Анащенко Олег Володимирович
| Олег Володимирович Анащенко | |
|---|---|
| Народився |
29 серпня 1968 Ровеньки, Луганська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер |
4 лютого 2017 (48 років) Луганськ |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | політик, колаборант |
| Знання мов | російська |
Олег Володимирович Анащенко (29 серпня 1968, Ровеньки, Українська РСР, СРСР — 4 лютого 2017, Луганськ, Україна) — український колабораціоніст з Росією, начальник управління т. зв. «Народної міліції ЛНР», вбитий внаслідок підриву автомобіля в центрі Луганська в лютому 2017 року.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився місті Ровеньки. У 1991 р. закінчив Ростовське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ імені маршала Недєліна (курс 451, група 4514), служив у Ракетних військах стратегічного призначення, вийшов у запас підполковником. Працював завідувачем окремого підрозділу шахтоуправління «Луганське» ДП «Луганськвугілля». З 2010 року. — Депутат Кам'янобродської районної ради.
У 2014 році, після початку Російської весни, Анащенко став прихильником самопроголошеної «Луганської Народної Республіки».
З травня 2015 року обіймав посаду начальника військ ППО ЛНР. У серпні 2015 року був призначений на посаду начальника навчального центру Народної міліції. У грудні 2015 року Олег Анащенко змінив на посаді першого заступника командувача Народної міліції ЛНР Сергія Козлова (той став прем'єр-міністром Республіки).
З лютого 2016 року — 1-й заступник командувача 2-го Армійського корпусу ЛНР. У березні 2016 року отримав призначення на посаду начальника штабу «народної міліції ЛНР».
Загинув 4 лютого 2017 року, о 7:50 за київським часом. Автомобіль Анащенка, позашляховик Toyota, був підірваний. У момент ліквідації бойовика машина проїжджала Червонопрапорною вулицею, неподалік кварталу Мирний. Анащенко помер на місці. Друга людина, водій колаборанта, також загинула[1][2][3].
Український журналіст Юрій Бутусов вважає, що Анащенка ліквідували «свої» з політичних мотивів, невдовзі після того, як він почав різко та публічно критикувати ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького[4].
Джерела[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 лютого 2017. Процитовано 11 лютого 2017.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 лютого 2017. Процитовано 11 лютого 2017.
- ↑ Уничтоженный глава "милиции "ЛНР" был наиболее вероятным кандидатом для замещения Плотницкого - журналист. УНІАН. 4 лютого 2017. Архів оригіналу за 18 лютого 2017. Процитовано 30 травня 2021. (рос.)
- ↑ Осталось двое: неожиданные подробности убийства главаря боевиков. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 15 квітня 2022.