Андижанська область
| Андижанська область | |||||
|---|---|---|---|---|---|
|
Андижон вилояти / Andijon viloyati | |||||
|
| |||||
| Адміністративний центр | Андижан | ||||
| Найбільше місто | Андижан | ||||
| Країна |  Узбекистан
| ||||
| Регіон | Узбекистан Узбецька Радянська Соціалістична Республіка | ||||
| |||||
| райони | 14 | ||||
| Офіційна мова | узбецька | ||||
| Населення | |||||
| - повне | 2 157 700 | ||||
| - густота | 452 чол./км² | ||||
| Площа | |||||
| - повна | 4 240 км² | ||||
| Часовий пояс | UTC+5 | ||||
| Дата заснування | 6 березня 1941 | ||||
| Вебсайт | andijan.uz | ||||
| Код ISO 3166-2 | UZ-AN | ||||
| |||||
| |||||
| |||||
Андижа́нська о́бласть (узб. Андижон вилояти, Andijon viloyati) — адміністративно-територіальна одиниця на крайньому сході Узбекистану. Утворена 6 березня 1941 року. Розташована в межах Ферганської долини; у східній частині — передгір'я Ферганського та Алайського хребтів. Центр області — місто Андижан.
Площа області становить 4,24 тис. км². Населення становить 1899 тис. осіб (2008; 2,2 млн в 1996, 1,4 млн в 1980).
Межує на північному заході з Наманганською, на південному заході з Ферганською областями Узбекистану; на півночі, сході та півдні — з Киргизстаном.
Західна частина області являє собою рівнину (висота 400—500 м); на сході та південному сході місцевість поступово підвищується і переходить у зону передгір'я (пагорбів-адирів), висота до 1540 м. Адири розчленовані давніми руслами річок та численними, дуже розгалуженими ярами з крутими й прямовисними схилами. Для зони адирів характерна підвищена сейсмічність.
Корисні копалини області: нафта, природний газ, озокерит, різноманітні будівельні матеріали.
Клімат сухий, різко континентальний, зі спекотним літом та м'якою зимою. Середні температури січня —3 °C, липня — +26 °C. Опадів випадає від 200 мм на заході до 300 мм за рік на сході, максимум припадає на зиму та весну.
Головна річка області — Карадар'я, в яку впадають саї — Андижансай, Аравансай, Акбурасай; та від якої йдуть магістральні канали для зрошування — Шахрихансай, Великий Ферганський канал, Південний Ферганський канал та інші.
На рівнинах переважають родючі окультурені ґрунти. Поширені також сіроземи, що переходять на схилах адирів у каштанові, а ще вище — в чорноземовидні ґрунти.
Рослинність області напівпустельна, з перевагою на рівнині кураю і полину, в зоні адирів — ефемерів та полину. На крутих схилах зростають кущі фісташки та мигдалю. Природна рослинність у значній мірі витіснена культурною.
Основне населення — узбеки. Живуть також росіяни, киргизи, уйгури, казахи, таджики, татари, корейці, українці та ін. Андижанська область — одна з найбільш заселених областей країни, Густота населення деяких районів сягає понад 600 чол./км².
Область є першою за бавовництвом і другою за шовківництвом областю Узбекистану. Промисловість пов'язана головним чином із обслуговуванням бавовництва, переробкою бавовника та іншої сільськогосподарської продукції, видобуванням нафти та природного газу. В області діють великі бавовноочисні заводи (Андижан, Асака, Кургантепа, Пахтаабад, Шахрихан та ін.), жироолійний комбінат, гідролізний, гренажний, плодоконсервний (Андижан), дубильно-екстрактний (Ханабад), кисневий і олійно-екстрактний (Асака), цегельні заводи. Машинобудівні заводи виробляють дизелі, машини для шляхового та іригаційного будівництва, для сільського господарства.
За видобутком нафти Андижанська область посідає перше місце в країні (нафтопромисли: «Андижан», «Джанубій-Аламушук», «Палванташ», «Ходжаабад»). Одночасно видобувається й газ. Побудований газопровід Ходжаабад—Фергана. Низка електростанцій (в тому числі ГЕС).
Посівна площа становить понад 200 тис. га, 95 % якої зрошується. Під бавовником зайнято 70 %, під кормовими культурами (головним чином люцерною) — 20 % , зерновими (рис, кукурудза та ін.) — 9 % посівної площі. За загальним збором бавовнику область займає перше місце в Узбекистані. Розвинуте також садівництво, виноградарство і овочівництво.
Тваринництво м'ясо-молочного напряму базується на кормових травах і відходах бавовництва (жмихи), а також пасовиськах суміжних гірських районів Киргизстану. Розводять велику рогату худобу (корів), овець, коней, свиней, тутових шовкопрядів.
