Аль-Заркалі
| Аль-Заркалі | |
|---|---|
араб. أَبُو إِسْحَاقَْ إِبْرَاهِيمُ بْنُ يَحْيَى التُّجِيبِيُّ النَّقَّاشُ الزَّرْقَالِيُّ  | |
![Вигаданий портрет для Іспанського фонду науки і технологій[en] (автор — Евлогія Мерле, 2011).](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Azarquiel_(MUNCYT,_Eulogia_Merle).jpg) | |
| Народився | 1027[1] Толедо, Іспанія |
| Помер | 1100[2][3][4] Кордова, Андалусія, Іспанія |
| Країна | Аль-Андалус |
| Діяльність | астроном, астролог, годинникар |
| Галузь | астрономія і астролябія |
| Вчителі | Said al-Andalusid |
 Аль-Заркалі у Вікісховищі | |
Абу Ісхак Ібрагім ібн Яхія ан-Наккаш аз-Заркалі ат-Туджібі[5] (араб. إبراهيم بن يحيى الزرقالي), також відомий як Аль-Заркалі або Ібн Заркала (1029—1100) — арабський виробник астрономічних інструментів і астролог із західної частини ісламського світу[5].
Хоча його ім'я традиційно дається як аль-Заркалі, вірогідно, що правильною формою було аль-Заркаллух. На латині його називали Arzachel або Arsechieles, модифікація форми Arzachel, що означає «гравер»[6]. Він жив у Аль-Андалусі (сучасна Іспанія) спочатку в Толедо, потім у Кордові. Його праці надихнули ціле покоління ісламських астрономів в Аль-Андалусі, а пізніше, після перекладу, сильно вплинули на астрономію в Європі. Винайдена їм сафея[es] (форма астролябії) стала дуже популярною й широко використовувалася мореплавцями аж до XVI століття[7].
На його честь названо кратер Арзахель[en] на Місяці[6].
Аль-Заркалі, араб за походженням, народився в селі недалеко від Толедо, тодішньої столиці нещодавно створеної провінції Толедська тайфа. Він почав працювати після 1048 року під керівництвом Саїда аль-Андалусі[en] на толедського еміра Аль-Мамуна, а також під керівництвом Аль-Мутаміда із Севільської тайфи. Посівши провідну позицію при Саїді, Аль-Заркалі проводив спостереження Сонця протягом 25 років, починаючи з 1050 року[8].
Він отримав освіту кузня і через свої навички отримав прізвисько Аль-Некках, «гравер по металах». Його латинізоване ім'я «Арцахель» утворено від арабського al-Zarqali al-Naqqash, що означає «гравер»[6].
Він був особливо талановитим у геометрії та астрономії. Відомо, що він викладав і неодноразово відвідував Кордову, і його великий досвід і знання зрештою зробили його видатним астрономом свого часу. Аль-Заркалі також був винахідником, і його праці допомогли зробити Толедо інтелектуальним центром Аль-Андалуса. Його навіть згадано в роботах англійського поета Чосера під іменем «Arsechieles»[6].
У 1085 році Толедо взяв християнський король Кастилії Альфонсо VI. Аль-Заркалі та його колеги, зокрема Аль-Ваккаші (1017—1095), мусили втекти. Невідомо, чи старий Аль-Заркалі втік до Кордови чи помер у мавританському таборі для біженців.
Його твори вплинули на Ібн Баджджу, Ібн Туфайла, Ібн Рушда, Ібн аль-Каммада[en] та Абу Ісхака аль-Бітруджі.
У XII столітті Герард Кремонський[en] переклав твори аз-Заркалі на латину. Він називав Аз-Заркалі астрономом і магом[6]. Реґіомонтан в XV столітті написав книгу про переваги сахіфи аз-Заркалі. У 1530 році німецький учений Якоб Циглер[en] написав коментар до однієї з праць аз-Заркалі. У своїй «De Revolutionibus Orbium Coelestium» у 1530 році Микола Коперник цитує праці аль-Заркалі та аль-Баттані[9].
Аль-Заркалі написав дві роботи про створення інструменту екваторуму для обчислення положення планет за допомогою діаграм моделі Птолемея. Ці твори були перекладені іспанською мовою в XIII столітті за наказом короля Альфонсо X у розділі Libros del Saber de Astronomia під назвою «Libros de las laminas de los vii planetas».
Він також винайшов вдосконалену версію астролябії, названу al-ṣafīḥā al-zarqāliyya, яка стала відома в Європі під назвою сафея[es][10][11].
