Аліпія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ікона Аліпії Голосіївської

Алі́пія Голосі́ївська (Київська) (світське ім'я Агапія Тихонівна Авдєєва; *1905, Пензенська область — пом. 30 жовтня 1988, Київ) — відома київська черниця (монахиня), діячка православ'я у часи УРСР-СРСР.


Біографія[ред. | ред. код]

Народилася в ерзянській сім'ї християн Тихона і Васси Авдєєвих, у дитинстві не володіла російською мовою. 1918 стала сиротою. За неперевіреними переказами, дівчина потрапила у полон підрозділу армії Будьонного. Але він, вражений сльозами дівчинки, особисто підписав наказ, звільнивши її з полону. Через два роки Агапія відправилася на паломництво до святих місць.

Відомо, що у 20 — 30-х роках XX століття жінка перебувала у в'язниці по звинуваченню за «релігійною» статтею в Одеській області та була засуджена до розстрілу. Але Аліпії вдалося втекти.

Під час Другої світової війни Аліпію вивезли на роботи до Німеччини, але звідти вона втекла. Пішки дійшовши до Києва, проживала у багатодітній сім'ї в селі Капітанівка Києво-Святошинського району Київської області.

Агапія виявлала девіантну поведінку, яку трактували як особливу християнську практику — юродство. Її було прийнято до Києво-Печерської Лаври, яку відкрили німці 1942 року. У Лаврі вона прожила до її закриття росіянами 1961.

Духовним наставником Аліпії був намісник Києво-Печерської Лаври архімандрит Кронід, який під час постригу дав їй ім'я Аліпія та благословив на подвиг стовпництва.

Період 1951 — 1954 рр. провела просто неба у дуплі старого дерева липи. 1954 помер архімандрит Кронід. Духовне наставництво над Аліпією приймає схімонах Даміан.

Храм-каплиця Святого Миколая на місці будинку матінки Аліпії, де паломників годують благословенною кашею та хлібом

Після закриття Києво-Печерської Лаври 1961 монахиня Аліпія живе на вулиці Голосіївській. У цей час починає відвідувати Храм Вознесіння Господнього на Деміївці у місті Києві, куди вона ходила до кінця життя. 1979 почала руйнуватися стіна будинку, де жила монахиня Аліпія. Зусиллями прихильників Аліпії знайдено і облаштовано невелику кімнату серед руїн Голосіївського монастиря по вулиці полковника Затєвахіна, де монахиня прожила до кінця свого життя.

На спині монахиня постійно носила ікону святої мучениці Агафії, ім'я яке носила жінка до постригу.

Одним з її тілесних подвигів було носіння на шиї великої кількості ключів (які являли собою своєрідні вериги).

Протягом усього життя юродива відзначалася чудотворіннями, зціленнями людей, вигнанням бісів, пророцтвами.

Померла монахиня Аліпія у неділю, 30 жовтня 1988 року. Поховано її було на Лісовому кладовищі в місті Києві на ділянці яка належала Фролівському монастирю.

Критичні оцінки[ред. | ред. код]

18 травня 2006 останки монахині Аліпії було перенесено до Голосіївського монастиря та передано документи для канонізації монахині. Проте РПЦ відмовляється канонізувати Аліпію Авдєєву, посилаючись на альтернативні дані православного священства, яке було переконано у відсутності її святості та імітації доброчестя.

Так митрофорний протоієрей УПЦ (МП) Михаїл Бойко, духівник Київської єпархії (помер у 2003 р.), який свого часу служив у Вознесенській церкві на Деміївці, куди ходила ця монахиня, не тільки заперечував її святість, але й вважав її такою, що навмисно вдавала з себе юродиву Христа ради[1].

Ще один священик, який служив у Вознесенському храмі на Деміївці протягом 1982-1989 років і особисто знав «матушку» Аліпію – отець Іоанн Київський. Він переконаний, що так звана «матушка» Аліпія була не Христа ради юродивою, як багато хто вважає, а провидицею, яких у наш час багато[2].

Відомий московський богослов протодиякон Андрій Кураєв називає «Житіє Аліпії» апокрифом, тобто сумнівною книгою[3].

Храм-каплиця Святого Миколая та трапезна на честь черниці Аліпії

Вшанування[ред. | ред. код]

18 травня 2006 року мощі матінки Аліпії було урочисто перенесені з Лісового цвинтаря і поміщені у спеціальному саркофазі в усипальниці під головним храмом Голосіївської пустині.

На її честь споруджено трапезну.

Пророцтва[ред. | ред. код]

За все своє благочестиве життя монахиня Аліпія зробила чимало пророцтв, найвідоміші серед них: Про голод в період Апокаліпсису:

«З Києва не їдьте - всюди голод буде, а в Києві хліб є». Про Третю світову війну:

"Це буде не війна, а кара народів за їх гнилий стан". "Мертві тіла лежатимуть горами, ніхто не візьметься їх ховати. Гори, пагорби розпадуться, зрівняються із землею. Люди будуть перебігати з місця на місце. Буде багато безкровних мучеників, які будуть страждати за Віру Православну ". Війна почнеться «на Петра і Павла». На тему сварок за житло матушка Аліпія говорила:

«Ось ви сваритеся, ругаетесь за квартиру, розходьтеся ... А буде такий час, коли буде дуже багато порожніх квартир, та в них не буде кому жити». Матушка особливу увагу приділяла темі землі - тим, хто мав вдома в селах, землю, худобу забороняла продавати, вказуючи на те, що їм ще стати в нагоді господарство.

Пророцтва Матінки Аліпії взяті зі збірки «Останні долі Росії і світу»

Свідоцтва Раїси Ралко:

Коли рвонув Чорнобиль, і ми приїхали до неї, - запитати благословення - ми хотіли їхати в Росію. А вона не благословила. Вона говорить:

«Ні, не треба їхати, тут шматочок хлібця вам дадуть, а там - ні. І звідти йтимуть все пішки. Чи не буде транспорту. Хто молоді - може і дійдуть, а старі - немає. Сюди будуть йти ». Є також свідчення про те , що незадовго до трагедії монахиня Аліпія натякала на аварію. Говорила про велике горе та палаючу землю.

Також матушка стверджувала, що Хрещатик провалиться.

Див.також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. УПЦ (МП) может канонизировать монахиню с противоречивой репутацией » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua (ru). Процитовано 2017-06-10. 
  2. (Псевдо)юродива м. Аліпія – служителька Богу? чаклунка? цілителька?.. » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua (uk). Процитовано 2017-06-10. 
  3. Кураев, Андрей (2004). Искушения наших дней (ru). Украинская Православная Церковь. Полтавская епархия. Спасо-Преображенский Мгарский монастырь. с. 141–142. 

Посилання[ред. | ред. код]