Альфред Деблін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Альфред Деблін
Alfred Döblin
Alfred Doeblin 1930.jpg
При народженні Bruno Alfred Döblin
Народження 10 серпня 1878,
  Штеттін, Померанія, Пруссія, Німецька імперія
Смерть 26 червня 1957,
  Емендінген, Баден-Вюртемберг, ФРН
Поховання
Alfred Döblin Gravestone.jpg :
Громадянство Франція Франція, Німеччина Німеччина
Alma mater Університет Фрідріха-Вільгельма[d]
Мова творів німецька
Рід діяльності прозаїк
Напрямок фантастика, експресіонізм
Жанр роман
Magnum opus: роман «Берлін Александрплац» (1929)
Нагороди та премії
Автограф: Doeblin, Alfred Signature.jpg
Сайт: alfred-doeblin.de
CMNS: Альфред Деблін на Вікісховищі

Альфре́д Де́блін (іноді Дьоблін, нім. Bruno Alfred Döblin; 10 серпня 1878, Штеттін, Померанія, Пруссія, Німецька імперія — 26 червня 1957, Емендінген, Баден-Вюртемберг, ФРН) — німецький письменник. Його творча спадщина включає в себе кілька романів, повістей та оповідань, крім того, він писав сатиричні есе і полемічні твори під псевдонімом Лінке Пут.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Альфред Деблін народився 10 серпня 1878 в Щецині, в єврейській родині. Він був четвертою дитиною Макса і Софі Деблінів. Альфреду ще не виповнилося десять років, коли у липні 1888 батько розлучився з матір'ю і залишив сім'ю без грошей. Раптове зникнення батька травмувало хлопчика на все життя. 1888 року мати з п'ятьма дітьми переїхала до Берліна. Вже в своєму останньому навчальному класі Деблін написав кілька оповідань і один короткий роман.

Університети[ред.ред. код]

Після закінчення школи Деблін вивчав медицину в Берлінському та Фрайбурзькому університетах, за професією лікар-невропатолог, а 1905 року захистив докторську дисертацію. Через рік він відкрив лікарську практику і одружився із студенткою медичного інституту Ерною Райсс. Практикував Деблін у Регенсбурзі, Фрайбурзі, Берліні (у східному робочому районі біля площі Александерплац).

Берлін[ред.ред. код]

Берлін став для Дебліна справжньою батьківщиною. З 1910 року Альфред Деблін зблизився з експресіоністами, приєднався до кола Херварта Вальдена[de], публікувався в їх журналі «Der Sturm» («Буря»)[1]. В період Першої світової війни був військовим лікарем в Ельзасі. Пізніше жив у Берліні, активно займався журналістикою. Член Асоціації німецьких письменників, з 1924 року - її президент. Був близьким до молодих письменників, таких як Бертольд Брехт, Ганс Генні Янн; входив у «Групу-1925».

Еміграція[ред.ред. код]

1933 року, після приходу до влади націонал-соціалістів, Деблін, як єврей і соціаліст, вимушений був разом з сім'єю емігрувати до Швейцарії, а потім до Франції. 1936 року отримав французьке громадянство. 1940 року через Лісабон поїхав до Лос-Анджелесу, де почав працювати для Голлівуду. 1941 року, після смерті сина, який служив у французькій армії і покінчив з собою, щоб не потрапити в руки нацистів, Деблін і його дружина навернулися до католицизму. Крім загиблого у Франції сина, в сім'ї було ще 4 дітей.

Повернення[ред.ред. код]

По закінченні Другої світової війни, Деблін повернувся до Європи (Париж, Баден-Баден, Майнц). З осені 1945 року працював на радіо, писав для газет. В колі близьких до нього молодих письменників був Гюнтер Грасс. Проживаючи на Заході, Деблін водночас симпатизував НДР, підтримував стосунки з Йоганнесом Бехером. 1953 року він переїхав до Франції. 1956 року письменник був паралізований і більше не виходив з клініки. Помер 27 червня 1957 року в Емендінгені.

Через три місяці після смерті Дебліна його дружина покінчила з собою, обидва поховані поруч з могилою сина у Франції.

Творчість[ред.ред. код]

Деблін працював практично у всіх літературних жанрах, крім лірики. Поряд з романами, повістями й новелами він написав також епос «Манас». Його перу належать численні нариси, подорожні нотатки, драми, ессе.

Берлін, Александерплац, 1903

З 1911 року Деблін остаточно відмовляється від класичної форми роману. В новому стилі створені його романи «Три стрибка Ван-лун[de]» , де йому вдалося «прорватися через буржуазну традицію німецького роману».[2]. , історичний роман Валенштайн[de].

Особливо місце в творчості Дебліна займає його візіонерський роман «Гори моря та гіганти» (1924 р.), в якому він використав експериментальну стилістику. Зокрема, в тексті роману використовується авторська пунктуація, що видно вже в заголовку роману, у якому однорідні члени речення при перерахуванні не відокремлюються комою. Твір, жанр якого не піддається визначенню в рамках класичного поділу — у творі можна побачити ознаки філософського роману-антиутопії, наукової фантастики, пародії.

