Альфонсо Ферреро Ламармора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альфонсо Ферреро Ламармора
італ. Alfonso La Marmora
Alfonso La Marmora.jpg
6-й Прем'єр-міністр Італії
28 вересня 1864 — 20 червня 1866 року
Монарх: Віктор Емануїл II
Попередник: Марко Мінгетті
Наступник: Беттіно Рікасолі
 
Партія: Historical Right[d]
Освіта: Royal Academy of Turin[d] (1822)
Народження: 18 листопада 1804(1804-11-18)[1]
Турин, [d], Франція
Смерть: 5 січня 1878(1878-01-05)[1] (73 роки)
Флоренція, Італія
Релігія: Римо-католицька церква
Нагороди:
орден Святого Олександра Невського Knight Grand Cross of the Military Order of Savoy

Медіафайли у Вікісховищі?

Альфонсо Ферреро Ламармора (італ. Alfonso Ferrero La Marmora; 18 листопада 1804 — 5 січня 1878) — сардинський італійський військовик, державний і політичний діяч, прем'єр-міністр Італії від вересня 1864 до червня 1866 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчався в Королівській академії в Турині, після чого вступив на військову службу в званні лейтенанта артилерії. Одночасно мав можливість удосконалити свої знання у Франції, Британії, Пруссії й Австрії.

Під час війни з Австрією Ламармора командував артилерійськими підрозділами, відзначившись у кількох битвах. 6 серпня під час народного повстання в Мілані врятував короля Карла Альберта. Тоді ж отримав звання генерал-майора. Наприкінці 1848 — початку 1849 року двічі обіймав посаду військового міністра. 11 квітня 1849 року придушив повстання республіканців у Генуї. Того ж року новий король Віктор Емануїл II надав Ламарморі звання генерал-лейтенанта та втретє призначив його на пост військового міністра. У той період проводив в армії реформи: провів радикальну чистку Генерального штабу, запровадив нову систему комплектування й порядок надання звань, покращив становище низових чинів.

1855 року був призначений на пост командувача 17-тисячного корпусу, відрядженого до Криму, де відзначився у битві на Чорній річці. У 18561858 роках знову очолював військове міністерство. 1859 року, перебуваючи на посаді начальника Генерального штабу, брав участь в австро-італо-французькій війні. Після цього знову був військовим міністром.

Від 1861 до 1864 року був намісником короля в Неаполі, де боровся проти Каморри. У 18641866 роках очолював уряд. У той період уклав з Пруссією договір про наступальну війну проти Австрії, під час якої формально був начальником Генерального штабу. Його небезпідставно вважали винуватцем поразки при Кустоці, що змусило Ламармору вийти у відставку.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]