Альфонсо Ферреро Ламармора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альфонсо Ферреро Ламармора
італ. Alfonso La Marmora
Alfonso La Marmora.jpg
6-й Прем'єр-міністр Італії
28 вересня 1864 — 20 червня 1866 року
Монарх: Віктор Емануїл II
Попередник: Марко Мінгетті
Наступник: Беттіно Рікасолі
 
Партія: Historical Rightd
Освіта: Royal Academy of Turind (1822)
Ім'я при народжені: італ. Alfonso Ferrero della Marmora
Народження: 18 листопада 1804(1804-11-18)[1][2]
Турин, d, Франція
Смерть: 5 січня 1878(1878-01-05)[1][2][3] (73 роки)
Флоренція, Королівство Італія
Громадянство: Королівство Італія і Сардинське королівство
Віросповідання: Римо-католицька церква
Нагороди:
орден Святого Олександра Невського Knight Grand Cross of the Military Order of Savoy

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Альфонсо Ферреро Ламармора (італ. Alfonso Ferrero La Marmora; 18 листопада 1804 — 5 січня 1878) — сардинський італійський військовик, державний і політичний діяч, прем'єр-міністр Італії від вересня 1864 до червня 1866 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчався в Королівській академії в Турині, після чого вступив на військову службу в званні лейтенанта артилерії. Одночасно мав можливість удосконалити свої знання у Франції, Британії, Пруссії й Австрії.

Під час війни з Австрією 1848-1849 командував артилерійськими підрозділами, відзначившись у кількох битвах. 6 серпня під час народного повстання в Мілані врятував короля Карла Альберта. Тоді ж отримав звання генерал-майора.

Наприкінці 1848 — початку 1849 двічі обіймав посаду військового міністра. 11 квітня 1849 придушив повстання республіканців у Генуї. Того ж року новий король Віктор Емануїл II надав Ламарморі звання генерал-лейтенанта та втретє призначив його на пост військового міністра. У той період проводив в армії реформи: провів радикальну чистку Генерального штабу, запровадив нову систему комплектування й порядок надання звань, покращив становище низових чинів.

У 1855 призначений на пост командувача 17-тисячного корпусу, відрядженого до Криму, де відзначився у битві на Чорній річці.

У 18561858 знову очолював військове міністерство. У 1859, перебуваючи на посаді начальника Генерального штабу, брав участь в австро-італо-французькій війні. Після цього знову був військовим міністром.

У 1861-1864 був намісником короля в Неаполі, де боровся проти Каморри.

У 18641866 очолював уряд. Уклав з Пруссією договір про наступальну війну проти Австрії, під час якої формально був начальником Генерального штабу. Його небезпідставно вважали винуватцем поразки при Кустоці, що змусило Ламармору піти у відставку.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. а б Енциклопедія Брокгауз
  3. Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Джерела[ред. | ред. код]