Амашукелі Елгуджа Давидович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Амашукелі Елгуджа Давидович
ელგუჯა დავითის ძე ამაშუკელი
При народженні Амашукелі Елгуджа Давидович
Народження 22 квітня 1928(1928-04-22)
Тбілісі
Смерть 2002(2002)
  Тбілісі, Грузія
Поховання Дідубійський пантеон
Громадянство СРСР, Грузія
Навчання Тбіліська академія мистецтв[d]
Діяльність скульптор, художник
Роки творчості 1957 - 2000
Вплив античність
Член Спілка художників СРСР
Твори монументи героям і загиблим у 2-й світовій війні
Нагороди
Державна премія СРСР Народний художник СРСР

Амашукелі Елгуджа Давидович у Вікісховищі?

Амашукелі Елгуджа Давидович (груз. ელგუჯა დავითის ძე ამაშუკელი; нар. 22 квітня, 1928 — †10 березня, 2002) — відомий грузинський і радянський скульптор, народний художник СРСР (1988).

Життєпис і творчість[ред. | ред. код]

Элгуджа Амашукели народився в місті Тіфліс 22 квітля 1928 р. У 1950 — 1955 рр. отримав художню освіту в Тбіліській академії мистецтв у Н. П. Канделакі.

Дебют[ред. | ред. код]

Ск. Амашукелі. Монумент засновнику Тбілісі — Вахтангу Горгасалі. Архітектори — Т. Канделакі та Д. Морбедадзе, бронза, гранит.

В повоєнні роки цікава національна традиція монументальної пластики склалася в Грузії. Серед її видатних представників був Елгуджа Амашукелі. Амбітний скульптор пішов на безпідставний до того крок — він створив монумент на горі Мтацмінда, збивши його з дощок. В скульптурі Грузії здавна поціновувались узагальнення при збережені чеканої форми, винятково красивого силуету. Все це мала і струнка жіноча фігура, збита з дощок. Її первісна назва — Дедекалакі (Мати міста). Її неможливо було не помітити. Нову фігуру обговорювали, сперечалися і визнали вдалою, її визнали самі городяни. Це був приголомшливий дебют скульптора і перший його значний успіх.


Дерево — нетривкий матеріал. Через декілька років скульптура стала невід'ємною частиною столиці, що не мала до цього значної мистецької вертикалі. Було прийняте рішення перевести монумент у тривалий матеріал. Скульптура всередині порожня, а ззовні облицьована алюмінієвими пластинами.

Столицю республіки також прикрасив кінний монумент засновнику міста — Вахтанга Горгасалі того ж скульптора. Точно віднайдені пропорції нового монументу були вдало пов'язані з масштабом гори та стародавнім храмом.

Монументальні, символічні твори Амашукелі не мали нічого спільного з радянським офіциозом і ставали новим явищем тогочасного радянського мистецтва, ніяк не пов'язаного з комуністичною ідеологією.

Монумент Слави[ред. | ред. код]

Для міста Поті Амашукелі створив два монументи. Вдалішим виявився Монумент Слави. Міська влада виділила для його створення площу перед театром. Горизонталь будівлі театру підказала скульптору ідею створення монументу на контрасті — горизонталь театру — вертикаль монументу. На високому і вузькому постаменті височить струнка жінка, що урочисто несе меч. Він водночас хрест — натяк на могили загиблих і заповіт — захищати батьківшину завжди. В жесті — урочистість посвяти, присяги матері, стриманий пафос і ніякої агресії чи погрози.

Меморіал в Горі[ред. | ред. код]

Амашукелі довів, що може створювати не тільки статично-урочисті монументи, а й динимічні. Це особливо виявилися в монументі для міста Горі. Молодий герой стрімко осідлав лева і примусив того рухатись у потрібному напрямку. Вказівкою нестримного руху вперед є рука герояі вся його постать, атлетична і гнучка. Важливою деталлю монументу став меч, обвитий виноградною лозою. Надзвичайно вдалий силуєт фігур і меч, обвитий виноградною лозою пов'язали твір з найкращими національними традиціями, з героями Шота Руставелі, Важа Пшавела, з коштовними шатами грузинських ікон, з мініатюрами рукописів грузинського середньовіччя.

Поранений орел, м. Зестафоні[ред. | ред. код]

Назва монументу — символічна. Поранений орел — це поранений герой-захісник батьківщини, що помирає, та не підкорюється ворогові. Амашукелі досить вдало поєднав академічну форму з античним надбанням. Його герой — майже цитата античної скульптури, силует якої підкреслила заокруглена драперія та меч в руці героя. Монумент — ніби надгробок усім загиблим з міста Зестафоні, що не повернулися з війни — урочистий і сумний.

Дзвін знання — Дедаена[ред. | ред. код]

На березі річки Кура створено сквер. Там і було вирішено встановити монумент грузинському письменнику Якобу Гогебашвілі, автору книги «Рідна мова». Амашукелі працював над монументом п'ять років, бо треба було знайти новий пластичний образ та узгодити його за масштабом з оточеням. Звичного прямокутного постаменту — нема. Скульптор відмовився як від нього, так і від портретного образу. З землі виростають об'єми, дещо схожі на людські руки. Замість долоней — аркуші з грузинськими написами. По-між рук у небо підноситься фігура юнака, над яким встановлено діючий дзвін. Це найбільш узагальнений і символічний з монументів майстра, якому хотілося пов'язати дзвін монумента з відвідувачами скверу, студентами, дітьми з мамами, що бувають тут.

Нагороди[ред. | ред. код]

За скульптуру Мати-Грузія Элгуджа Амашукелі у 1965 р. отримав Державну премію Грузинської республіки ім. Ш. Руставелі. Того ж року він отримав почесне звання заслуженого художника Грузинської РСР. З 1988 р. — він народний художник СРСР.

Почесний громадянин Тбілісі (1981).[1]

Вибрані твори[ред. | ред. код]

  • «Мати Грузія» (Картліс деда), Тбілісі, 1958 — 1963 рр.
  • Монумент засновнику Тбіліі Вахтангу Горгасалі, Тбілісі, 1959 — 1967 рр.
  • Монумент Слави, м. Поті, 1965 — 1967 рр.
  • «Поранений орел», м. Зестафоні, 1968—1969 рр.
  • Монумент героям, м. Поті, 1979 р.
  • «Монумент Перемоги», м. Горі, 1979 р.
  • Кінний монумент цареві Давіду, Кутаїсі.
  • скульптура «Балада про тигра та юнака», гіпс, 1980 р.
  • монумент " Дзвін знання — Дедаена ", 1983 р.
  • барельєф «Старий і новий Тбілісі» для фасаду Дитячої галереї.

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]