Аммон (царство)
| Аммон | |
| Дата створення / заснування |
1030 до н. е.  |
|---|---|
| Країна |
 Йорданія |
| Попередник |
Ханаан |
| Час/дата припинення існування |
110 до н. е. |
 | |
 Аммон у Вікісховищі | |
Аммон (івр. עַמּוֹן, ʻAmmôn — «Люди», «Народ»; араб. عمّون, ʻAmmūn) — стародавня держава аммонітян, що існувала на території Зайордання та східної Палестини у 2-му — 1-му тисячоліттях до нашої ери.
В основі назви «Аммон» елемент амм-, що означало «дід, прабатько» протозахідносемітською мовою[1]. До основи ʻамм приєднано ханаанейський суфікс -он, який спочатку мав прикметникове значення. Разом «Аммон» означало «від діда». У «Книзі Буття» 19:37-38 аммонітян описують як нащадків Бен-ʻАммі, сина Лота та його молодшої доньки (1 М. 19:30—38).. Таким чином, ім'я Бен-ʻAммi буквально означає «син мого діда».
Царство Аммон було утворено аммонітянами, семітським народом, родинним до стародавніх ізраїльтян, що прийшов до Зайордання з Аравії в середині 2-го тисячоліття до н. е., вигнавши звідти колишніх жителів, рефаїмів (5 М. 2:20). Столицею царства було місто Рабат-Аммон, сучасна столиця Йорданії — Амман.
Упродовж кількох століть Аммон вів боротьбу з амореями (у XIV–XIII століттях до н. е.), а потім за панування царів Нахаша і Гануна зі стародавнім Ізраїлем за територію сусіднього Ґілеаду. Ізраїльський цар Давид 990/985 року до н.е. підкорив Аммон своїй владі, поваливши Гануна і поставивши на трон Собі. Після смерті ізраїльського царя Соломона царство Аммон відновило незалежність.
На початку IX ст. до н.е. Аммон визнав зверхність Новоассирійської імперії, почавши сплачувати останній данину[2]. Разом з тим царем аммонітян ассирійці поставили Регоба, що заснував нову династію. 853 року до н.е. Бааша, цар Аммону, в союзі з Північноізраїльським і Арамським царствами брав участь у битві при Каркарі проти Ассирії. З цього часу царство зберігало незалежність від сусідів до панування царя Шенепа, який після поразки у 730-х роках спочатку визнав владу Юдейського царства, а потім Ассирії. Втім наступники Шенепа намагалися скинути ассирійську залежнітсь. Втім 722 року до н.е. аммонітське військо брало участь у військовій кампанії ассирійців проти Осії, царя Ізраїлю. Втім вже 720 року до н.е. Падуел приєднався до антиассирійської коаліції й брав участь у Другій битві при Каркарі. Лише 715 року до н.е. Аммон визнав зверхність влади Ассирії[3]. Ассирійський список данини з цього періоду свідчить, що Аммон сплачував 1/5 від тієї данини, яку сплачувала Юдея.
У 704—701 роках до н.е. Аммон знову приєднався до повстання сусідніх держав проти Ассирії. Після поразки Падуел та його наступники зберігали вірність Ассирії. Втім у 669 році до н.е. цар Баракел приєднався до повтсання Моава, Юдеї та Едому, але союзники 667 року до н.е. зазнали поразки. Схожі спроби позбутися залежності мали Аммінадаб I і Гіссалел, але успіху домігся лише Аммінадаб II. В подальшому останній маневрував між Єгиптом і Нововавалинським царством, зумівши зберегти незалежнітсь.
597 року до н. е. Аммон, використовуючи міць вавилонського царя Навуходоносора II, завоював Галаад. Цар Бааліш з 590 року до н.е. увійшов до антивавилонської коаліції. З перемінним успіхом пручався Вавилону, але зрештою 582 року до н.е. зазнав поразки, його було повалено й замінено вавилонським намісником. Історія самостійного царства Аммон припинилася[4]. Разом з тим чималий вплив до 110 року до н.е. зберігав рід Тобіадів.
