Аміакати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Аміакáти — координаційні сполуки, що містять як ліганди одну чи кілька молекул аміаку NH3. Звідси походить систематична назва амміни (слід відрізняти від органічних сполук амінів).

Класифікація[ред. | ред. код]

Специфічні властивості[ред. | ред. код]

Аммінам притаманна внутрисферна реакція утворення аміду шляхом відщеплення катіона гідрогену (протону) від молекули NH3:

[PtCl(NH3)5]Cl3 + NaOH = [PtCl(NH3)4(NH2)]Cl2 + NaCl + H2O

Під дією кислот або води відбувається зворотний процес. Завдяки цьому амміни виявляють в водних розчинах певні кислотні властивості.

Хлорування аммінів може приводити до комплексів із лігандами NH2Cl, NHCl2, NCl2.

Добування[ред. | ред. код]

Амміни зазвичай добувають дією аміаку на водний розчин простої чи комплексної солі відповідного металу:

K2[PtCl4] + 2NH3 = цис-[PtCl2(NH3)2] + 2KCl

Також можливо приєднання газоподібного аміаку до солі за відсутності розчинника.

Застосування[ред. | ред. код]

Для синтезу координаційних сполук металів, якісного визначення ряду катіонів (приміром, Cu2+), як лікарські засоби. Деякі амміни є проміжними продуктами в процесі добування надчистих металів, металевих покрить та плівок.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Химическая энциклопедия : в 5 т. / гл. ред. И. Л. Кнунянц. — Т. 1 : Абляционные материалы — Дарзана реакция. — М.: Сов. энцикл., 1988. — 623 с. : ил., табл. — Библиогр. в конце ст. — ISBN 5-85270-008-8. (рос.)