Альфред Бізанц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альфред Бізанц
Alfred Bisanz.jpg
Народження 15 листопада 1890(1890-11-15)
Дорнфельд, нині с. Тернопілля, Миколаївського району Львівської області, Україна
Смерть 1951(1951)
Владимирський централ, м. Владимир або смт Потьма, Росія
Країна Flag of Austria.svg Австрія
Flag of Hungary (1896-1915; angels; 3-2 aspect ratio).svg Австро-Угорщина
Flag of the Ukrainian State.svg ЗУНР
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР та УГА
Вид збройних сил пробоєва група,
військова розвідка
Рід військ піхота
Освіта Кадетська школа,
Військова академія
Роки служби 1918-1945
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Звання 11 УГА Пiдполковник.svg Підполковник
11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
полковник Абверу
Формування Дивізія Галичина
Командування Сьома бригада УГА, Львівська бригада ЧУГА
Війни / битви Вовчухівська операція,
Чортківська офензива
Нагороди
Пам'ятний хрест 1912/13
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Військовий Хрест Карла (Австро-Угорщина)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Хрест Симона Петлюри
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
CMNS: Альфред Бізанц у Вікісховищі

Альфре́д Біза́́нц (15 листопада 1890, Дорнфельд, нині с. Тернопілля — 1951, Владимирський централ, м. Владимир або смт Потьма, Росія) — український військовий діяч. Підполковник УГА та полковник Армії УНР[1][2] й Абверу. Очільник Військової Управи «Галичина», яка здійснила організаційні заходи по формуванню Дивізії «Галичина».

Життєпис[ред. | ред. код]

Походження, освіта[ред. | ред. код]

Народився 15 листопада 1890 року в Дорнфельді[1], який, за даними Географічний словник Польського Королівства, на початку 1880-х років був німецькою колонією[3], а на думку Кіма Науменка — селом (нині — с. Тернопілля Миколаївського району Львівської області, Україна). За походженням — галицький німець. Добре володів українською мовою, знав місцеві звичаї, традиції[4].

Навчався в сільській школі, а згодом у Львівській гімназії[яка?]. У 1910 році закінчив Львівську кадетську школу (нині — Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного) і за три роки вступив до Військової академії Генерального штабу Австро-Угорської армії, яку закінчив достроково у зв'язку з початком Першої світової війни. З 1914 року перебував на Балканах (італійський фронт[1]).

Визвольні змагання[ред. | ред. код]

З листопада 1918 року — командант (командир) 7-ї Львівської бригади УГА[1], групи військ «Південь»[2]. У березні 1919 року бригада Бізанца відзначилась у ході Вовчухівської операції.

Як отаман УГА — учасник державної наради ЗУНР, яка 2 червня 1919 р. відбулася в Бучацькому монастирі оо. Василіян і на якій відстоював необхідність проведення контрнаступу на фронті, запевняючи про його успіх[5]. 7 червня 7-ма Львівська бригада УГА розпочала Чортківський наступ 1919 р. (зокрема, брала безпосередню участь у визволенні Бучача[6]). Був одним з організаторів і реалізаторів Чортківської офензиви, командував пробоєвою групою під Бережанами[2].

За дії бригади під час цієї операції Бізанцу було присвоєно звання підполковник. Потім почав служити в Генеральному штабі Армії УНР[1]. У серпні 1919 р. його частина успішно діяла під час наступу об'єднаних українських армій на Київ[2].

Альфред Бізанц у німецькій формі

У січні 1920 року підрозділ Бізанца у складі частин Української Галицької Армії, внаслідок епідемії тифу і повної відсутності боєприпасів потрапив у критичне становище, був змушений перейти на службу в Червону Українську галицьку армію.

24 квітня 1920 року група військ під командуванням Бізанца вийшла зі складу ЧУГА і, прорвавши польську лінію фронту в районі Махнівки, вирушила на з'єднання з частинами Армії УНР.

Після угоди Польщі з московським урядом, військо УНР і полковник А. Бізанц були інтерновані поляками, і він перебував у таборі в Каліші.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

1921 року, після звільнення з табору, Альфред Бізанц повернувся додому в рідне село й займався землеробством, фахом своїх батьків, у власному фільварку. Підтримував товариські стосунки з українськими комбатантами, був споріднений з кількома українськими родинами.

Після окупації Польщі в жовтні 1939 року перейшов на німецький бік, прибув до Кракова та зголосився до німецької армії. Під час формування адміністративного апарату в Генеральній Губернії в 1940—1941 рр. був референтом українських справ у підвідділі населення та суспільної опіки в управлінні Генеральної Губернії у Кракові, начальником відділу соціального забезпечення українського населення Генеральної губернії, а в 1941—1944 рр. — дистрикту «Галичина», сприяв звільненню 1500 українських військово-полонених з концтабору «Цитадель» у Львові[1]. З осені 1941 року — голова такого підвідділу в уряді галицького губернатора у Львові. На цих постах багато допомагав українцям і був дорадником німецьких чиновників, зокрема, губернатора Вехтера в українських справах.

У роки Другої світової війни — полковник абверу; призначений адміралом Вільгельмом Канарісом відповідальним за зв'язок з ОУН[4].

Після засудження митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким масового знищення єврейського (жидівського) населення Галичини як «фахівець з українського питання» разом з Гансом Кохом, Отто Вехтером відвідав владику з метою «урезонити» непокірного пастира. Старий предстоятель насварив «відвідувачів» — у відповідь прозвучали закиди «спадковому графу в неввічливості».[7]

У 1943 році на доручення Отто Вехтера полковник Бізанц став начальником (головою[2]) Військової Управи «Галичина»[1], яка здійснила організаційні заходи з формування Дивізії «Галичина», був її головою до кінця війни[8]. Протягом Другої світової війни — референт з українських справ в Управлінні Генеральної Губернії[2].

Влітку 1945 року почав шукати власну дружину, дістався до радянської зони окупації, де восени був заарештований радянськими спецслужбами («Смерш») у Відні; переданий Польщі, засланий[2] в Мордовію СРСР у концтабір у Потьмі (до 1949 р.)[1].

Зі спогадів Омеляна Польового:

До червня 1947 року я сидів у смертній камері Лук'янівської тюрми. Після відміни смертної кари зі мною ще сидів Бізанц — учасник визвольної війни 1917—1921 років і організатор дивізії «Галичина»
.

Пізніше Бізанц опинився у Владимирському централі, де за саботаж робіт був засуджений до розстрілу. Розстріляний 1951 року[9]. За іншими даними, відправлений до Потьми, де за вироком суду страчений[1].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к Науменко К. Є. Бізанц Альфред… — С. 271.
  2. а б в г д е ж Бізанц Альфред… — С. 126—127.
  3. Dornfeld, niem. kolonia, pow. lwowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 122. (пол.)
  4. а б Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 147. — ISBN 5-7707-7867-9.
  5. Шанковський Л. Бучаччина в роки Визвольної війни 1918—1920… — С. 78.
  6. Там само. — С. 79—80.
  7. Хом'як О., Гайова О. Андрей Шептицький піввіку оберігав Церкву та її вірян // «Високий замок». — Львів, 2015. — № 11 (5267) (30 січ.—1 лют.). — С. 10.
  8. Військова Управа «Галичина».
  9. Наврузов Б. Р. 14-я гренадерская дивизия СС «Галиция». — М. : Вече, 2010. — С. 26. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]