Ананченко Федір Гурійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ананченко Федір Гурійович
Народився 1891(1891)
село Розсуха Чернігівської губернії, тепер Брянської області, Російська Федерація
Помер 11 грудня 1956(1956-12-11)
місто Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність росіянин
Діяльність політик
Alma mater Українська промислова академія
Військове звання старший політрук
Партія КПРС
Нагороди Орден ЛенінаОрден Вітчизняної війни II ступеня

Федір Гурійович Ананченко (1891(1891), село Розсуха Чернігівської губернії, тепер зняте з обліку село Погарського району Брянської області, Російська Федерація — 11 грудня 1956, місто Київ) — український радянський діяч, міський голова Сталіно (1931—1933), міністр соціального забезпечення УРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 2—4-го скликань. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в 1949 — грудні 1956 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в бідній селянській родині. У 1904 році закінчив церковноприходську школу. З тринадцятирічного віку наймався робітником на різні роботи. У 1906 році, після смерті матері, разом з батьком прибув на Донбас. Спочатку працював вибирачем породи на вугільному складі в Юзівці, з 1907 року — на залізниці, з 1910 року — вуглекопом на копальнях. Був учнем слюсаря та слюсарем паровозного депо на станції Розівка.

З 1912 року брав участь в профспілковому русі, а в 1916 році вступив в партію соціалістів-революціонерів (ПСР, есерів). Після Лютневої революції 1917 року був обраний депутатом місцевої ради. Організовував сільські ради в районі, в червні 1917 року був виключений з ПСР і почав активно співпрацювати з більшовиками.

З 1917 року — у Червоній гвардії, а з 1918 — у Червоній армії, учасник громадянської війни в Росії. Організатор продовольчих загонів.

Член ВКП(б) з 1920 року.

З 1920 року — інструктор міського партійного комітету в Юзівці. У 1920—1927 роках — на керівних посадах в системі кооперації. З 1922 року — завідувач Луганської районної товарної бази, з 1924 року — завідувач Луганської районної споживчої кооперації, потім голова правління Луганської районної спілки споживчих товариств. Закінчив короткострокові курси інструкторів Вукоспілки.

У 1928 — вересні 1930 року — голова виконавчого комітету Луганської окружної ради депутатів трудящих УСРР.

У 1931—1933 роках — голова виконавчого комітету Сталінської міської ради депутатів трудящих. Потім обирався головою виконавчого комітету Макіївської міської ради депутатів трудящих Донецької області.

У 1936—1937 роках — студент Української промислової академії у Харкові.

До 1939 року працював інженером у газовій промисловості Донецької (Сталінської) області.

У 1939—1941 роках — заступник голови виконавчого комітету Сталінської обласної ради депутатів трудящих.

У 1943 року — уповноважений ЦК ВКП(б) і РНК СРСР в Куйбишевській області РРФСР.

Учасник німецько-радянської війни. З квітні 1943 року — у Радянській армії: уповноважений оперативних груп з організації ремонту автомашин і використанню трофейних механізованих засобів та з організації ремонту танків Військової ради Воронезького фронту.

У 1943—1946 роках — заступник голови виконавчого комітету Сталінської обласної ради депутатів трудящих.

25 жовтня 1946 — 11 грудня 1956 року — міністр соціального забезпечення Української РСР.

Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Звання[ред. | ред. код]

  • старший політрук

Нагороди[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • [1]
  • газета «Социалистический Донбасс» (Сталино) — 1947 рік — 14 січня.