Аматуні Ашот Апетович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ашот Апетович Аматуні
вірм. Աշոտ Հաբեթի Ամատունի
Народження 23 грудня 1923(1923-12-23)
Ґюмрі, Вірменська Радянська Соціалістична Республіка, Закавказька РФСР, СРСР
Смерть 9 жовтня 2018(2018-10-09) (94 роки)
Сімферополь
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Освіта Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського (1951)
Роки служби 19411984
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Збройних Сил СРСР
UA-OF7-MAJ-GEN-GSB-H(2015).png Генерал-лейтенант
Збройних Сил України
Війни / битви Німецько-радянська війна
Відносини Мацапура С. С. — товариш та член екіпажу танку;
Бенке В. В. — товариш.
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної ЗіркиОрден Червоної ЗіркиОрден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня

Ашот Апетович Аматуні (23 грудня 1923(19231223) — 9 жовтня 2018) — радянський військовик-танкіст, Герой Радянського Союзу (1945). У роки німецько-радянської війни командир танкової роти 3-го танкового батальйону 49-ї гвардійської танкової бригади 12-го гвардійського танкового корпусу 2-ї гвардійської танкової армії (1-й Білоруський фронт).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 23 грудня 1923 року в місті Александрополь (нині Ґюмрі, Вірменія) у багатодітній вірменській родині. Батько — тесляр, мати — домогосподарка. Обидва діда Ашота Аматуні були священиками.

Закінчив 51-у залізничну школу. Пізніше поступив до на фізико-матиматичний факультет Ленінаканського педінституту.

Дізнавшись, що у Другу світову війну втягнувся і СРСР вирішив врешті реалізувати свою давню мрію стати льотчиком та навіть встиг приїхати до Тбілісі для вступу у Тбіліську авіаційну школу. Проте, в цей час вона була розформована і разом з іншими призовниками врешті вступив у Друге Орджонікідзівське піхотне училище. Вчитися довелось недовго, німці вже доходили до Сталінграду.

На фронтах німецько-радянської війни з лютого 1942 року. З курсантів училища було організовані три батальйони які одразу відправили на фронт. З них разом з курсантами Харківських, Одеських, Київських та ін. училищ була сформована Ударна бригада яка увійшла в склад 62-ї армії генерала Чуйкова.

В цей період свого військового шляху Ашот Аматуні воював з ручним кулеметом ДП. Також, будучи поганої думки про радянську автоматичну зброю (ППД та ППШ), надавав перевагу трофейним зразкам.

19 вересня 1941 року, отримавши важке поранення А.Аматуні відправлений у шпиталь до Саратова. Після одужання вступив до Саратовського танкового училища, і пройшовши пришвидшений курс за 8 місяців, закінчив його на початку 1944 року у званні молодшого лейтенанта. За тодішньою практикою, після випуску разом з іншими випускниками відправлений на отримання бойової машини в Челябінськ. Виявилось що там готових танків на всіх не вистачить, тому А.Аматуні був одним з тих хто отримав свою машину в Омському танковому заводі де особисто брав участь у її доукомплектуванні і прогонці на полігоні. У складі танкової роти (10 машин) був ешелоном, через Москву, відправлений на фронт, прибувши в район Кривого Рогу, де його підрозділ поповнив 135-у бригаду (23-й танковий корпус 3-ї гвардійської армії).

Особливо відзначився А. А. Аматуні у січні 1945 року. Командир 1-ї танкової роти 3-го танкового батальйону 49-ї гвардійської танкової бригади гвардії лейтенант Аматуні з 16 по 22 лютого діяв на передовому підрозділі бригади. 16 січня, при підході до міста Сохачев, знищив: паровозів — 3, залізничних составів з продовольством і військовим майном — 3. В ніч на 16 січня його рота стрімко увірвалась до міста Сохачев відрізавши шляхи відходу противнику, при цьому знищивши: автомашин — 110, гармат — 2, зенітних установок — 2, шестиствольних мінометів — 6. Захопив складів з озброєнням і продовольством — 8. Знищив солдат та офіцерів — 300 чол., звільнив радянських військовополонених — 250 чол. та ще 150 чол. радянських громадян.

Далі, 19 січня 1945 року танкова рота А.Аматуні увірвалась до міста Любень атакувавши аеродром, знищивши 17 літаків і льотний склад. В ніч на 22 січня 1945 року стрімко зайшов у місто Іновроцлав, де не зважаючи на сильний артилерійський вогонь і обстріл фаустпатронами та рушнично-кулеметний вогонь продовжив атаку ворога, знищивши при цьому: танків — 2, гармат — 2. На Іновроцлавському вокзалі знищив: паровозів — 3, залізничних составів — 3, захопив весь рухомий состав у кількості 3-х ешелонів. На аеродромі міста Іновроцлав 10 літаків противника та відрізав шляхи відходу із міста на захід. Знищив вогнем: автомашин — 35, солдат і офіцерів — 250 чол.

Після війни продовжив службу у Радянській армії.

З 1947 по 1955 рік двічі був депутатом Верховної Ради Вірменської РСР.

В 1951 році закінчив Військову академію бронетанкових військ. З 1952 року — командир танкового полку у м. Тирасполь. Через шість років командир танкової дивізії в м. Бєльці.

З 1963 році призначений на посаду заступника командира 32-го армійського корпусу, що був сформований у Криму.

З 1984 року генерал-майор А. А. Аматуні вийшов у запас, звільнившись з посади заступника командувача 7-ї армії. Жив у Єревані, пізніше переїде до міста Сімферополь.

Був депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, членом Національної ради кримських вірмен.

Указом Президента України від 5 травня 2008 Герою Радянського Союзу А. А. Аматуні присвоєно звання генерал-лейтенанта [1].

Помер 9 жовтня 2018 року в окупованому Російською федерацією Криму.

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

27 лютого 1945 року Ашоту Апетовичу Аматуні присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Зірку Героя Радянського Союзу отримав у Карлсгорсті під час урочистої церемонії з рук маршала Жукова.

Також нагороджений:

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Ніна Аматуні (в дівоцтві Арутюнян), із якою разом у шлюбі від 1947 року. Виростили з нею трьох дітей: Олександра, Володимира і Марину, мають багато онуків і правнуків.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]