Анаксімандр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Анаксімандр
Ἀναξίμανδρος
Західна філософія
Anaximander.jpg
Άναξίμανδρος
Народження 610 до н. е.(-610)
Мілет, Стародавня Греція[1][2]
Смерть 546 до н. е.(-546)
Мілет, Туреччина
Знання мов
  • давньогрецька мова[2]
  • Діяльність
  • астроном
  • математик
  • географ[2]
  • фізик
  • Школа / Традиція іонічна філософія, мілетська школа, натуралізм
    Основні інтереси метафізика, астрономія, геометрія, географія
    Значні ідеї апейрон
    Вплинув Анаксимен, Піфагор
    Літературний напрям Досократики і Мілетська школа
    Зазнав впливу
  • Фалес
  • Вчителі Фалес[3][2]
    Відомі студенти Піфагор і Анаксімен[4]
    Історичний період досократівська філософія

    Анаксімандр у Вікісховищі?
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Анаксімáндр (дав.-гр. Αναξιμανδρος, близько 610 до н. е.546 до н. е.) — старогрецький математик, астроном і філософ. Уявляв Землю у вигляді циліндра, оточеного небесною сферою.

    Анаксимандр — представник мілетської школи. Розвиваючи матеріалізм Фалеса, він вважав за першооснову нескінченну, невизначену матерію — «апейрон». Виявом стихійної діалектики Анаксимандра є вчення про походження і загибель незліченних світів. Одним з перших, хоч і в наївній формі, він дав природничо-історичне пояснення утворення світу і походження людини від тварини, завдавши цим удару релігійному світоглядові.

    Анаксимандр здійснив першу спробу створення систематичного курсу для викладання геометрії.

    Космологія[ред. | ред. код]

    Система світу Анаксімандра (одна з сучасних реконструкцій [5])

    У класичну епоху виникла геоцентрична система світу, згідно з якою в центрі сферичного Всесвіту знаходиться нерухома куляста Земля і видимий добовий рух небесних світил є відображенням обертання Космосу навколо світової осі. Її предтечею є Анаксімандр Мілетський. У його системі світу містилися три революційних моменти: плоска Земля розташована без будь-якої опори, шляхи небесних тіл є цілими колами, небесні тіла знаходяться на різних відстанях від Землі[6]. Ще далі пішов Піфагор, який припустив, що Земля має форму кулі. Ця гіпотеза спочатку викликала великий опір; так, серед її супротивників були знамениті філософи іонийського напряму Анаксагор, Емпедокл, Левкіпп, Демокріт. Однак після її підтримки Парменідом, Платоном, Евдоксом і Аристотелем вона стала основою всієї математичної астрономії та географії.

    Якщо Анаксімандр вважав зірки розташованими найближче до Землі (далі слідували Місяць і Сонце), то його учень Анаксімен вперше припустив, що зірки найбільш далекими від Землі об'єктами, закріпленими на зовнішній оболонці Космосу. Виникла думка (вперше, ймовірно, у Анаксімена або піфагорійців), що період обертання світила по небесній сфері зростає із збільшенням його відстані від Землі. Таким чином, порядок розташування світил опинявся таким: Місяць, Сонце, Марс, Юпітер, Сатурн, зірки. Сюди не включені Меркурій і Венера, тому що період їх обігу по небесній сфері дорівнює одному року, як і у Сонця. Аристотель і Платон поміщали ці планети між Сонцем і Марсом. Аристотель обґрунтовував це тим, що жодна з планет ніколи не затуляла собою Сонце і Місяць, хоча зворотне (покриття планет Місяцем) спостерігалося неодноразово.

    Вклад у географію[ред. | ред. код]

    Мапа Землі за Анаксімандром (одна з сучасних реконструкцій)

    Познайомив давніх греків з гномоном — це запозичення з Вавилонії. Першим накреслив карту світу з використанням масштабу, в центрі якої була Греція, яку оточували землі Європи і Азії, що були тоді відомі. Карта мала форму кола, весь суходіл був оточений океаном. Вважав, що десь на півночі повинні бути високі гори, за якими Сонце і повертає на схід. Тінь, що відкидають ці гори, і створюють феномен ночі. Використовував поняття Європа («Ереб» — ассирійський захід) та Азія («Ассу» — ассирійський схід), межа між ними — по р. Ріоні (на Кавказі) або по р. Танаїс (Сіверський Донець та Нижній Дон).

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    Література[ред. | ред. код]