Андалузький кінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андалузький кінь виконує пасаж

Андалузький кінь (ісп. Pura Raza Espanola) — найзнаменитіша з кінських порід Іспанії, користувалася всесвітньою славою в XVI—XVIII століттях.

Історія[ред.ред. код]

Андалузькі коні стояли в стайнях практично всіх європейських монархів і багатьох вельмож. Коней цієї породи вважали найкращими «для параду і для війни», фактично в ті часи значення цієї породи для світового конярства можна було порівняти зі значенням чистокровної верхової породи в більш пізні епохи. Андалузький кінь ідеально підходить для вищої школи верхової їзди, саме ця сфера стала основним «фахом» породи, в якому вона удосконалювалася протягом століть. Спочатку виїздка мала тісні зв'язки з військовим мистецтвом, тактикою ведення кінного бою-поєдинку, де віддача на засоби керування, верткість, спритність коня, а можливо, і володіння деякими шкільними елементами давало перевагу вершнику. Пізніше вища школа верхової їзди поступово перетворилася в чисте мистецтво, яке, менше з тим, має велике значення для правильного виховання і формування коня.

Назва[ред.ред. код]

Офіційна іспанська назва породи — Pura Raza Espanola, скорочено P.R.E. Для іспанців P.R.E. — це племінний представник породи, про яку тут йдеться, а андалузький — в принципі будь-який кінь з Андалузії. Почасти використання цієї назви — це прагнення надати значимості породі. Однак у багатьох країнах за межами Іспанії історично коней цієї породи називають «андалузькими».

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Андалузьких коней вважають однією з найгарніших порід світу. Він не дуже великий (зазвичай 155—160 см в холці), компактної статури, округлих форм. У нього шляхетна середньої величини злегка горбоноса голова, дуже високо поставлена ​​вигнута шия з розвиненим гребенем, що надає вигляду коня особливої величі, широкі груди, округлі ребра. Спина пряма, круп округлий, приспущений, хвіст приставлений досить низько. Андалузькі коні відрізняються природним високим ходом. Характерна особливість породи — пишні й довгі грива і хвіст.

Масть більшості андалузьких коней сіра або гніда: серед андалузців багато коней сірого кольору, менше гнідих і найменше вороних, рудих, буланих і солових, які зустрічаються дуже рідко, але визнаються як дозволені реєстром для породи.[1]

Pure race espagnole gris au galop à Valence.jpg

Кінь андалузької породи сірої масті

Andalusian 2.jpg

Кінь андалузької породи світло-сірої масті

CobraPREValencia.jpg

Коні андалузької породи гнідої масті

Fotografo-caballos-pura-raza.jpg

Кінь андалузької породи вороної масті

PREalezanValencia.jpg

Кінь андалузької породи рудої масті

Вплив породи на конярство[ред.ред. код]

Під сильним впливом Андалузької породи в період її розквіту сформувалася ціла низка порід іспанського типу, яких в наші дні стали іменувати «породами бароко»: це нині вже неіснуюча неаполітанська, фредеріксборзька з Данії (збереглася в невеликому числі до наших днів, але сильно змінилася через численні схрещування), ліпіцанер (знамениті на весь світ коні Віденської школи), кладрубер. Коням фризької породи андалузька кров надала високий постав шиї й особливу величність. Несе в собі певний шарм порід бароко і орловський рисак, хоча ця порода належить до іншого типу й іншої доби. 

Кінь андалузької породи вороної масті

Практично всі породи Латинської Америки несуть в собі ту чи іншу частку андалузької крові (і ту чи іншу частку крові інших, менш родовитих порід Іспанії та Португалії). У Північній Америці сильніше простежується вплив інших європейських порід, але і там андалузькі коні залишили свої гени. Іспанські пращури були й у таких порід Північної Америки, як кватерхорс, аппалуза, індіанські поні.

На початку XIX століття через низку причин (наполеонівські війни, зміна тактики дії кавалерії, поширення іподромів) андалузького коня витіснили зі своїх позицій чистокровною верховою породою, яка очолює список порід-поліпшувачів і до сьогодні.

Андалузці сьогодні[ред.ред. код]

Впродовж тривалого часу конярство Іспанії перебувало в занепаді, однак у другій половині XX століття до неї знову виник інтерес, як і до інших «порід бароко». Сьогодні андалузька порода — одна з найпопулярніших «аматорських» порід у Західній Європі. Водночас іспанські вершники виступають на андалузцях у кінному спорті, успішно конкуруючи з сьогоднішніми лідерами спортивної виїздки — німецькими напівкровними кіньми.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]