З кінця VI до IV століття до н. е. входив до складу перської держави Ахеменідів. Після походу Александра Македонського Аммон у 255 році до н. е. став частиною держави єгипетських Птолемеїв. Значення міста зросло, оскільки воно стало прикордонним пунктом у Сирійських війнах, часто переходячи з рук в руки імперій Птолемеїв та Селевкідів. У II столітті до н. е. Аммон перейшов до сирійських Селевкідів, а столиця Аммону — Раббат-Аммон була перейменована на Філадельфію. 63 року до н. е. Філадельфія та інші міста Аммону отримали статус вільних міст під римським протекторатом[5].
Здебільшого базувалася на сільському господарстві та скотарстві. Аммон був джерелом численних природних ресурсів, включаючи пісковик та вапняк. Він мав продуктивний сільськогосподарський сектор і займав життєво важливе місце вздовж торгового шляху що з'єднував Єгипет з Месопотамією, Сирією та Малою Азією[6]. Посередницька торгівля цим шляхом давала Аммону значні доходи.
Поширено було політеїзм. Основними божествами були Мілкам, Ель і місячне божество[7].
Користувалися власною мовою, якою записували також офіційні документи чи інші повідомлення. Вона була частиною групи південноханаанейських мов, хоча деякі дослідники розглядають аммонітську як говірку ханнанейської. Збереглися лише фрагменти їхньої мови, головним чином напис на цитаделі Аммана 9 століття до нашої ери,[1] бронзова пляшка Тель-Сіран VII–VI століття до нашої ери та кілька остраконів. Наскільки можна визначити з невеликого корпусу рукописів, вона була надзвичайно схожою на біблійний іврит і моавитянську мову, з деяким можливим арамейським впливом[8].
- ↑ Kogan, Leonid (2015-07-01), Bons, Eberhard; Joosten, Jan; Hunziker-Rodewald, Regine (eds.), "Semitic Etymology in A Biblical Hebrew Lexicon: the Limits of Usefulness", Biblical Lexicology: Hebrew and Greek: Semantics - Exegesis - Translation, De Gruyter, pp. 83–102
- ↑ "The Old Testament Kingdoms of Jordan". Archived from the original on 6 May 2009. Retrieved 2009-05-12
- ↑ Chisholm, Hugh, ed. (1911). "Ammonites". Encyclopædia Britannica. Vol. 1 (11th ed.). Cambridge University Press. pp. 863–864
- ↑ Lipschits, Oded (2004). "Ammon in Transition from Vassal Kingdom to Babylonian Province". Bulletin of the American Schools of Oriental Research. 335 (1): 37–52
- ↑ Parker, Samuel; Betlyon, John (2006). The Roman Frontier in Central Jordan: Final Report on the Limes Arabicus Project. Dumbarton Oaks. p. 573. ISBN 9780884022985
- ↑ Younker, Randall W. (1999). "Review of Archaeological Research in Ammon". In Burton MacDonald; Randall W. Younker (eds.). Ancient Ammon. BRILL. p. 1–. ISBN 978-90-04-10762-5
- ↑ Tyson, Craig W. (2019). "The Religion of the Ammonites: A Specimen of Levantine Religion from the Iron Age II (Ca. 1000–500 BC)". Religions. 10 (3): 153
- ↑ Cohen, D, ed. (1988). "Les Langues Chamito-semitiques". Les langues dans le monde ancien et modern, part 3. Paris: CNRS.Aufrecht, WE (1989). A Corpus of Ammonite Inscriptions. Lewiston, New York: Edwin Mellen Press. ISBN 0-88946-089-2
- Pierre Bordreuil: Eine lange gemeinsame Geschichte mit Israel. In: Welt und Umwelt der Bibel. Stuttgart 1978, H.7, S.20-22. ISSN 1431-2379
- Ulrich Hübner: Die Ammoniter. Untersuchungen zur Geschichte, Kultur und Religion eines transjordanischen Volkes im 1. Jahrtausend v. Chr. Harrassowitz, Wiesbaden 1992. ISBN 3-447-03275-8
- Fawzi Zayadine: Biblische Traditionen und archäologische Entdeckungen. In: Welt und Umwelt der Bibel. Stuttgart 1978, H.7, S.31-34. ISSN 1431-2379
|
Це незавершена стаття з історії Азії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
