Анахарсіс
| Анахарсіс | ||||
|---|---|---|---|---|
| Східна філософія | ||||
 | ||||
| Народження |
7 століття до н. е. Скіфія | |||
| Смерть |
6 століття до н. е. Гілея (Скіфія) вбивство | |||
| Ім'я при народженні | Анахарсіс | |||
| Діяльність |
| |||
| Школа / Традиція | передфілософська «Сімох мудреців» | |||
| Історичний період | Антична філософія | |||
| Посада | король | |||
| Батько | Гнур | |||
|
| ||||
 Анахарсіс у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Анахарсіс, Анахурс (грец. Ἀνάχαρσις / Αναχυρςις; остання чверть VII — середина VI століття до н. е.) — напівлегендарний скіфський мудрець. За деякими античними авторами, один з канонічної групи «Семи мудреців».
Життєпис[ред. | ред. код]
Батько — скіфський цар Гнур (син Ліка), мати — еллінка. Подорожував Елладою, де здобув славу мудреця. Спілкувався з багатьма політичними діячами, зокрема Солоном. Статуя Анахарсісові стояла в Афінах. Після повернення в Скіфію Анахарсіса у Гілеї убив рідний брат — цар Савлій. За свідченням Геродота «він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами»[2]. 50 сентенцій Анахарсіса згадувались у творах багатьох філософів та істориків за античного та візантійського часів.
Серед епіграфічних пам'яток Ольвії, відоме графіті першої половини VI до н. е ., яке пов'язують з сином Анахурса, а саме:
грец. "Άναγέρρης Άναχυρςő Σκ[ο]λότη[ς] Άπ[ό]λλωνι Βορῆι μέλι πατρ[ώιον άνέθηκεν]" — укр. "Анагерр Анахурсів Сколот Аполону Борею мед батьківський посвятив".[3]
Станіслав Роксолан-Оріховський в листі до італійського гуманіста Павла Рамузіо згадував, що вся Русь-Україна шанує видатних скіфів Токсаріда та Анахарсіса. А в листі до Папи Римського Юлія ІІІ Станіслав Роксолан-Оріховський в 1551 р. зазначав: «Родом я зі скіфського племені, рутенського народу».
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Анахарсіс |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ LIBRIS — 2018.
- ↑ Геродот. Геродота турійця із Галікарнасу «Історій» книг дев'ять, що їх називають музами / Пер. А. О. Білецького. — Х.: Фоліо, 2006. — С. 255 (Книга IV.77)
- ↑ (рос.) Виноградов Ю. Г., Русяева А. С. Граффити из святилища Аполлона на Западном теменосе Ольвии. Херсонесский сборник. 2001. № 11.
Джерела[ред. | ред. код]
- Русяєва А. С. Анахарсіс [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 79. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Русяєва А. С. «Славетний мудрець-скіф Анахарсіс», серія «Сторінки історії України», вид. «Наукова думка», м. Київ, 2001 р. (укр.)
- Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса «Історій» книг дев'ять, що їх називають музами / Пер. А. О. Білецького. — Х.: Фоліо, 2006. — С. 254—255 (IV.76-77).
- Гавриленко О. А..Основні риси права скіфських ранньодержавних утворень // Часопис Київського університету права. — 2007. — № 1. — С 17-22. [Архівовано 25 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Диоген Лаэртский // «О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов». — г. Москва, 1979 г. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Анахарсіс // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
|
| |||||||||||||||||||||||
