Анастасія Юріївна Заславська
| Анастасія Юріївна Заславська | |
|---|---|
| Народилася | 1510-ті |
| Померла | 1561[1] |
| Країна |
 Велике князівство Литовське |
| Рід | Гольшанські |
| Батько | Юрій Іванович Гольшанский |
| Мати | Julianna Jaroslawiczd[2] |
| У шлюбі з | Заславський Кузьма Іванович[1] |
| Діти | Януш Кузьмич Заславський і Анна Заславська[d] |
 | |
Анастасія Юріївна Заславська, до шлюбу Гольшанська Дубровицька (? — †1561, Клевань) — волинська православна княгиня, представниця «руської контрреформації», фундаторка Пересопницького Євангелія.
Життєпис[ред. | ред. код]
Дочка київського воєводи Юрія Івановича Гольшанського. З-перед 1529 року вступила в шлюб з князем Кузьмою Івановичем Заславським. Народила двох дітей: Януша і Ганну.
12 червня 1556 року, на виконання заповіту чоловіка, разом з сином Янушем Кузьмичем Заславським, надала церкві Пресвятої Трійці «двірецького монастиря» чотири села: Двірець, зі ставом і млином, Волижинці, Завадинці і Сенютки[3].
1558 року в часі поділу спадку Гольшанських Дубровицьких, разом із сестрою Софією Полубенською, отримала замки Глуськ, Ричів і 200 кіп грошей готівкою, якими поділилися 11 травня 1560 року[4].
Відома як фундаторка Пересопницького Євангелія (1556—1561) — найошатнішого рукопису волинської школи[5].
10 серпня 1561 року скаржилася на цельника гродського землі Волинської Івана Борзобагатого, щодо повторного збору цла з купців у Луцьку і Кременці, після того, як ті сплатили мито в Заславській коморі, про що зроблено запис до Луцької замкової книги[6].
Померла 1561 року в Клеванському замку, що належав зятеві Івану Чорторийському на Клевані, залишивши там свої скарби і привілеї на спадкові маєтки, якими розпоряджатися довірила віленському каштеляну Григорію Ходкевичу[4].
Родинні зв'язки[ред. | ред. код]
| — | — | Ганна Михайлівна Чорторийська | Іван Юрійович Дубровицький | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Уляна Іванівна Ярославичівна або Марія Андріївна Санґушківна | Юрій Іванович Гольшанський | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Анастасія Юріївна Заславська | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Постать у культурі[ред. | ред. код]
.jpg)
Автори телевізійного фільму «Рукопис з Пересопниці» (1995), висловили припущення, що зображений на мініатюрі з Пересопницького Євангелія євангеліст Іоан є портретним відображенням Анастасії Заславської[7].
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
2005 року в місті Дубровиця Рівненської області встановлено пам'ятник княгині Анастасії Заславській[8].
Також у Дубровиці є вулиця Улянії та Анастасії Гольшанських.
8 травня 2023 року у місті Покровськ Донецької області вулицю Лізи Чайкіної перейменували на вулицю Анастасії Заславської.[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 65. — ISBN 978-83-65880-89-5
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. — Санкт-Петербург, 1863. — Т. 1. — С. 140.
- ↑ а б Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od końca czternastego wieku. — Kraków, 1895. — S. 600—601. (пол.)
- ↑ Пересопницьке Євангеліє. — Арк. 481 зв.-482 зв.
- ↑ Луцька замкова книга 1560—1561 рр. — Луцьк, 2013. — С. 381. — ISBN 978-966-02-6854-8.
- ↑ Режисер фільму — Валентин Соколовський. Науковий консультант — Олександр Білодід. Виробництво — студія «Укртелефільм».
- ↑ Наталка Позняк-Хоменко. Княжий град над річкою Горинь [Архівовано 29 червня 2015 у Wayback Machine.] (Перевірено 5 серпня 2011)
- ↑ У Покровській громаді на Донечичні перейменували понад 40 вулиць, бульвар та площу: список.
Література[ред. | ред. код]
- Наталя Яковенко . Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. — Київ, 2008. — ISBN 966-8978-14-5.
- Олександр Кривоший. Княгиня Анастасія Гольшанська-Заславська // Українки в історії. — Київ, 2004. — ISBN 966-06-361-4. <загалом стаття присвячена Пересопницькому євангелію>
- Józef Wolff Kniaziowie Litewsko-Ruscy od końca czternastego wieku. — Kraków, 1895. (пол.)
|