Існує запис про те, що аз-Заркалі побудував водяний годинник, здатний визначати години дня та ночі та вказувати дні місячного циклу. У книзі Аль-Зухрі[en] «Кітаб аль-Джурафійя», його ім'я вказано як Абу аль-Касім бін Абд аль-Рахман, що також скорочували до аль-Заркалі, і це змусило деяких істориків думати, що це інша особа.
Аль-Заркалі виправив географічні дані Птолемея та Аль-Хорезмі. Зокрема, він виправив оцінку Птолемеєм ширини Середземного моря з 62 градусів до правильного значення у 42 градуси[9]. У своєму трактаті про сонячний рік, який зберігся лише в перекладі на іврит, він вперше продемонстрував рух сонячного апогею відносно нерухомих зір. Він виміряв швидкість його руху в 12,04 кутових секунд на рік, що надзвичайно близько до сучасного значення в 11,77 кутових секунд[12]. Модель руху Сонця Аль-Заркалі, в якій центр сонячного деферента рухався по невеликому колу, що повільно оберталося, щоб відтворити спостережуваний рух сонячного апогею, обговорювалася в тринадцятому столітті Бернаром Верденським[en][13], а в п'ятнадцятому столітті Регіомонтаном і Пурбахом. У шістнадцятому столітті Коперник використав цю модель, приведену до геліоцентричної форми, у своїй праці «Про обертання небесних сфер»[14].
Аль-Заркалі також зробив внесок у знамениті Толедські таблиці, адаптацію попередніх астрономічних даних Аль-Хорезмі та Аль-Баттані, щоб визначити координати Толедо[8]. Його зідж і альманах були перекладені на латинь Герардом Кремонським[en] у XII столітті і сприяли відродженню математичної астрономії в християнській Європі. У XII столітті вони увійшли до Толедських таблицб, а в XIII столітті — до Альфонсових таблиць[15].
Також він відолмий своєю власною «Книгою таблиць». Альманах аз-Заркалі містив таблиці, які дозволяли знайти дні, з яких починаються коптські, римські, перські та місячні місяці. Також він включав таблиці, які вказували положення планет у будь-який момент часу, й інші таблиці, які полегшували передбачення сонячних і місячних затемнень[16]. Цей укладений ним альманах прямо надавав положення небесних тіл і не потребував подальших обчислень[8]. Робота надала справжнє щоденне положення Сонця протягом чотирьох юліанських років з 1088 по 1092 рік, справжнє положення п'яти планет кожні 5 або 10 днів протягом 8 років для Венери, 79 років для Марса і так далі, а також інші відповідні таблиці[15][17].
Розробляючи інструмент для роботи зі складною моделлю Птолемея для планети Меркурій, у якій центр деферента рухається по вторинному епіциклу, аз-Заркалі зазначив, що шлях центру первинного епіциклу не є колом, як це має місце для інших планет. Натомість він приблизно овальний і схожий на форму кедрового горіха. Деякі автори неправильно тлумачать опис аз-Заркалі овальної геоцентричної траєкторії з центром для центру епіциклу планети як передчуття геліоцентричних еліптичних траєкторій планет Йоганна Кеплера[18]. Хоча це може бути перше припущення про те, що конічний переріз може відігравати роль в астрономії, аз-Заркалі не застосовував еліпс до астрономічної теорії, і ні він, ні його іберійські чи магрибські сучасники не використовували еліптичний деферент у своїх астрономічних розрахунках[19].
Найважливіші праці та публікації:
- Аль-Амал бі Ас-Сахіфа аз-Зіджія (Al Amal bi Assahifa Az-Zijia)
- Ат-Тадбір (Attadbir)
- Аль-Мадхаль фі Ільм ан-Нуджум (Al Madkhal fi Ilm Annoujoum)
- Ріссалят фі Тарікат Істікдам ас-Сахіфа аль-Муштарака лі Джаміа аль-Уруд (Rissalat fi Tarikat Istikhdam as-Safiha al-Moushtarakah li Jamiâ al-ouroud)
- Альманах Арзархеля (Almanac Arzarchel)
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Архів історії математики Мактьютор — 1994.
- ↑ Complete Dictionary of Scientific Biography — Детройт: Charles Scribner's Sons, 2008. — ISBN 978-0-684-31559-1
- ↑ https://boletinrsg.com/index.php/boletinrsg/article/view/81/90 — С. 118.
