Амальрік із Бена

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Амальрік із Бена
фр. Amaury de Bène
фр. Amaury de Bène або Amaury de Chartres
Amalric of Bena.jpg
Основні відомості
Ім'я при народженні: Аморі де Бен
Народження невідомо
Бен, Королівство Франція
Країна: Франція Капетингів
Альма-матер: Паризький університет
Заклад: Паризький університет
Конфесія: християнство
Смерть: 1207(1207)
Париж
Праці й досягнення
Рід діяльності: викладач
Основні інтереси: теологія
Традиція/школа: Шартрська школа
Звання: професор
Амальрік із Бена у Вікісховищі?

Амальрік із Бена (Аморі Шартрський, фр. Amaury de Bène, Amaury de Chartres; лат. Almaricus, Amalricus, Amauricus; середина XII століття, Бен поблизу м. Шартра — між 1205 і 1207, Париж) — французький філософ-містик та теолог. Викладав у Паризькому університеті, мав велику кількість учнів (найвідоміший Давид Дінанський) і послідовників. Послідовники отримали назву від його імені — амальрікани[en].

Коротка біографія[ред.ред. код]

Народившись у Бені, в Шартрському діоцезі, Амальрік наприкінці XII ст. читав у Паризькому університеті лекції з філософії та богослов'я. Звинувачений у пантеїстичному вченні, Амальрік 1204 року мав виправдатися в Римі перед Інокентієм III і після повернення в Париж відректися від свого вчення. Невдовзі після цього він помер і був похований за церковними обрядами при монастирі Сен-Мартен-де-Шам.[1]

В Енциклопедії Британіка у статті про Амальріка сказано, що його смерть настала внаслідок, як кажуть, горя і принижень, яким його піддавали. 1209 року десятьох його послідовників спалили перед воротами Парижа, а тіло Амальріка витягнули з могили та спалили, а попіл розвіяли за вітром.[2]

Ідеї Амальріка[ред.ред. код]

Самому Амальріку з вірогідністю можна приписати лише такі три положення: Бог є все. Кожний християнин повинен вірити, що він член в тілі Христа, і ця віра так само необхідна для порятунку, як віра в народження та смерть Спасителя. Тому хто перебуває в любові не ставиться в провину жодний гріх.[1]

Амальрікани[ред.ред. код]

Страта амальріканців

Лише після його смерті виявилося, що він мав численних послідовників, які отримали назву амальрікан або амальріканців, як між духовними, так і між світськими людьми і не лише в самому місті Парижі, але й у єпархіях Парижа, Лангра, Труа і в архієпископстві Санс. 1209 року собор в Парижі засудив їх вчення, звелів викопати прах Амальріка та викинути його на поле, а поміж духовних його послідовників одні були спалені, а інші засуджені на довічне ув'язнення. Інокентій III також засудив учення Амальріка на Латеранському соборі 1215 року.[1]

Послідовники Амальріка вивели з його ідей багато інших висновків. Божество не має трьох осіб, а Бог протягом часів з'явився тричі в образі людини, і таким чином було трояке різне одкровення. Від Авраама починається період Отця, від Ісуса — період Сина, а від Амальріка — період Святого Духа. Як у період Сина втратив своє значення Мойсеїв закон, так і в період Святого Духа втрачає своє значення весь зовнішній церковний порядок. Божественний дух відкривається в серці окремого людини, і той, в кому він перебуває, не може грішити. Це положення стало приводом для вільної чуттєвої любові, яку амальрікани сповідували разом з братами та сестрами Вільного Духу, з якими вони згодом з'єдналися[1].

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл. — Мн.: Книжный Дом. 2003.— 1280 с. — (Мир энциклопедий).(рос.)
  • Воробьева М. В., Христианское разномыслие: Словарь. — СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. — 96 с.(рос.)
  • История философии. Энциклопедия. Серия: Мир энциклопедий Издательства: — Мн.: Книжный дом, Интерпрессервис, 1376 стр. — ISBN 985-6656-20-6, 985-428-461-1.(рос.)
  • Православная энциклопедия. — Издательство: Церковно-научный центр «Православная Энциклопедия», 2000 г., 752 стр. — ISBN 5-89572-007-2.(рос.)
  • G. C. Capelle, Amaury de Bène (Paris, 1932)
  • Karl Albert: Amalrich von Bena und der mittelalterliche Pantheismus. In: Albert Zimmermann (Hrsg.) :Die Auseinandersetzungen an der Pariser Universität im XIII. Jahrhundert. de Gruyter, Berlin u. a. 1976, ISBN 3-11-005986-X, (Miscellanea mediaevalia10), S. 193—212.
  • Germaine Catherine Capelle:Autour du décret de 1210: III. Amaury de Bène. Étude sur son panthéisme formel. Vrin, Paris 1932 (teilweise überholt; S. 89-111 Zusammenstellung einschlägiger Quellentexte)
  • Bonofiglio M. Il panteismo formale di Amalrico di Bene: Testi di laurea. Genova, s. a.; Dal Pra M. Amalrico di Bene. Mil., 1951.

Посилання[ред.ред. код]