Анак Парфійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття про Анака Парфійського, аристократа, який був батьком Григорія Просвітителя та вбив царя Хосрова II Великого. Про фігуру з єврейської Біблії, яка, як кажуть, є прабатьком Анакитів див. Анак.
Анак Парфійський
Народився 3 століття
Помер 287[1]
Країна  Держава Сасанідів
Знання мов парфянська
Рід Григорідиd і Сурена
Діти Григорій Просвітитель[2][1]

Анак Парфянський (вірм. Անակ)[3], також відомий як Анак Пахлаві [3] (розквіт III-го століття, помер 252[4]), був парфійським дворянином, який жив під час Аршакідської дінастії Вірменії)[5].

Життєпис[ред. | ред. код]

Анак був вірменським парфянським дворянином[6], який був принцом[7], і, як кажуть, був пов'язаний з династією Аршакідів у Вірменії[7] або був з династії Сурена[8][9], одноєї з семи гілок правлячої династії Аршакідів[10] Сістану[11].

Мало відомо про життя Анака. Він одружився з парфянською дворянкою на ім'я Окохе, яка народила йому синів. Серед їхніх дітей був Григорій[12].

Ардашир І і його син, Шапур I підбурювали Анака[13] вбити Хосрова II, обіцяючи повернути його власні володіння як нагороду[12]. Ардашир I був стурбований військовими перемогами, які Хосров ІІ зі своїм покійним батьком Трдатом II виграв проти нього[12], оскільки він хотів розширити державу Сасанідів і анексувати Вірменію.

Анак завоював довіру Хосрова ІІ і поїхав до Вагаршапату[14]. Коли Анак прибув у Вагаршапат, він прикинувся, що сховався у Вірменії від переслідування Ардашира І[15]. Анак гостинно прийняв у Вагаршапаті Хосрова II, а потім зарізав царя в серці, також убивши дружину Хосрова. Анака переслідували вірменські солдати, поки він не потонув в річці Аракс[15].

Родина[ред. | ред. код]

Вірменська армія і дворяни були обурені смертю царя і, в свою чергу, помстилися сім'ї Анака[15][12]. Єдиною дитиною, яка вижила з сім'ї Анака, було його немовля син Григорій[12], котрого узяли до Кападокії його колишні доглядачі Сопія і Євтах, які уникли помсти.

Ардашир захопив Вірменію для себе, і вона стала частиною його імперії.[6] Військовослужбовці, вірні Хосрову II, узяли його сина, Тірдата III до Риму для захисту[14], де він був вихований. Дочка Хосрова дочка Хосровідухт була прийнята для виховання в Кесарії Каппадокійській, Каппадокія.[16] Прийомним батьком Хосровідухти були Автай, дворянин з сім'ї Аматуні, а також дружина Автая, дворянка, чиє ім'я невідоме, з родини Сікуника.[17]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Toumanoff C. Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiques — Rome: 1990. — P. 242.
  2. ↑ Template:Christian Settipani, "Nos ancêtres de l'Antiquité", 1991 — С. 53–66.
  3. ↑ а б Chahin, The Kingdom of Armenia: A History, p.218
  4. ↑ Hovannisian, The Armenian People From Ancient to Modern Times, Volume I: The Dynastic Periods: From Antiquity to the Fourteenth Century, p.218
  5. ↑ Terian, Patriotism And Piety In Armenian Christianity: The Early Panegyrics On Saint Gregory, p.50
  6. ↑ а б Agat'angeghos, History of the Armenians, p.xxvii
  7. ↑ а б Kurkjian, A History of Armenia, p.270
  8. ↑ Lang, David Marshall (1980). Armenia, cradle of civilization. Allen & Unwin. с. 155. ISBN 9780049560093. Архів оригіналу за 4 вересня 2017. Процитовано 25 квітня 2019.
  9. ↑ Russell, James R. (2004). Armenian and Iranian Studies. Department of Near Eastern Languages and Civilizations, Harvard University. с. 358. ISBN 9780935411195. Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 25 квітня 2019.
  10. ↑ Terian, Patriotism And Piety In Armenian Christianity: The Early Panegyrics On Saint Gregory, p.106
  11. ↑ Kurkjian, A History of Armenia, p.97
  12. ↑ а б в г д Hovannisian, The Armenian People From Ancient to Modern Times, Volume I: The Dynastic Periods: From Antiquity to the Fourteenth Century, p.72
  13. ↑ Hovannisian, The Armenian People From Ancient to Modern Times, Volume I: The Dynastic Periods: From Antiquity to the Fourteenth Century, p.p.72&218
  14. ↑ а б Ghazarian, The Armenian Kingdom in Cilicia During the Crusades: The Integration of Cilician Armenians With the Latins, 1080—1393, p.173
  15. ↑ а б в Milman, The history of Christianity, from the birth of Christ to the abolition of paganism in the Roman Empire, p.276
  16. ↑ Eghiayean, Heroes of Hayastan: a dramatic novel history of Armenia, p.191
  17. ↑ Dodgeon, The Roman Eastern Frontier and the Persian Wars AD 226—363, p.270

Джерела[ред. | ред. код]

  • H. Hart Milman & J. Murdock, The History of Christianity, from the birth of Christ to the abolition of paganism in the Roman Empire (Google eBook), Harper & Brothers, 1841
  • Agat'angeghos, History of the Armenians, SUNY Press, 1976
  • B. Eghiayean, Heroes of Hayastan: a dramatic history novel of Armenia, Armenian National Fund, 1993
  • M. H. Dodgeon & S. N. C. Lieu, comp. & ed. The Roman Eastern Frontier and the Persian Wars AD 226—363: a documentary history, Routledge, 1994
  • J. G. Ghazarian. The Armenian Kingdom in Cilicia During the Crusades: the Integration of Cilician Armenians with the Latins, 1080—1393, Routledge, 2000
  • M. Chahin, The Kingdom of Armenia: a History, Routledge, 2001
  • R. G. Hovannisian, The Armenian People from Ancient to Modern Times, Volume I: The Dynastic Periods: From Antiquity to the Fourteenth Century, Palgrave Macmillan, 2004
  • A. Terian, Patriotism and Piety in Armenian Christianity: the Early Panegyrics on Saint Gregory, St Vladimir's Seminary Press, 2005
  • V. M. Kurkjian, A History of Armenia, Indo-European Publishing, 2008
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анак_Парфійський&oldid=37753072