Альфонс де Пуатьє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альфонс де Пуатьє
фр. Alphonse de Poitiers
Sceau-Alphonse-de-Poitiers.jpg
Народився 11 листопада 1220(12201111)
Пуассі
Помер 21 серпня 1272
Сієна
Поховання Абатство Сен-Дені
Громадянство
(підданство)
Flag of France (XII-XIII).svg Франція
Учасник Сьомий хрестовий похід
Титул граф Пуатьє
Термін 1241—1271 роки
Конфесія католицтво
Рід Капетинги
Батько Людовик VIII
Мати Бланка Кастильська
Брати, сестри
У шлюбі з Жанна Тулузька
Герб

Альфонс де Пуатьє (*Alphonse de Poitiers, 11 листопада 1220 — 21 серпня 1271) — граф Пуатьє у 12411271 роках (як Альфонс I), граф Тулузи у 12491271 роках (як Альфонс III).

Життєпис[ред. | ред. код]

Граф Пуатьє[ред. | ред. код]

Походив з династії Капетингів. Був третім сином Людовика VIII, короля Франції, та Бланки Кастильської. Народився 1220 року у містечку Пуассі. Згідно з Паризьким договором 1229 року між Раймундом VII, графом Тулузи, та Людовиком IX, королем Франції, Альфонс був заручений зі спадкоємицею графа Тулузького, Жанною. У 1241 році відбулося їх весілля.

24 червня 1241 року Альфонса в Сомюрі було посвячено на лицаря і, згідно із заповітом батька, надано апанаж — графства Пуату, Сентонж і частина Оверні. Цей акт був оскаржений англійським королем Генріхом III, оскільки частина зазначених територій раніше належали Англії. Проти Альфонса і його брата, короля Людовика IX, виступили об'єднані сили Генріха III, графа Гуго Х Лузиньяна і тестя Альфонса, графа Раймунда VII Тулузького, яких підтримали деякі барони Пуатьє. У вирішальній битві в битві при Тайбурі в червні 1242 року розбили цю коаліцію. Король Генріх III втік до Гасконі, а Гуго Лузиньян і граф Раймунд підкорилися Людовику IX у 1243 році.

1244 року разом з дружиною перебирається до Тулузи. Звідси Альфонс де Пуатьє надавав допомогу домініканцям у переслідуванні катарів.

Сьомий хрестовий похід[ред. | ред. код]

У 1249 році разом з братом — королем Франції вирішив рушити у хрестовий похід. В цей час в Марселі помер його тесть, що надало Альфонсу з Жанною права на графство Тулузьке.

Прибувши в жовтні 1249 року в Дамьєтту, Альфонс разом з усією іншою частиною французького війська рушив до Каїру, проте перед Ель-Мансурою хрестоносці були затримані. У кровопролитних сутичках з мамелюками тут загинув брат Альфонса, Роберт I Артуа. У вирішальній битві перед містом 11 лютого 1250 року Альфонс де Пуатье керував правим флангом хрестоносців. Незважаючи на перемогу в цьому важкому бою, в квітні 1250 року хрестоносці були змушені зняти облогу з Мансури і відступати до узбережжя. На зворотному шляху до Дамьєтти Альфонс і його брат король Людовик IX потрапили в полон до мамлюків.

В уряді Франції[ред. | ред. код]

Звільнившись з полону Альфонс, разом з молодшим братом Карлом Анжуйським та дружиною Жанною, перебирається до Лангедоку, де у 1251 році урочисто вступає до Тулузи. Невдовзі після цього разом з дружиною перебирається до Парижу, де допомагає матері правити країною, поки Людовик IX залишався в Святій землі.

У 1252 році Бланка Кастильська вмирає, і регентами стають Альфонс де Пуатьє і Карл Анжу. 1259 року Альфонс де Пуатьє відіграв провідну роль в укладанні Паризького договору 1259 року, згідно з яким Генріх III, король Англії, відмовлявся від своїх прав на Нормандію, Мен, Анжу і Пуатьє, а також визнавала передачу графства Тулузького на випадок смерті Альфонса без спадкоємця.. У свою чергу, Франція передавала Англії Сентонж.

Граф Тулузи[ред. | ред. код]

Водночас фактично перебрав владу у графстві Тулузькому, його дружина відсторонилася від керування своїми спадковими володіннями. Альфонс намагався організувати в графстві систему управління за північнофранцузьким зразком, розділивши його на сенешальства і намагаючись уніфікувати міське право. Незважаючи на свій деспотичний характер і постійний брак коштів, Альфонс захищав містян від утисків феодальних сеньйорів.

Заходи, що проводили Альфонсом де Пуатьє в Лангедоке і Провансі, підготували приєднання цих територій до королівського домену. При цьому усіляко підтримував дромініканців-інквізиторів. Продовжив переслідування катарів.

Управління апанажем[ред. | ред. код]

У той же час він підтримував діяльність інквізиції і в 1249 році організував в Пуатьє перше в історії графства гоніння на жидів. Надав для місто Ріом хартію відому як «Альфонсіна», що стала кодексом публічного права для Оверні.

При цьому сприяв торгівлі в Пуатьє, наказавши обладнати порти у містах Ніор та Ла-Рошель. Для зміцнення кордонів апанажів за наказом Альфонса де Пуатьє у 1255 році споруджено фортецю Сент-Фой-ла-Гранде.

Восьмий хрестовий похід[ред. | ред. код]

1267 року став одним з підготовувачів нового хрестового походу проти мусульман. У 1270 році Альфонс де Пуатьє разом зі своєю дружиною брав участь у хрестовому поході до Тунісу, організованому Людовіком IX, під час якого король вмирає. Альфонс вмирає на зворотному шляху, в Італії — 21 серпня в замку Корнето поблизу міста Сієна. Через кілька днів помирає і його дружина, Жанна. Альфонса де Пуатьє було поховано в абатстві Сен-Дені.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Elizabeth M. Hallam. Capetian France. 1980. ISBN 0-582-48909-1. Págs 987—1328
  • Robert Ducluzeau, Alphonse de Poitiers: frère préféré de Saint Louis, 2006, 239 p. (ISBN 9782845612815 et 2845612818)