Аль-Малік ар-Рахім

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аль-Малік ар-Рахім
Ім'я при народженні ابونصر خسرو فیروز
Народився невідомо
Помер 1058
Рей, Аббасидський халіфат
Національність перс
Діяльність монарх
Титул емір Іраку
Термін 1048—1055 роки
Попередник Абу Каліджар
Наступник ліквідовано Сельджуками
Конфесія шиїзм
Рід Буїди
Батько Абу Каліджар
Брати, сестри Абу Мансур Фулад Сутун

Аль-Малік ар-Рахім (*д/н — 1058/1059) — емір Іраку в 10481055 роках. Тронне ім'я перекладається як «Милостивий володар». Повне ім'я — Абу Наср аль-Малік ар-Рахім Хосров Фіруз бен Імад ад-Дін Абу Каліджар Марзубан.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з династії Буїдів. Син шахіншаха Абу Каліджара. Про дату народження достеменних відомостей немає. При народженні отримав ім'я Хосров Фіруз, згодом додавши до нього Абу Наср. У 1048 році після смерті батька успадкував трон Іраку та права на титул старшого еміра і шахіншаха. Від халіфа він отримав почесне звання амір аль-умара. Втім йому не забажав користися брат Абу Мансур Фулад Сутун, що став еміром Фарсу. Тоді він відправив військо на чолі з іншим братом Абу Саад Хосров Шахом, який у 1049 році на чолі потужного військо вдерся до Фарсу та взяв в облогу Шираз, де отаборився Фулад. Втім внаслідок конфліктів у власному війську Абу Саад вимушений був повернутися до Багдада. В цей же час ар-Рахім остаточно втратив владу у Північному Омані.

У 1050—1051 роках точилася боротьба за Хузістан та його столицю Ахваз. Аль-Маоік ар-Рахім тричі втрачав це місто, але всякий раз йому вдавалося повернути його, незважаючи на спроти курдів та деяких арабських племен, що перейшли на бік Абу Мансура Фулада Сутуна.

У 1051 році війська ар-Рахіма вдерлися до Фарсу, завдавши поразки Абу Мансуру. Останній вимушений був тікати на північ. Замість нього ар-Рахім поставив залежним еміром іншого брата Абу Саад Хосров Шаха. У 1053 році останній зазнав поразки від Абу Мансура, що привів військо Сельджуків. У 1054 році ар-Рахім на деякий час відмовився від намірів захопити Фарс, оскільки загроза з боку Держави Сельджуків значно загострилася. Того ж року довелося придушувати повстання тюркських вояків в Багдаді. Скориставшись послаблення Бухдів Сельджуки у 1054 році захопити Хузістан.

У 1055 році дейлемітський військовик Фулад повалив Абу Мансур, перейшовши на бік Аль-Маоіка. Втім останній тягнув із призначенням Фулада новим намісником. Зрештою вирішив повернути брата Абу Мансура в якості залежного еміра. У грудні того ж року Тогрул-бек, володар Сельджуків, на чолі потужного війська прибув до Багдаду. Ар-Рахім не наважився йому чинити спротив та зголосився визнати владу сельджуків. Втім незабаром Тогрул-бек викликав Аль-Маліка ар-Рахіма до свого табору, де наказав схопити та відправити у заслання до Рей, де той помер у 1058 або 1059 році. На цьому правління династії Буїдів завершилося.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Bowen, Harold: The Last Buwayhids. In: Journal of the Royal Asiatic Society of Great Britain and Ireland. Nr. 2, April 1929, S. 225—245.
  • Mafizullah Kabir, The buwayhid dinasty of Baghdad, Calcuta 1964
  • Nagel, Tilman (1990). «BUYIDS». Encyclopaedia Iranica, Vol. IV, Fasc. 6. London u.a.: Routledge & Kegan Paul. pp. 578—586.