- ↑ а б Julio, Samsó (March 2018). Ibn al-Zarqālluh (англ.).
- ↑ а б в г д Weever, J. (1996). Chaucer Name Dictionary: A Guide to Astrological, Biblical, Historical, Literary, and Mythological Names in the Works of Geoffrey Chaucer. Routledge, 1996. с. 41. ISBN 9780815323020.
- ↑ Spain - Culture of Muslim Spain. Encyclopedia Britannica (англ.).: A number of these scholars sought to simplify the astrolabe, and finally al-Zarqālī (Azarquiel; died 1100) achieved success by inventing the apparatus called the azafea (Arabic: al-ṣafīḥah), which was widely used by navigators until the 16th century.
- ↑ а б в Samsó, Julio (2018). Ibn al-Zarqālluh. Brill. Процитовано 18 грудня 2022.
- ↑ а б Islamic Educational, Scientific and Cultural Organization - ISESCO -. Архів оригіналу за 31 березня 2012. Процитовано 8 жовтня 2011.
- ↑ M. T. Houtsma and E. van Donzel (1993), «ASṬURLĀB», E. J. Brill's First Encyclopaedia of Islam, Brill Publishers, ISBN 90-04-08265-4
- ↑ Hartner, W. (1960), ASṬURLĀB, т. 1 (вид. 2nd), Brill Academic Publishers, с. 726, ISBN 90-04-08114-3,
It is, therefore, really al-Zarḳālī who must be credited with the invention of this new type of an astrolabe. Through the Libros del Saber (Vol. 3, Madrid 1864, 135-237: Libro de le acafeha) the instrument became known and famous under the name Saphaea. It is practically identical with Gemma Frisius's Astrolabum ...
- ↑ Toomer, G. J. (1969), The Solar Theory of az-Zarqāl: A History of Errors, Centaurus, 14 (1): 306—36, Bibcode:1969Cent...14..306T, doi:10.1111/j.1600-0498.1969.tb00146.x, at pp. 314–17.
- ↑ Toomer, G. J. (1987), The Solar Theory of az-Zarqāl: An Epilogue, Annals of the New York Academy of Sciences, 500 (1): 513—519, Bibcode:1987NYASA.500..513T, doi:10.1111/j.1749-6632.1987.tb37222.x.
- ↑ Toomer, G. J. (1969), The Solar Theory of az-Zarqāl: A History of Errors, Centaurus, 14 (1): 306—336, Bibcode:1969Cent...14..306T, doi:10.1111/j.1600-0498.1969.tb00146.x, at pp. 308–10.
- ↑ а б Glick, Thomas F.; Livesey, Steven John; Wallis, Faith (2005), Medieval Science, Technology, and Medicine: An Encyclopedia, Routledge, с. 30, ISBN 0-415-96930-1
- ↑ forgottengenius. Abū Ishāq Ibrāhīm al-Zarqālī. The Forgotten Genius. Процитовано 13 січня 2023.
- ↑ Toomer, G. J. (1969), The Solar Theory of az-Zarqāl: A History of Errors, Centaurus, 14 (1): 306—336, Bibcode:1969Cent...14..306T, doi:10.1111/j.1600-0498.1969.tb00146.x, at p. 314.
- ↑ Asghar Qadir (1989). Relativity: An Introduction to the Special Theory, pp. 5–10. World Scientific. ISBN 9971-5-0612-2.
- ↑ Samsó, Julio; Honorino, Honorino (1994), Ibn al-Zarqalluh on Mercury, Journal for the History of Astronomy, 25 (4): 292, Bibcode:1994JHA....25..289S, doi:10.1177/002182869402500403
- Puig, Roser. Zarqālī: Abū Isḥāq Ibrāhīm ibn Yaḥyā al-Naqqāsh al-Tujībī al-Zarqālī // The Biographical Encyclopedia of Astronomers / Hockey, Thomas; et al. (eds.). — New York : Springer, 2007. — С. 1258–1260. — ISBN 978-0-387-31022-0.
- Vernet, J. Al-Zarqālī (or Azarquiel), Abū Isḥāqibrāhīm Ibn Yaḥyā Al-Naqqāsh // Dictionary of Scientific Biography. — New York : Charles Scribner's Sons, 1970. — ISBN 0-684-10114-9.
- E. S. Kennedy. A Survey of Islamic Astronomical Tables, (Transactions of the American Philosophical Society, New Series, 46, 2.) Philadelphia, 1956.