Анастасія Василівна (княгиня київська)

Анастасія Василівна (нар. близько 1397/98 — пом. 1470) — друга із чотирьох дочок великого князя московського Василія І Дмитровича від шлюбу з литовською князівною Софією Вітовтівною. Рюриківна у XVII коліні.

Життєпис

Матримоніальні плани стосовно неї прозираються у джерелах із 1415 року: в листі комтура Дюнабурга й посланні лівонського ландмейстера від 1 січня 1416 р. міститься звістка об тім, що грядущого Богоявлення (6 січня) мало одбутись одруження доньки «московського короля»; в обидвох листах мовиться, іж поки невідомо, хто саме мав стати обранцем, одначе комтур висловив здогадку (либонь, на основі даних своїх інформаторів), що йдеться про Свидригайла. Той, щоправда, перебував ув'язненим о цій порі в Острозі, тож з двох запланованих на початок 1416 празденств пройшло лишень весілля Сигізмунда Кейстутовича.

Укріплюючи взаємини із Литовсько-Руською державою, отець у 1417 році видав дівчину в шлюб з Олельком Володимировичем, її троюрідним братом, майбутнім князем київським; згідно з донесенням лівонського магістра, весілля, яке справив онуці Вітовт, почалося 22 серпня і тривало цілий тиждень. В посаг Анастасії були дані малоярославецькі волості Передол та Почапод (1458/59 року, вже після кончини Олелька, вона за згодою синів дарувала їх Троїце-Сергієвій обителі, ігумен якої Васіан якраз навідувався тоді к Києву задля «зміцнення православного християнства», причім імена Олельковичів у висліді цього і, либонь, декотрих інших даянь були вписані до монастирського синодика).

Осінню 1421 р. Анастасія навістила батька у Москві, одбувши навспак до Литви за тиждень перед Різдвом. Була присутня і на його похороні в соборній церкві архангела Михаїла Московського кремля 1425-го.

Під час династичної війни у ВКЛ Олелька з родиною було ув'язнено на загад Жиґимонта Кейстутовича. Його самого посадили у Кернові, тоді як Анастасію, синів Семена й Михайла — в Утянах. Це трапилось, найімовірніше, між весною або літом 1434 й початком лютого 1435, оскільки іще на зламі 1433/34 рр. Олелько спільно з дружиною-«московкою» та дітьми пожалував було десятину зо двору Турець Лавришівському монастирю. Незабаром після того, як Жиґимонта 20 березня 1440 вбили змовники, пани радні свободили їх.

У перебігу міжусобиці, що точилась на землях Руси північно-східної, княгиня стояла по боці свого брата Василя, якого 1446 року було осліплено Дмитрієм Шемякою. Вона допомагала його прибічникам, котрі втекли до ВКЛ, а також підіслала в Москву свого вивідника, киянина Полтинка, щоб той стежив за діями Д. Шемяки та впору ознаймляв зглядно його намірів і планів.

Тривалий час Анастасія вкупі з чоловіком вела листування із київським митрополитом Іоною, під кінець життя постриглася у черниці.

Родина

В шлюбі народила двоє чи радше троє синів і кілька дочок:

• Семен (1420 — 1470), з раменя вел. кн. Казимира IV посідав київський стіл (1455–70);
• Михайло (пом. 1481), князь копильський і слуцький, намісник у Великому Новгороді (8 листопада 1470 — 15 березня 1471), страчений за організацію змови супроти Ягеллончика;
• Олександр (лат. Alexander Alexandri ex ducibus Russie), вписаний до метрики Краківської академії під 1455 роком, як міркує польський історик Ян Тенговський;
• Барбара (1428/29 — 1492), одружилася з кн. Болеславом IV Мазовецьким;
• Юліана, стала дружиною кн. Юрія Семеновича Гольшанського;
• Феодосія (Федька), побралась із кн. Семеном Юрійовичем N (інколи в літературі хибно вважаного Патрикеєвим);
• NN, дружина кн. Юрія Федоровича Пронського, емігранта до ВКЛ;
• Євдокія (пом. 1467), дружина молдавського господаря Штефана III (влітку 1463);
• Олександра була однією з молодших, 6 квітня 1460 подарувала Краківській академії золотий ланцюг ціною 36 флоринів.

За твердженням дослідниці Анастасії Скеп'ян, пом'януті Слуцьким синодиком Василь і Георгій теж були їхніми дітьми (вони, видко, померли у дитинстві).

Див. також

• Софія Семенівна Олелькович
• Ольга Костянтинівна Ростовська