Ампір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ампі́р (фр. empire — буквально «імперія», «імперський») — стиль у європейській архітектурі (і мистецтві загалом) кінця 18 — початку 19 ст.

Ампір був своєрідним продовженням революційного класицизмунеокласицизму загалом), тільки урочистішим і пафоснішим. Взірцем для художників залишався Стародавній Рим, але тепер уже не республіканський, а імператорський — з його палацами та тріумфальними арками[1]. Для ампіру характерні прагнення до строгої величі та помпезності, холодної елегантності і звеличення абсолютну владу військових монархій (Перша імперія у Франції, російського царя Олександра І). В декоративному оформленні архітектурних споруд, меблів та ін. застосовувалися військові емблеми, зброя часів Стародавнього Риму, лаврові вінці, крилаті грифони, сфінкси, леви та ін.

Ампір у Франції[ред.ред. код]

У Франції добу ампіру обмежують 17991815 рр. і називають його «стилем Наполеона I». Наполеон I і справді наполегливо утверджував цей стиль, що на його переконання якнайкраще відповівдав духу його імперії. Французькі митці зверталися не лише до римської спадщини, а до давньоєгипетських мотивів — на згадку про єгипетський похід Бонапарта. Провідними живописцями нової доби стали безвідмовний Жак-Луї Давід та його учень Франсуа Жерар, скульптором — Антоніо Канова, композитором — Гаспаре Спонтіні. Улюбленим архітектором Наполеона І був П'єр Фонтен[2].

Наполеонівський ампір — стиль жорсткий, пафосний і холодний, офіційний, більш символічний.

Для французьких дослідників ампір лише черговий етап повернення національного мистецтва до античних, класичних витоків, тому П. Верле називав ампір «затверділим класицизмом Людовика XVI». Більш точним був російський мистецтвознавець Ігор Грабар, котрий наполягав, що «блискучий розвиток класицизму Франції був розірваний холодною диктатурою ампіру». Ампір не вважають вищим щаблем розвитку класицизму, бо по відмиранню нав'язаного Наполеоном державі ампіру, класицизм в країні був відновлений і трохи перегодом переродився в академізм 19 ст.

Императриця Жозефина. Худ. Франсуа Жерар, 1801

Характерні архітектурні пам'ятники ампіру в Парижі: церква Мадлен (арх. П. Віньйон, 1807), тріумфальні арки на площі Зірки (арх. Ж.-Ф. Шальгрен, 18061837) та на площі Каррузель (арх. Ш. Персьє та П. Фонтен, 1806), Вандомська колона (арх. Ш. Лепер та Ж. Гондуен, 1810). У французькому живопису риси ампіру проявились у творчості Франсуа Жерара (1770—1837), Ан-Луї Жіроде (1767—1824) та ін. Жироде в цьому переліку займає особливе місце тому, що мав неабиякі колористичні здібності. Навіть його етюди, серйозні та майстерні, вражають яскравою палітрою та святковим настроєм («Головка жінки в тюрбані», музей Ермітаж).

Шарль Меньє. Поліптих «Аполлон і музи», Клівленд, США

Настільки ж неприємним бував Жерар с холодною та емалевою поверхнею картин та сухою подачею образів в офіційних портретах. Саме Жерара обрав Наполеон для створення інавгураційного портрета у повний зріст (замок Фонтенбло), де задавив глядача розкішшю та офіціозом. Але у фанатиків Наполеона усе пов'язане з особою невдахи-імператора, що закінчив життя на засланні, викликає палку пошану.

Ампір Російської імперії[ред.ред. код]

Москва, Тріумфальна арка.
Петербурзький ампір. Військові трофеї, стилізовані під Стародавній Рим. Скульптурний декор арки Генарального військового штаба.
Колишній палац Розумовського в Москві, вул. Тверська. 21. Ампірний інтер'єр. Нині Англійський клуб.

В Європі поза Францією не мав популярності як «стиль загарбників», не сприймався мешканцями захоплених державних утворень, залишився лише стилем військової еліти. Ампір практично був прийнятим лише в наполеонівській Франції та в Російській імперії, де мав, однак, дещо різне політичне навантаження — звеличення влади Наполеона та його військових прибічників у Франції (його нової військової еліти), в Росії — звеличення влади царя і уславлення перемоги над арміями загарбників-французів, тріумф переможців. Ампір, як стиль, офіційно підтриманий царатом, утримував власні позиції в Російській імперії значно довше, приблино до кінця 1830-х років.

Російський ампір, добровільно прийнятий царатом, мав власні особливості. Він мав довший період існування і його розділяють на 1) петербурзький та 2) провінційний. Однак, російський ампір не втрачав всіх недоліків французького зразка — регламентованості, пафосу, орієнтації на звеличення військової еліти, цього разу російської, яку очолював російський імператор. Як і в Європі, жорстко зарегламентований стиль не дав в Російській імперії помітних регіональних шкіл чи напрямків. Хоча ампір в Москві і в провінціях був більш декоративний і мав поверхневий характер.

Поверхневість стилю відбилась в одноманітності декоративних елементів, пишних і важких, арсенал яких запозичений з мистецтва Стародавнього Риму та, значно менше, з мистецтва Стародавнього Єгипту (стилізовані сфінкси, стилізовані голови фараонів тощо).

