Луначарський Анатолій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луначарський Анатолій Васильович

Анатолий Васильевич Луначарский

Lunacharsky.jpg
Народився 11 (23) листопада 1875[1][2]
Полтава[1][3]
Помер 26 грудня 1933(1933-12-26)[1][3][4] (58 років)
Мантон[1][3]
Поховання Кремлівська стіна
Громадянство/підданство Російська імперія, Іспанія, РРФСР і СРСР
Діяльність драматург, політик[2], письменник[2], дипломат, журналіст, актор, філософ і літературний критик
Alma mater Цюрихський університет
Посада Народний комісаріат просвіти РРФСР і Член Всеросійської ради[d]
Партія Більшовики, Російська соціал-демократична робітнича партія і Комуністична партія Радянського Союзу
У шлюбі з Natalya Rozenel[d]

q: Висловлювання у Вікіцитатах

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Анатолій Васильович Луначарський (нар. 11 (23) листопада 1875(18751123), Полтава, Російська імперія — пом. 26 січня 1933, Ментон, Франція) — український письменник, журналіст, марксист, політик-більшовик, нарком освіти СРСР (1917–1929), академік АН СРСР (1933).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився і виріс в Україні, в родині великого чиновника у Полтаві.

Анатолій Луначарський народився в 1875 році у Полтаві, від позашлюбних стосунків дійсного статського радника Олександра Івановича Антонова (1829-1885) і Олександри Яківни Ростовцевої (1842-1914), що належала до роду Ростовцевих. По батькові, прізвище і дворянське звання отримані Луначарським од вітчима Василя Федоровича Луначарського, який усиновив його, прізвище якого, в свою чергу, — результат перестановки складів у прізвищі «Чарнолуський» (походить від дворянського роду Чарнолуські). Оскільки вітчим Луначарського був позашлюбним сином дворянина і кріпачки, при народженні він не отримав дворянства і дослужився до дворянства на державній службі. Складні сімейні стосунки матері і вітчима, невдалі спроби розлучення драматично позначилися на маленькому Анатолії: через життя на дві сім'ї і сварок матері і вітчима йому навіть довелося залишитися на другий рік в гімназії.

Вчився в гімназії в Києві, де познайомився з марксистськіми ідеями. Одним з співучнів був Бердяєв, з котрим Луначарський тоді спілкувався і дискутував на політичні теми.

По закінченню гімназії спробував поступати у московський університет, але з причин політичної неблагонадійності йому було відмовлено. В зв'язку з цим переїхав до Швейцарії, де у 1895 р. вступив до Цюрихського університету.

1898 року приїхав до Москви, де став займатися революційною справою. Через рік був заарештований і відправлений у заслання — спочатку в Калугу, а потім у Вологду і Тотьму. 1903 Луначарський став більшовиком (у РСДРП він перебував ще з 1895).

Був членом редакцій більшовицьких газет «Пролетар», «Уперед». Працював у газеті «Нове життя». 1909 взяв участь в організації крайньої лівої антипартійної групи «Уперед»; був одним з творців партшкіл ультиматистів на Капрі та в Болоньї. На початку 1910—1910-х Луначарський — інтернаціоналіст.

Приїжджає з-за кордону в Російську імперію в 1917. Незабаром обраний членом Першого Всеросійського з'їзду Рад РСД (3—24 червня 1917) від фракції об'єднаних соціал-демократів. Увійшов у редакцію газети «Нове Життя», але незабаром був звинувачений Тимчасовим урядом у державній зраді та арештований. З 23 липня до 8 серпня перебував у в'язниці «Крести»; у цей час заочно був одним з почесних голів VI з'їзду РСДРП(б), а також був обраний кандидатом у члени Установчих Зборів. 20 серпня став керівником фракції більшовиків у Петроградській міській думі.

З серпня 1917 року працював у газеті «Пролетар» (майбутня «Правда») і в журналі «Освіта». 18 жовтня разом з Камєнєвим і Зінов'євим створив групу «правих більшовиків».

1918–1922 — представник Реввійськради у прифронтових зонах. Незабаром був призначений наркомом освіти та залишався на цій посаді до 1929, коли став головою Вченого комітету при ЦВК СРСР.

На початку 1930-х — директор НДІ літератури й мистецтва, один з редакторів Літературної енциклопедії. Був заступником голови більшовицької делегації під час конференції з роззброювання при Лізі Націй.

Помер у грудні 1933 в місті Ментон, Французька Рив'єра. Похований у Москві. Луначарський — один з основоположників так званої пролетарської літератури. Брав участь в організації гуртків лівацьких письменників за межами Росії, в роботі Пролеткульту.

Відомі твори та їх екранізації[ред.ред. код]

  • «П'ять фарсів для аматорів»
  • «Вавилонська паличка»
  • «Фауст і місто»
  • «Олівер Кромвель»

За його п'єсою «Канцлер і слюсар» в Україні створено фільм «Слюсар і канцлер» (1923).

Імені Луначарського[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Йосипович Д. О. Луначарский // Краткая литературная энциклопедия Москва: Велика російська енциклопедія. — Т. 4. — С. 448—453.
  2. а б в Record #118818694 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. а б в Луначарский Анатолий Васильевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. data.bnf.fr: open data platform, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma'lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj — 2011.

Джерела та література[ред.ред. код]