Аналогія (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Аналогія в мовознавстві — спосіб утворення мовної форми за моделлю іншої, уподібнення форм одна одній за якоюсь ознакою.

Може полягати в:

  1. переносі структурних особливостей одної мовної одиниці на іншу;
  2. уподібненні форм;
  3. переносі відношень з одної групи мовних одиниць на іншу (наприклад, утворення пари «кіт»/«котик» за зразком «дім»/«домик»).

Аналогія сприяє одноманітності в мові, усуваючи і згладжуючи відмінності звукової форми, що утворюються при відмінюванні того ж слова і спричинені дією фонетичних законів.

Класифікація[ред. | ред. код]

О. С. Кубрякова[ru] виділяє кілька типів аналогії:

  • За лексичним зразком. Згідно з Р. Г. Гатаулліним, словотвір за аналогією полягає в заміні одної з компонент похідного або складного слова на протилежну, або навпаки схожу за сенсом[1]
  • За словотворчим рядом (наприклад, фр. discothèque утворена за зразком bibliothèque).
  • За відтворенням парадигми (наприклад, змішування типів відмінювання у давньоруській мові)

Приклади[ред. | ред. код]

Українська мова[ред. | ред. код]

Граматична аналогія
  • Форми множини типу відмінювання з основою на *-ŭ (давньорус. сынове, медове, домове та ін.) змінилися на сучасні сини, меди, доми за аналогією до типу відмінювання з основою на *-ŏ (давньорус. городи, брати, столи), а також під впливом форм знахідного відмінка обох типів (давньорус. сыны, меды, домы, городы, браты, столы).
  • Форми родового відмінка множини іменників чоловічого роду, що збігалися з формами називного однини (давньорус. городъ, братъ, другъ, столъ) змінилися на сучасні городів, братів, друзів, столів за аналогією до закінчень типу відмінювання з основою на *-ŭ (давньорус. сыновъ, медовъ, домовъ). У сучасній мові давній спосіб утворення родового множини чоловічого роду цього типу зберігає лише слово чобіт.
  • Форми орудного відмінка множини типів відмінювання з основами на *-ŏ і на приголосний (давньорус. городы, браты, столы, селы, вороты, имены, ягнѧты, словесы) змінилися на сучасні городами, братами, столами, селами, воротами, іменами, ягнятами за аналогією до типу відмінювання з основою на *-ā (давньорус. рыбами, руками, кънѧгынями)
  • Форми множини підтипу з основою на *-s (давньорус. словеса, тѣлеса, колеса) змінилися на сучасні слова, тіла, кола під впливом типу відмінювання з основою на *-ŏ (давньорус. села, мѣста, поля). Часто вживана форма множини колеса за аналогією до того ж типу утворила нову форму однини — колесо.
  • Іменники давнього типу з основою на *-ĭ мали закінчення родового і в жіночому, і в чоловічому роді. Надалі іменники чоловічого роду цього типу набули нового закінчення (за аналогією до типу з основою на *-ŏ), але слова гусь і путь перейшли в жіночий рід і зберегли давню флексію за аналогією до іменників цього роду.
  • Праслов'янські форми називного відмінка слів *ljuby і *kry змінилися на сучасні любов і кров під впливом форм знахідного *ljubъvь і *krъvь.
  • Форми іменників при числівнику «два» із закінченням двоїни (давньорус. дъва города, дъва брата, дъва стола) і (давньорус. дъвѣ сестрѣ, дъвѣ рыбѣ) змінилися на сучасні два городи, два брати, два столи, дві сестри за аналогією до форм іменників при числівниках «три», «чотири» (давньорус. триє городи, три сестры, четыре брати, четыри рыбы). Не виключений вплив форм двоїни іменників з основою на *-ŭ (давньорус. дъва сыны, дъва домы, але триє сынове, четыре домове), які, у свою чергу, при числівниках «три» і «чотири» набули нових закінчень за аналогією до слів попереднього типу. Наголос при цьому змістився за аналогією до форм родового однини (брати́ — бра́та — два бра́ти, сини́ — си́на — два си́ни).
  • У колишніх слів давнього типу відмінювання на *-ŏ форми множини називного відмінка рефлексами другої палаталізації перед закінченнями (давньорус. внуци, ворози, вълци, дуси) замінилися на форми з непалаталізованими задньоязиковими (внуки, вороги, вовки, духи) — за аналогією до форм знахідного множини (давньорус. внукы, ворогы, вълкы, духы); давню форму називного відмінка зберегло лише слово друзі. Так само змінилися в слів цього типу і форми з палаталізованими в місцевому множини (давньорус. внуцѣхъ, ворозѣхъ, вълцѣхъ, дусѣхъ) на сучасні із задньоязиковими (внуках, ворогах, вовках, духах) — за аналогією до форм місцевого множини типу з основою на *-ā.
  • Закінчення інфінітива з рефлексами першої палаталізації праслов'янського закінчення *-gt-, *-kt- (давньорус. речи, лечи, бѣчи, мочи, печи) змінилися непалаталізованими закінченнями (ректи, лягти, бігти, могти, пекти) — за аналогією до закінчень більшості дієслів. Нові форми стали ідентичні прасл. *rekti, *legti, *běgti, *mogti, *pekti.
  • Слова «стремено» і «рамено» утворилися від форм непрямих відмінків прасл. *(s)tremę, *ramę із суфіксом-нарощенням -en-; а закінчення з'явилося за аналогією до більшості слів середнього роду.
  • Аналогія спричинює коливання у відмінюванні і в сучасній мові. Наприклад, слова IV відміни ім'я, вим'я, плем'я, сі́м'я часто утворюють форми родового, давального і місцевого однини ім'я/ім'ю/ім'ї, вим'я/вим'ю/вим'ї, плем'я/плем'ю/плем'ї, сім'я/сім'ю/сім'ї — за аналогією до іменників II відміни м'якої групи (ганчір'я, рам'я, руб'я, сім'я́).
  • Сполучення прийменника по з формами давального відмінка у позначеннях місця пересування у просторі (давньорус. по морямъ, по полямъ) замінилися на форми місцевого (по морях, по полях) — за аналогією до конструкцій, що позначають слідування у часі або просторі (давньорус. по слѣдахъ, по ихъ).
Словотвірна аналогія
  • Слово «коклюш» (від фр. coqueluche) у розмовній мові змінилося на «кашлюк»: за аналогією до «кашель».
  • Прийменник отъ отримав дзвінку вимову приголосного ([t] > [d]), набувши форми од — за аналогією до прийменників над, під. Сучасна форма від виникла внаслідок протези.
  • Слово «виделка» походить від пол. widelec, що набуло нового закінчення за аналогією до питомо українського «вилка».
  • Хоронім «Польща», а також назви цієї країни в деяких інших слов'янських мовах (біл. Польшча, рос. Польша, болг. Полша) походять від Polszcze — старопольської форми місцевого відмінка пол. Polska, що утворила в них нову форму називного за аналогією до слів з прикінцевими -ща, -ша.