Термін «Ампір» іноді застосовується і до мистецтва українського та російського класицизму 1-ї третини 19 ст.

Зразком ампіру в Петербузі стала забудова Двірцевої площі (Будинок Головного штабу, арх. Карло Россі) та велична Олександрівська колона (арх. Огюст Монферран). Усі ознаки стилю ампір притаманні й Олександрийському театру та вулиці Зодчего Россі. До пам'яток стилю ампір треба залічити й Нарвські тріумфальні ворота в Петербурзі та Триумфальну арку в Москві (арх. Йосип Бове, 1834 р.,ворота були зруйновані у 1936 р., відновлення з 1966 року). В стилістиці пізнього класицизму та ампіру було побудовано й декілька російських садиб.

Цілком ампірними стали будівлі Провіантських складів в Москві (проект архітектор Стасов В. П. 1769—1848), нещодавно віддані під Музей історії столиці Росії.

Ампір в Мілані[ред.ред. код]

Джованні Антоніо Антоліні. Форум Наполеона, проект.


Міланський ампір суттєво відрізнявся від паризького апміру, позаяк мав італійські архітектурні традиції і власний репертуар (композиційний і декоративний), незважючи на теоретичну пов'язаність з офіційним ампіром паризького зразка. Зразків міланського ампіру небагато, але вони відрізнялись величчю і містобудівним чи ансамблевим значенням.

В Мілані в цей період архитектор Луїджи Каньола (Cagnola) вибудував монументальні Тічинські ворота (18011814 рр.) Школою для архітекторів були проектні кресленики Джованні Антоніо Антоліні (Antolini), котрий запроектував великий Форум Бонапарта (1800 р.) в монументальних і холодних формах. Форми і вишуканий декор міланського Форуму Бонапарта перейшли у архітектурний арсенал Доменіко Жилярді, що працюватиме в Москві.

Зразки ампіру на теренах України[ред.ред. код]

До зразків архітектури ампіру в Києві слід додати будівлю Старого Арсеналу (архітектор Йоган Міллер, початок 19 століття), де практичність переважає над мистецькими якостями, бо це склад для зброї.

Як стиль — ампір не мав підстав для виникнення та сталого розвитку в Україні, котра тоді була однією з провінцій класичної військової імперії. Ампір був і залишився модою військової еліти Російської імперії, привнесеної штучно з метрополії в колоніальну провінцію, і зник, як мода.

Від монументів до порцеляни[ред.ред. код]

Худ. Антон Радл, театральна декорація в стилі ампір, опера Антоніо Сальєрі «Пальміра», до 1852 р.
Худ. Жан-Баттіст Віка. Королева Джулія Бонапарт з дітьми.Музей Каподімонте, Неаполь. Ампір.
ск. Піо Феді, алегорична скульптура «Вільна Поезія», надгробок поета Джованні Баттіста Нікколіні, 1877 р. Санта Кроче, Флоренція.

Зразком ампіру став монумент полководцю О. В. Суворову роботи скульптора Михайла Козловського в образі давньоримського бога війни Марса (Марсове поле, Петербург,1801 р.)

Взірцями ампіру в Російській імперії стали пізні твори художника В. Л. Боровиковського, українця за походженням (портрет М. І. Довгорукової,1801 р., Держ. Третьяковська галерея), у Франції — портрети Антуана Гро — «Наполеон на Аркольському мості» (Ермітаж, Петербург), Жана Огюста Домініка Енгра — портрет Жозефа Мольтедо (Метрополітен-музей, Нью-Йорк), мадам де Сенонн (Нант, музей мистецтв) та його вчителя Ж. Л. Давида — портрет мадам Рекам'є (Лувр, Париж), всі пізні твори Жака-Луї Давіда.

Поодинокі зразки стилю ампір прийшли і в сценографію, тобто оздоблення театральних вистав. Зразками ампіру в сценографії стали декорація геніального П'єтро Гонзага для вистави «Сандрільона» та проект театральної завіси для театру в Петербурзі художника А. Роллера 1840-х рр.

Ампір залишив багато зразків в порцеляні Франції та Росії. Найкращий приклад — так званий Єгипетський сервіз Наполеона Бонапарта (мануфактура Севру 1807 року).

Ампір виявився затребуваним і в створенні театральних декорацій в часи, коли стиль поступився своїм місцем іншим стильовим напрямкам — романтизму, реалізму, імпресіонізму, сецесії. Свідоцтвом цьому стали театральні декорації до опери Дж. Паізієлло «Дідона» (1830 р.), сценографа Антона Радла до опери Антоніо Сальєрі «Пальміра», (до 1852 р.). Ампірні форми, холодно величні, лапідарні в своїй завершеності, використовували прихильники академізму навіть наприкінці 19 століття (алегорична скульптура «Вільна Поезія», 1877 р., ск. Піо Феді, Італія, базиліка Санта Кроче, Флоренція).

Грізайль доби ампір[ред.ред. код]

Грізайль доби ампір. Архангельське (музей-садиба)


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мустафін О. Справжня історія пізнього нового часу. Х., 2017, с.68
  2. Мустафін О. Справжня історія пізнього нового часу. Х., 2017, с.68

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]