела фінансування
  3. Джерела інформації
  4. Особлива форма лобізму (т. н. Flak)
  5. Ідеологія

В есе 1993 року «Культурне блокування: хакерство, рубка і піратська реклама в Імперії Знаків» Марк Дері задокументував з'являються тактики основ опору (медіа хакерство, інформаційну війну, мистецтво терору і партизанську семіотику) застосовуються у відношенні до «навіть настирливішою інструментальної технокультури, чий операційний метод полягає в досягненні згоди через маніпуляцію символами». У сленгу громадського діапазону частот, термін «глушіння» (блокування) ставиться до спроб «уявити шуми у вигляді сигналів як при переході від передавача до приймача».«Культурні блокатори» відмовляються бути «пасивними покупцями» і відстоюють свої права вставляти альтернативні ідеї в потік стереотипів[8].

Видавець Factsheet Five Майк Гандерлой (англ. Mike Gunderloy) вважає, що можна ставити знак рівності між альтернативною та підпільною пресою[9]. Він ще в 1991 році відзначав, що такого роду видання «ніколи не публікують рекламу дизайнерських джинсів»[9].

Приклади[ред. | ред. код]

США[ред. | ред. код]

Прикладами альтернативних видань в США служать Whole Earth Catalog, the Boston Phoenix, and Mother Jones[9]. Мається на увазі, що такого роду видання не приносять прибутку своїм власникам і втрачають звання альтернативних як тільки виходять на рівень операційної рентабельності[9].

У США розвиток піратських радіо йшло з 1960-х років, коли було відкрито безліч станцій, і американський епітет «free radio» сприймався всіма в одному ряду з іншими відкриттями десятиліттями: «free culture», «free love» и т. п. В Америці діє близько сотні таких радіостанцій, і тому можна говорити про американську альтернативну медіа-сцену як одна з найбільш розгалужених в світі. Тут є музичні, культурні, екологічні та анархічні радіо[10].

Найінтелектуальнішим з подібних проектів вважається «Alternative Radio», яке веде мовлення з 1989 року.

СРСР і Росія[ред. | ред. код]

Самвидав журнали в Радянському Союзі були хрестоматійні зразки підпільної альтернативної преси.

У постперестроечную епоху ряд російських публіцистів ставили експерименти в сфері альтернативного медіатворчества. Можна відзначити проекти Олександра Проханова («Завтра»), Едуарда Лимонова («Лимонка»), Євгена Додолєва («Новий Погляд») та інші. Більшість такого роду початку комерціалізувалися і/або маргінізувались до середини 90-х.

Альтернативність такого роду журналістики на рівні вдалих дослідів з новоязом і новою лексикою описували Любов Аркус и Дмитро Биков ще в 1987 році[11]:

Мова преси поки що досить одноманітна, журналісти зі індивідуалізованим стилем - на вагу золота. В газетах переважає суміш двох новомови: це мова колишньої епохи, сильно розбавлений англіцизмами. Це молоде покоління - в основному діти тих самих шістдесятників Володимир Яковлєв, Артем Боровик, Дмитро Ліханов, Євген Додолєв, Олександр Любимов, - вже бере своє. Представники недавньої «золотої молоді», які виросли у величезних квартирах або провели отроцтво за кордоном, молоді випускники міжнародного відділення журфаку МГУ, вони починають робити погоду на телебаченні і в пресі. Відмінні стартові можливості і природжена відсутність страху дозволяє їм протягом півроку розтабуювати всі заборонені теми і відвідати всі гарячі точки, куди раніше не ступала нога радянського журналіста.

Якщо залишити за рамками опису блогосферу, то з помітних спроб створити засіб комунікації, що відповідає критеріям «фільтрації» по Хомському, можна назвати арт-проект Moulin Rouge на цьому етапі, коли журнал де-факто відмовися від розміщення реклами і медіаідеолог Марина Лєско спробувала розробити ідею «політичного глянцю» з альтернативною точкою зору (під слоганом «Журнал нетрадиційною політичною орієнтації»[12]), залучаючи для роботи не тільки мережевих знаменитостей, але і представників російського істеблішменту[13][14] для формування екстравагантної трибуни[15] поза домінуючого публіцістічексого контексту[16]. Вписується в систему фільтрів по Хомскому і проект Юрія Гримова «Fакел»[17]— журнал з девізом «для тих, кому більше всіх треба»[18], котрий існував в 2001 -2004 роках[19] на спонсорські кошти і позиціонувався як «найдорожче безкоштовне видання в світі»[20]. У виданні пропагувався постмодернізм і набирає силу мережева культура, приділяючи увагу всім формам актуального мистецтва.

Поза цією системою фільтрів, але при цьому альтернативними по конецпціі були в історії російської медіа-індустрії та інші глянцеві продукти: оригінальний журнал концерну Independent Media - «Культ особистостей» і журнал «ОМ», які не змогли «акумулювати бюджети, достатні для оперативної рентабельності»[12]. Ігор Григор'єв и Ярослав Могутін працювали в «альтернативному» жанрі і тому заслужили репутацію маргінальних журналістів.

Піратські ТВ-станції[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Альтернативні медіа в США збільшили надходження від реклами 22 %
  2. http://www.erlib.com/Дуглас_Рашкофф
  3. Російські підприємці вірять в альтернативні медіа, але платити за рекламу в інтернеті не поспішають
  4. Компанія — Самвидав. Архів оригіналу за 7 березень 2016. Процитовано 15 грудень 2018. 
  5. Документ не знайденний[недоступне посилання з Травень 2018]
  6. Частина 3 «Андерграунд» — Дуглас Рашкофф «МЕДІАВІРУС»
  7. Chomsky, Noam (1989). Necessary Illusions: Thought Control In Democratic Societies. Pantheon. ISBN 9780896083660. 
  8. Культура знання зустрічається з культурою споживання
  9. а б в г Gunderloy, Mike (August 1991). Glossary. Factsheet Five (Rensselaer, NY: Pretzel Press) (44): p. 86. ISSN 08906823. Процитовано 2007-11-05. 
  10. Головна — Бібліотека медіа-активіст[недоступне посилання з Вересень 2018]
  11. Енциклопедія Радянського кіно[недоступне посилання з Вересень 2018]
  12. а б Компанія — 538 — Just Shoot Me![недоступне посилання з Травень 2018]
  13. Валютний ринок :: — Туннель без світла вкінці
  14. POINT.RU: Небезпечний інтерактив. Портрет Інформаційної людини в інтер'єрі. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 15 грудень 2018. 
  15. Суд заборонив рекламу чоловічого журналу, посилаючись на Коран і Біблію | В Росії і СНГ | Новини | Іслам і мусульмани в Росії і в світі
  16. GLOSSY.RU — Новини - Moulin Rouge - в два рази більше, ніж журнал
  17. Журнал Fакел — Fiesta Club
  18. Створюється клуб читачів журналу «Fакєл». Архів оригіналу за 2008-04-06. Процитовано 2009-12-11. 
  19. Журнал «Fакєл» закривається?
  20. ГРЫмов.ру — Журнал «Fакел» Архівовано 2009-12-08 у Wayback Machine.

Посилання[ред. | ред. код]

Шаблон:Журналістика