Російська мова[ред. | ред. код]

  • Форми множини типу відмінювання з основою на *-ŭ (давньорус. сынове, медове, домове) змінилися по-різному залежно від моделі уподібнення. Форма сынове перетворилася на сыновья за аналогією до братья, яке за походженням являє собою збірний іменник однини (пор. укр. браття); форма медове — на меды за аналогією до форми знахідного відмінка; форма домове — на дома за аналогією до форм множини середнього роду.
  • Форми множини слів друг, муж і зять (давньорус. друзи, мужи, зѧти) змінилися на друзья, мужья, зятья: за аналогією до братья, сыновья.
  • Форми іменників при числівниках «три» і «четыре» (давньорус. триє городи, триє столи, четыре брати) змінилися на сучасні три города, четыре брата за аналогією до форм іменників при числівнику «два» (давньорус. дъва города, дъва брата, дъва стола). Давні форми іменників з основою на *-ŭ при числівниках «два» (давньорус. дъва сыны, дъва домы) і «три», «четыре» (триє сынове, четыре домове) змінилися на сучасні два сына, два дома, три сына, четыре дома під впливом форм двоїни типу з основою на *-ŏ.
  • Праслов'янські форми називного відмінка слів *ljuby, *kry, *svekry, *bry, *cьrky і *xorǫgy змінилися на сучасні любовь, кровь, свекровь, бровь, церковь, хоругвь під впливом форм знахідного *ljubъvь, *krъvь, *svekrъvь, *brъvь, *cьrkъvь і *xorǫgъvь.
  • Форми давального і місцевого відмінків з рефлексами другої палаталізації перед закінченнями (давньорус. друзѣ, руцѣ, дусѣ) замінилися формами з непалаталізованими задньоязиковими (друге, руке, духе) за аналогією до основ інших відмінків. Аналогічне явище відбулося і в словацькій мові.
  • В атематичних дієслів особове закінчення II особи однини -си (давньорус. даси, ѣси) і множини -сте (давньорус. дасте, ѣсте) змінилися на -шь (дашь, ешь) і -ите (дадите, едите) — за аналогією до закінчень більшості дієслів.
  • Сполучення прийменника по з формами місцевого відмінка у конструкціях, що позначають слідування у часі або просторі, спрямування дії, почуття (давньорус. по слѣдахъ, по ихъ) замінилися на форми давального (идти по следам, скучать по ним, стрелять по ним) — за аналогією до конструкцій для позначення місця пересування у просторі (давньорус. по морямъ, по полямъ). У сучасній мові форми прийменникового (місцевого) відмінка з прийменником по вживаються рідко (по окончанию, по прошествии)[2].

Англійська мова[ред. | ред. код]

  • Давні форми множини been, kine, eyen, housen змінилися на сучасні із закінченням -s (bees, cows, eyes, houses): за аналогією до первісно нечисленної лексичної групи. Архаїчний спосіб утворення множини зараз зберігається у небагатьох слів (man — men, woman — women, goose — geese, foot — feet, mouse — mice, louse — lice).
  • Слово iland («острів»), яке походить від середньоанглійського iland, yland, ylond і давньоанглійського īġland, īeġland, ēaland, починаючи з XVII ст. пишуть як island: за аналогією до isle (який походить через старофр. isle від лат. insula).

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]