Анатолій Максимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анатолій Максимович
Народився 1766
Переяславський повіт, Російська імперія
Помер 14 (26) лютого 1844
Сизрань, Симбірська губернія, Російська імперія
Поховання Ascension Monasteryd
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність священник
Посада єпископ
Конфесія православ'я

Архієпископ Анатолій (світське ім'я — Андрій Іванович Максимович; *1766, Усівка — †14 лютого 1844, Сизрань) — український релігійний діяч, єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії. Єпископ Полтавський та Переяславський на Гетьманщині (1812—1816). Архієпископ Мінський і Литовський на окупованих територіях Біларусі. Також архієпископ Симбірський та Сизранський у межах Татарстану і Калмикії.

Біогрофія[ред. | ред. код]

Андрій Іванович Максимович народився 1766 у Переяславському полку Гетьманщини у шляхетській сім'ї. Навчався в Переяславській семінарії. Після закінчення якої емігрує на Московщину.

У 1789 році закінчив Олександро-Невську головну семінарію в Санкт-Петербурзі і залишений в ній вчителем риторики і грецької мови.

У 1792 році висвячений на священика до Спасо-Сенновській церкві і протягом трьох років був катехизатором.

З 1809 року — перший ректор реформованої Санкт-Петербурзької духовної семінарії, професор богослов'я, член консисторії і цензурного комітету.

У 1809 році прийняв чернецтво, зведений в сан архімандрита Свято-Троїцької Сергієвої пустині під Санкт-Петербургом і призначений благочинним над законоучителями в кадетських корпусах.

Повернення в Україну[ред. | ред. код]

У розпал франко-московської війни (31 березня 1812) хіротонізований на єпископа Полтавського і Переяславського. За короткий час його призначають єпископом Мінським і Литовським — у сані архієпископа (з 7 лютого 1816). До його завдань входить боротьба з греко-католицьким духовенством Біларусі та різноманітні форми московщення недавніх територій Речі Посполитої.

Напередодні Польського повстання переведений у фіно-угорське Поволжа — з 10 лютого 1832 він архієпископ Симбірський і Сизранський, територія його єпархії охоплювала частину Татарстану та Калмикії.

7 серпня 1842 почислений на спокій.

Помер 14 лютого 1844 в Сизранському Вознесенському монастирі. Похований у Феодоровському храмі Свято-Воскресенського монастиря.

Твори[ред. | ред. код]

  • Слово на Успение Богоматери. — СПб., 1808. при погребении протопресвитера С. Ф. Ливатова. — СПб., 1808.
  • Слово при приведении к присяге чиновников, избранных в должности. — СПб., 1811.
  • Речь в собрании Библейского общества. — СПб., 1822

Посилання[ред. | ред. код]