Ананенко Олексій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ананенко Олексій Михайлович
Народився 13 жовтня 1969(1969-10-13) (54 роки)
Інта, Республіка Комі, РРФСР, СРСР
Країна  Україна
Діяльність Ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інженер
Alma mater Московський енергетичний інститут (1983)
Заклад Чорнобильська атомна електростанція і Атоменергопроект (Київ)d
Нагороди
орден «Знак Пошани» Орден «Золота Зірка» Орден «За мужність» III ступеня
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Ананенко Олексій Михайлович (нар. 13 жовтня 1959, Інта, Комі АРСР, РРФСР) — український енергетик, інженер-механік з Чорнобильської АЕС. Ліквідатор наслідків Чорнобильської аварії 1986 року. Один з трьох добровольців, які, ризикуючи життям, запобігли другому можливому вибуху на ЧАЕС. Герой України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селянській сім'ї. 1961 року сім'я переїхала до с. Тулинівка Тамбовської області, де 1977 року Олексій закінчив середню школу.

1977—1983 — навчався в Московському енергетичному інституті за спеціальністю «Атомні електростанції та установки», кваліфікація — інженер-теплофізик.

1983—1989 — оператор та старший інженер-механік у реакторному цеху Чорнобильської АЕС.

1989—1992 — працював в Київському відділенні інституту «Атоменергопроект», де займався розробкою звітів з аналізу безпеки українських АЕС, включаючи розрахункові оцінки наслідків радіаційних аварій.

1993—1994 — працював в науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки начальником лабораторії у відділі розрахункового аналізу теплогідравлічних процесів та ймовірнісного аналізу безпеки АЕС.

1994 — почав працювати в Держатомнагляді України, де працював начальником аварійно-диспетчерського відділу.

1995—2003 — працював в Мінекобезпеки України, адміністрації ядерного регулювання та Мінекоресурсів керівником підрозділу з питань аварійної готовності та реагування.

З квітня 2001 року по 2010 — працював в Державному комітеті ядерного регулювання України, продовжуючи займатися тематикою аварійної готовності та реагування.

В листопаді 2010 — звільнився з посади начальника Інформаційно-кризового управління, достроково вийшов на пенсію як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Листопад 2010 — травень 2011 — тимчасово повернувся на роботу, був начальником відділу міжнародних проектів Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки.

З травня 2011 р. працює на посаді директора з інституційного розвитку Асоціації «Український ядерний форум».

2017 року Олексія на пішоходному переході збив автомобіль, після цього він кілька місяців був у комі.[1]

З квітня 2018 року — на пенсії.

Участь у ліквідації аварії на ЧАЕС[ред. | ред. код]

Олексій Михайлович — один з трьох спеціалістів, який в квітні 1986 року займався спуском води з теплоносія четвертого енергоблоку ЧАЕС.

Близько 185 тонн розплавленого ядерного матеріалу зі зруйнованого реактора пропалювали бетонну плиту під реактором. Під ними в басейні-барбатері накопичувалась вода, що використовувалась під час гасіння пожежі в перші дні після аварії. Її об'єм оцінюється в 19 тис. тонн[2]. У випадку, якщо б розплавлена активна зона дісталась води, була висока ймовірність повторного вибуху. Тому було розроблено план: троє спеціалістів (яких відтоді в ЗМІ часто називають водолазами) мали відправитись через затоплені камери четвертого реактора, знайти два запірних клапани й відкрити їх, щоб спустити воду.

Борис Баранов — був начальником зміни станції, приймав рішення, що випорожнювати басейн-барботеру зруйнованого енергоблоку від води будуть три особи: він сам, старший інженер енергоблоку № 3 Валерій Беспалов та старший інженер Олексій Ананенко.[3]

ЗМІ писали про те, що всі троє героїв загинули від променевої хвороби, але це не відповідає дійсності. Всі троє вижили, отримавши некритичні дози опромінення.[1][4]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (27 червня 2019) — за героїзм і самовіддані дії, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС[5][6]
  • Орден «За мужність» III ст. (25 квітня 2018) — за значний особистий внесок у подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, виявлені самовідданість і високий професіоналізм, багаторічну плідну громадську діяльність та з нагоди Міжнародного дня пам'яті про Чорнобильську катастрофу[7]
  • Орден «Знак пошани» (СРСР)
  • 2005 — нагороджений почесною грамотою Кабміну України за значний особистий внесок у створення Державного комітету ядерного регулювання, розвиток та безпеку ядерної енергетики України

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Український консультант серіалу "Чорнобиль": "Творці фільму хотіли крові, як на війні" | iod.media. ЙОД.MEDIA (укр.). Архів оригіналу за 3 червня 2019. Процитовано 3 червня 2019. 
  2. Могло рвонути вдруге! Троє українців врятували світ від чорнобильської катастрофи. Суспільство (укр.). Архів оригіналу за 19 травня 2019. Процитовано 31 травня 2019. 
  3. Воспоминания старшего инженера-механика реакторного цеха №2 Алексея Ананенка. www.souzchernobyl.org. Архів оригіналу за 8 листопада 2018. Процитовано 2 червня 2019. 
  4. У статтях для Вікіпедії розвінчали міф про "чорнобильських водолазів". www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 31 травня 2019. Процитовано 31 травня 2019. 
  5. Указ Президента України від 27 червня 2019 року № 468/2019 «Про присвоєння звання Герой України»
  6. Володимир Зеленський присвоїв звання Герой України трьом ліквідаторам аварії на ЧАЕС [Архівовано 29 червня 2019 у Wayback Machine.] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 28 червня 2019 р.
  7. Указ Президента України від 25 квітня 2018 року № 108/2018 «Про відзначення державними нагородами України»
Попередник: Герой Україникавалер ордена «Золота Зірка»
№ 191
27 червня 2019
Наступник:
Волос Андрій Олександрович Беспалов Валерій Олексійович