3алізниці сполучають Андижан з Ферганою, Наманганом та містами Киргизстану Джалал-Абадом, Ошем і Таш-Кумиром. Прокладені залізничні гілки до Асаки, Пахтаабада, Шахрихана. Транспортні вузли — Андижан, Шахрихан, Асака, Карасув.
Станом на 1 січня 2011 року область поділена на 14 районів (tumani) і 2 міста (shahari) обласного підпорядкування[1]:
| № на карті |
Район | Центр |
|---|---|---|
| 1 | Алтинкульський | н.п. Алтинкуль |
| 2 | Андижанський | міське селище Куйґан'яр |
| 3 | Асакинський | місто Асака |
| 4 | Баликчинський | міське селище Баликчі |
| 5 | Бозький | міське селище Боз |
| 6 | Булакбашинський | міське селище Булакбаші |
| 7 | Джалалкудуцький | місто Ахунбабаєв |
| 8 | Ізбасканський | місто Пайтуг |
| 9 | Кургантепинський | місто Кургантепа |
| 10 | Мархаматський | місто Мархамат |
| 11 | Пахтаабадський | місто Пахтаабад |
| 12 | Улугнорський | міське селище Акалтин |
| 13 | Ходжаабадський | місто Ходжаабад |
| 14 | Шахриханський | місто Шахрихан |
Станом на 1 січня 2011 року до складу області входили 11 міст, 78 міських селищ і 95 сільських сходів громадян.[1]
- Шадманов Юсупджан (194.4 — 194.7)
- Ходжибеков Худайкул (194.9 — 1951)
- Ризаєв Ахмадалі (серпень 1951 — вересень 1952)
- Ашуров Іргаш (вересень 1952 — 1955)
- Ризаєв Ахмадалі (1955 — червень 1956)
- Хайдаров Ашур (червень 1956 — серпень 1962)
- Каюмов Пулат (промисловий) (24 грудня 1962 — грудень 1964)
- Абдурахімов Усман Абдурахімович (сільський) (24 грудня 1962 — грудень 1964)
- Ходжаєв Акрам Рустамович (грудень 1964 — 1965)
- Каюмов Пулат (1965 — 1973)
- Ашуров Іргаш (1973 — 1974)
- Хасанов Джура (1974 — 198.6)
- Рахімов Ергаш (1987 — 1991)
- Холмірзаєв Каюм Холмірзайович (березень 1990 — лютий 1992)
- Трофімов Микола Павлович (1941 — 1942)
- Бакулін Ювеналій Олексійович (1942 — 1944)
- Шубладзе Костянтин Костянтинович (1944 — 1946)
- Токтобаєв Азіз (1946 — лютий 1946)
- Мавлянов Абдуразак (лютий 1946 — січень 1949)
- Мірза-Ахмедов Мансур Зіяйович (січень 1949 — січень 1956)
- Курбанов Рахманкул Курбанович (січень 1956 — вересень 1961)
- Ашуров Іргаш (вересень 1961 — грудень 1962)
- Ходжаєв Акрам Рустамович (промисловий) (грудень 1962 — грудень 1964)
- Хайдаров Ашур (сільський) (грудень 1962 — грудень 1964)
- Хайдаров Ашур (грудень 1964 — 22 січня 1968)
- Рахімов Бекташ Рахімович (22 січня 1968 — 6 грудня 1974)
- Усманходжаєв Інамжон Бузрукович (6 грудня 1974 — грудень 1978)
- Мамарасулов Саліджан (грудень 1978 — 5 серпня 1985)
- Аріпджанов Махмут Маріпович (5 серпня 1985 — 5 березня 1990)
- Холмірзаєв Каюм Холмірзайович (5 березня 1990 — 14 вересня 1991)
- Холмірзаєв Каюм Холмірзайович (21 лютого 1992 — 4 лютого 1993)
- Обідов Кобілджон Гафурович (4 лютого 1993 — жовтень 1996),
- Юсупов Машаріф Юсупович (в.о.) (жовтень 1996 — 1997),
- Обідов Кобілджон Гафурович (1997 — 24 травня 2004),
- Бегалієв Сайдулло Бегалійович (25 травня 2004 — 13 жовтня 2006),
- Усманов Ахмад Тугілович (13 жовтня 2006 — 26 квітня 2013),
- Абдурахманов Шухратбек Кушакбайович (12 травня 2013 — ).
- ↑ а б СОАТО (рос.)(узб.) [Архівовано з першоджерела 25 червня 2013.]
- Сайт Андижанського обласного хокіміяту[недоступне посилання з червня 2019]
|
Це незавершена стаття з географії Узбекистану. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |