Аліса де Монморансі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аліса де Монморансі
фр. Alix de Montmorency
 
Народження: 12 століття
Смерть: 25 лютого 1221(1221-02-25)
Країна:  Французьке королівство
Рід: Монморансі[d]
Батько: Bouchard V de Montmorencyd
Мати: Laurence de Hainautd
Шлюб: Симон IV де Монфор
Діти: Симон де Монфор, 6-й граф Лестер, Аморі VI де Монфор, Guy de Montfort, Count of Bigorred, Аміція де Монфор[1] і Laure de Montfortd[2]

Аліса де Монморансі (фр. Alice (Alix) de Montmorency; пом. 25 лютого 1221) — французька аристократка, дружина Симона IV де Монфора.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Дочка Бушара V де Монморансі та Лоретти де Ено, сестра коннетабля Франції Матьє II Великого.

Близько 1190 вийшла заміж за Симона IV де Монфора, графа Лестера, в шлюбі з яким народила чотирьох синів і трьох дочок[3].

«Дама, так само гідна поваги за своїм народженням, як із благочестя й мудрості»[4], Аліса взяла активну участь у завоюванні Ланґедока французами[5].

1210 року чоловік викликав її на південь, прибула в замок Пеннотьє в Каркасі з загоном лицарів-хрестоносців[6]. За словами Гільєма Тудельського, приїхала до Симона в Пеннотьє після взяття Мінерва, який впав 22 липня 1210[7]; П'єр де Во-де-Серне пише, що вона прибула ще до початку облоги, на початку посту, в першій половині березня[8]. Дом Вессет вважає, що вона була присутньою при облозі Мінерва[9].

Через це Гільєм зауважує (лесса L), що «Ніколи розумнішої жінки Господь і віра мені в допомогу, Не було на цьому світі ні в далеких краях, ні поблизу» (Jes plus savia femna, si m'ajud Dieeus ni fes, No sap om en est mon tant can te lonh ni pres) [10], а хроніст із Во-де-Серне пише «Господь послав помічницю йому під стать, щоб не витрачати зайвих слів — дружину благочестиву, мудру і турботливу. Її благочестям прикрашалися мудрість і турбота про ближнього; мудрістю спрямовувалися благочестя і дбайливість, дбайливістю множилися благочестя і мудрість. Крім того, Бог благословив названу графиню продовженням роду, бо граф мав від неї кількох прекрасних дітей»[11][5].

Була при облозі Терма наприкінці 1210 року, при облозі Бірона влітку 1212-го. Жила в Каркассонні, 1215 року перебралася в Тулузу[5] в Нарбонський замок, «з балкона розкішної просторої зали»[12] якого 1216 року спостерігала за повсталим містом, після чого, за словами продовжувача Гільєма, послала до чоловіка сержанта з повідомленням, що «він втратить Тулузу і синів, і дружину, і якщо не поспішить покинути Монпельє, то не застане в живих ні її, ні сина. А кинувши Тулузу заради завоювання Провансу, він зробить павучу роботу, яка гроша не коштує»[13].

Після прибуття Симона до Нарбонського замку і тяжкого поранення Гі де Монфора брала участь у нараді з чоловіком, герцогами та найважливішими баронами[14].

Згідно з продовжувачем Гільєма, 1217 року через облогу Тулузи разом з єпископом, Фуко де Берзі і П'єром де Вуазеном направлена в Париж до короля Філіппа Августа з проханням про військову підтримку; звернулася до брата та іншої рідні й підняла Керсі на допомогу хрестоносцям[15]. У травні 1218 року повернулася з численним військом[16].

Після загибелі Симона знову поїхала на північ збирати підтримку для свого сина Аморі, прибула до двору в червні[17] і повернулася в Лангедок під Різдво 1218 року[5].

3 квітня 1219 року в Кастельнодарі разом з кардиналом Бертраном, єпископом Каркассонна, Гі де Монфором, Ламбером де Тюрсі, сеньйором де Ломбером, була свідком угоди Аморі VI з єпископом Агду Тедізом[18].

Померла 25 лютого 1221 року і похована в абатстві Нотр-Дам-лез-От-Брюейр в Іль-де-Франсі .

Генеалогія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Lundy D. R. The Peerage
  2. ↑ Pas L. v. Genealogics — 2003.
  3. ↑ Dom Vaissète, 1879, с. 518.
  4. ↑ Dom Vaissète, 1879, с. 297—298.
  5. ↑ а б в г Гильем Тудельский, 2010, с. 194.
  6. ↑ Dom Vaissète, 1879, с. 325.
  7. ↑ Гильем Тудельский, 2010, с. 195.
  8. ↑ Pierre des Vaux de Cernay, 1824, с. 88.
  9. ↑ Dom Vaissète, 1879, с. 329.
  10. ↑ Guillaume de Tudèle, 1875, с. 51.
  11. ↑ Pierre des Vaux de Cernay, 1824, с. 66.
  12. ↑ Guillaume de Tudèle, 1879, с. 304.
  13. ↑ Guillaume de Tudèle, 1879, с. 304—306.
  14. ↑ Guillaume de Tudèle, 1879, с. 331.
  15. ↑ Guillaume de Tudèle, 1879, с. 359—360.
  16. ↑ Guillaume de Tudèle, 1875, с. 369.
  17. ↑ Du Chesne, 1624, с. 119.
  18. ↑ Dom Vaissète, 1879, с. 534.

Література

[ред. | ред. код]
  • Гильем Тудельский. Песнь об Альбигойском крестовом походе. — М. : Квадрига, 2010. — ISBN 5-91791-036-9.
  • Песнь о крестовом походе против альбигойцев. — М. : Наука, Ладомир, 2011. — ISBN 978-5-8621-8489-1.
  • Du Chesne A. Histoire genealogique de la maison de Montmorency et de Laval. — P., 1624.
  • Guillaume de Tudèle. La chanson de la croisade contre les Albigeois T. I. Introduction. Texte, vocabulaire et table des rimes / commencée par Guillaume de Tudèle et continuée par un poète anonyme. — P., 1875.
  • Guillaume de Tudèle. La chanson de la croisade contre les Albigeois T. II. Traduction et table / commencée par Guillaume de Tudèle et continuée par un poète anonyme. — P., 1879.
  • Pierre des Vaux de Cernay. Histoire de l'hérésie des Albigeois et de la sainte guerre entreprise contre eux (de l'an 1203 à l'an 1218). — P. : Edouard Privat, 1824.
  • Dom Vaissète. Histoire générale de Languedoc avec des notes et les pièces justificatives par Cl. Devic & J. Vaissete. T. VI. — Toulouse : Edouard Privat, 1879. [1]
  • Zerner M. L'épouse de Simon de Montfort et la croisade albigeoise // Femmes, mariages-lignages, XIIe-XIVe siècles: mélanges offerts à Georges Duby. — Bruxelles : De Boeck Université, 1992. — P. 449—470.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Cawley H. ALIX de Montmorency (англ.). Foundation for Medieval Genealogy. Процитовано 25 вересня 2021. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аліса_де_Монморансі&oldid=43386942