Найвідомішим романом Дебліна є роман «Берлін Александерплац» (1929), написаний у формі колажу, близького до техніки експресіонізму та італійського футуризму, пошуків Джойса і Дос Пассоса. В романі техніка літературного монтажу співвідноситься з технікою уречевленого потоку свідомості: життя Берліна кінця 1920-х років постає перед читачем у всьому калейдоскопічному різноманітті. Роман був кілька разів екранізований (вперше — в 1931), зокрема цей роман ліг в основу культового фільму Райнера Вернера Фассбіндера (1980).[3]

Вислови про Дебліна[ред.ред. код]

Курт Тухольський:

«Цей Лівий Пут лоскоче рапірою там, де Генріх Манн наносить удар — і він має більше жартів, ніж вся Прусська брутальність, і бажає чогось пустотливого. Він заграє ніжно, виразно, кумедно, зухвало і палко з новою Німеччиною. Це абсолютно новий вид жарту, якого я ще ніколи не читав у німецькій літературі».[4]

Томас Манн:

«Є дуже мало людей, які можуть дочитати книги Дебліна до кінця, але дуже багато купують їх, і всім як-то ясно, що Деблін великий оповідач, хоча і повинні визнати, що його жахливо важко слухати[5]

Марсель Райх-Раніцький[6]:

«Вплив Дебліна на стиль оповідань німецьких романістів після 1945 р. можна порівняти лише з впливом Кафки: Вольфганг Коепен, Арно Шмідт, Гюнтер Грасс, Уве Йонсон і Губерт Фіхте — всі вони походять з Дебліна, як, за висловом Достоєвського, всі вийшли з Гоголівської шинелі».[7]

Гюнтер Грасс

у своїй статті «Мій учитель Деблін», писав, що Деблін не підходить ні під будь-які правила, не може бути виміряний будь-якими рамками, що він: «як прогресивний лівій був занадто католик, як католик був занадто анархист, як мораліст він не дотримувався твердих принципів, для нічних программ був не достатньо елегантним, на шкільному радіо був занадто вульгарним. Ні „Валенштайн“, ні „Гіганти“-не принесли комерційного успіху. Емігрант Деблін зважився повернутися додому в 1945 році в Німеччину, щоб відмовитися від комерційного успіху. Значення Дебліна не було і не може бути оцінено з точки зору кон'юнктури ринку».

Твори[ред.ред. код]

  • Die Ermordung einer Butterblume/ Убивство кульбаби (1913, оповідання)
  • Die drei Sprünge des Wang-Lun/ Три стрибка Ван-Луня (1915, китайський роман, премія Теодора Фонтане)
  • Wadzeks mit der Kampf Dampfturbine/ Боротьба Вадцека з паровою турбіною (1918, роман)
  • Wallenstein/ Валленштайн (1920, історичний роман з епохи Тридцятирічної війни)
  • Berge Meere und Giganten/Гори моря та гіганти (1924, роман-антиутопія)
  • Manas/ Манас (1927)
  • Berlin Alexanderplatz/ Берлін Александерплац (1929)
  • Babylonische Wandrung/ Вавилонська прогулянка (1934, роман)
  • Pardon wird nicht gegeben/ Прощення не буде (1935, роман)
  • Das Land ohne Tod/ Земля, що не знає смерті(1937-1948, роман про завоювання Америки)
  • November 1918/ Листопад 1918-го (1939-1950, історичний роман)
  • Ætheria/ Етерія (1949, історичний роман)
  • Karl und Rosa/ Карл і Троянда (1950, історичний роман)
  • Hamlet, oder die lange Nacht nimmt ein Ende/ Гамлет, або Довга ніч добігає кінця (1956, роман

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.schirn.de/magazin/kontext/der_sturm_ist_herwarth_walden/
  2. Vgl. Walter Muschg: Alfred Döblin. Die drei Sprünge des Wang-lun. Nachwort zum Roman. Walter, Olten 1989 S. 481.
  3. http://allserials.net/serial-706-berlin-aleksanderplac-1-sezon.html
  4. Ignaz Wrobel: Der rechte Bruder. In: Die Weltbühne, 26.01.1922, Nr. 4, S. 104.
  5. Thomas Mann: Verkannte Dichter unter uns. In: Gesammelte Werke Band 10, S. Fischer, Frankfurt am Main 1974, S. 883.
  6. http://www.dw.com/ru/%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%81%D0%B5%D0%BB%D1%8C-%D1%80%D0%B0%D0%B9%D1%85-%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D1%8B%D0%B9-%D0%BF%D0%B0%D0%BF%D0%B0-%D0%B3%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B8/a-1871034
  7. Marcel Reich-Ranicki: Sieben Wegbereiter. Schriftsteller des 20. Jahrhunderts. dtv, München 2004, ISBN 3-423-13245-0.