Амальрік із Бена

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Амальрік із Бена
фр. Amaury de Bène
фр. Amaury de Bène або Amaury de Chartres
Amalric of Bena.jpg
Основні відомості
Ім'я при народженні: Аморі де Бен
Народження невідомо
Бен, Королівство Франція
Країна: Франція Капетингів
Альма-матер: Паризький університет
Заклад: Паризький університет
Конфесія: християнство
Смерть: 1207(1207)
Париж
Праці й досягнення
Рід діяльності: викладач
Основні інтереси: теологія
Традиція/школа: Шартрська школа
Звання: професор
Послідовники: David of Dinant[d] і Ortlieb aus Straßburg[d]
Амальрік із Бена у Вікісховищі?

Амальрік із Бена (Аморі Шартрський, фр. Amaury de Bène, Amaury de Chartres; лат. Almaricus, Amalricus, Amauricus; середина XII століття, Бен поблизу м. Шартра — між 1205 і 1207, Париж) — французький філософ-містик та теолог. Викладав у Паризькому університеті, мав велику кількість учнів (найвідоміший Давид Дінанський) і послідовників. Послідовники отримали назву від його імені — амальрікани[en].

Коротка біографія[ред. | ред. код]

Народившись у Бені, в Шартрському діоцезі, Амальрік наприкінці XII ст. читав у Паризькому університеті лекції з філософії та богослов'я. Звинувачений у пантеїстичному вченні, Амальрік 1204 року мав виправдатися в Римі перед Інокентієм III і після повернення в Париж відректися від свого вчення. Невдовзі після цього він помер і був похований за церковними обрядами при монастирі Сен-Мартен-де-Шам.[1]

В Енциклопедії Британіка у статті про Амальріка сказано, що його смерть настала внаслідок, як кажуть, горя і принижень, яким його піддавали. 1209 року десятьох його послідовників спалили перед воротами Парижа, а тіло Амальріка витягнули з могили та спалили, а попіл розвіяли за вітром.[2]

Ідеї Амальріка[ред. | ред. код]

Самому Амальріку з вірогідністю можна приписати лише такі три положення: Бог є все. Кожний християнин повинен вірити, що він член в тілі Христа, і ця віра так само необхідна для порятунку, як віра в народження та смерть Спасителя. Тому хто перебуває в любові не ставиться в провину жодний гріх.[1]

Амальрікани[ред. | ред. код]

Страта амальріканців

Лише після його смерті виявилося, що він мав численних послідовників, які отримали назву амальрікан або амальріканців, як між духовними, так і між світськими людьми і не лише в самому місті Парижі, але й у єпархіях Парижа, Лангра, Труа і в архієпископстві Санс. 1209 року собор в Парижі засудив їх вчення, звелів викопати прах Амальріка та викинути його на поле, а поміж духовних його послідовників одні були спалені, а інші засуджені на довічне ув'язнення. Інокентій III також засудив учення Амальріка на Латеранському соборі 1215 року.[1]

Послідовники Амальріка вивели з його ідей багато інших висновків. Божество не має трьох осіб, а Бог протягом часів з'явився тричі в образі людини, і таким чином було трояке різне одкровення. Від Авраама починається період Отця, від Ісуса — період Сина, а від Амальріка — період Святого Духа. Як у період Сина втратив своє значення Мойсеїв закон, так і в період Святого Духа втрачає своє значення весь зовнішній церковний порядок. Божественний дух відкривається в серці окремого людини, і той, в кому він перебуває, не може грішити. Це положення стало приводом для вільної чуттєвої любові, яку амальрікани сповідували разом з братами та сестрами Вільного Духу, з якими вони згодом з'єдналися[1].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл. — Мн.: Книжный Дом. 2003.— 1280 с. — (Мир энциклопедий).(рос.)
  • Воробьева М. В., Христианское разномыслие: Словарь. — СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. — 96 с.(рос.)
  • История философии. Энциклопедия. Серия: Мир энциклопедий Издательства: — Мн.: Книжный дом, Интерпрессервис, 1376 стр. — ISBN 985-6656-20-6, 985-428-461-1.(рос.)
  • Православная энциклопедия. — Издательство: Церковно-научный центр «Православная Энциклопедия», 2000 г., 752 стр. — ISBN 5-89572-007-2.(рос.)
  • G. C. Capelle, Amaury de Bène (Paris, 1932)
  • Karl Albert: Amalrich von Bena und der mittelalterliche Pantheismus. In: Albert Zimmermann (Hrsg.) :Die Auseinandersetzungen an der Pariser Universität im XIII. Jahrhundert. de Gruyter, Berlin u. a. 1976, ISBN 3-11-005986-X, (Miscellanea mediaevalia10), S. 193—212.
  • Germaine Catherine Capelle:Autour du décret de 1210: III. Amaury de Bène. Étude sur son panthéisme formel. Vrin, Paris 1932 (teilweise überholt; S. 89-111 Zusammenstellung einschlägiger Quellentexte)
  • Bonofiglio M. Il panteismo formale di Amalrico di Bene: Testi di laurea. Genova, s. a.; Dal Pra M. Amalrico di Bene. Mil., 1951.

Посилання[ред. | ред. код]