Андреас Ласкаратос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андреас Ласкаратос
Ανδρέας Λασκαράτος
Andreas Laskaratos.JPG
Народився 1 травня 1811(1811-05-01)
Ліксурі, Кефалонія
Помер 24 липня 1901(1901-07-24) (90 років)
Аргостоліон, Кефалонія
Громадянство
(підданство)
Flag of Greece (1822-1978).svg Греція
Національність греки
Діяльність поет, автор, письменник
Мова творів Новогрецька[1]
Напрямок романтизм

Андреас Ласкаратос (грец. Ανδρέας Λασκαράτος) — грек-кефалонієць, письменник, вільнодумець, який писав у сатирі зверненій проти недобросовісних церковників та високопосадовців. У політичному плані дотримувався консервативних ідей.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в аристократичній сім'ї у місті Ліксурі на острові Кефалонія.[2]
Навчався в Іонійській академії на Керкірі,[3] вивчаючи філософію, італійську мову і юриспруденцію. Його вчителем був Андреас Кальвос, [2] від якого Ласкаратос перейняв пуританську етику.[4] В молодості зазнав впливу Діонісіоса Соломоса, [3] який скерував його у руслі димотицизму.[4] Італійський поет, драматург, новеліст та науковець Уґо Фосколо також був одним із тих, хто надихнув Ласкаратоса на діяльність.[2]
Продовжив вивчати право в Парижі та Пізі у 1836 — 1839 рр.[5] По поверненні недовго працював адвокатом в Ліксурі.[5]
1846 у віці 35 років одружився на Пенелопі, дочці купця Димітріоса Кор'яленьяса, яка підримувала його протягом усього життя.[6]
1851–1852 та у 1856 був у Лондоні (другого разу через гоніння), де або викладав італійську і новогрецьку або вів дослідження
у Британському музеї.[5]
Із 1857 року почав видавати сатиричну газету на острові Закінф, через що потрапив до в'язниці.[2]
У 1863 його дружина через фінансову скруту відкрила приватну школу в Аргостоліоні.[6]
За сатиру "Кефалонійські таїнства" (1864) Ласкаратоса було відлучено від церкви.[7] У 1868 році видав свою "Відповідь на відлучення від церкви”. Анафема була знята у 1900 році.[2]
Разом із дружиною виростив дев'ятьох дітей: сімох дочок і двох синів.[6]

Творчість і громадянська позиція[ред. | ред. код]

Писав есе, дидактичні, філософські та сатиричні твори. Більша частина його творчості – прозова, проте є і поезії. Ласкаратос не приділяв великого значення формі поезій, для нього мав значення передусім зміст, який мав відображення у головній темі його творчості – соціальній сатирі,[3] оскільки він хотів стати суспільним реформатором.[5]
Продовжував традиції Іонійської школи (Соломоса) пишучи свої твори димотикою, на відміну від Афінської школи, де користувалися катаревусою.[8] Писав більш зрозумілою та рідною формою мови для співвітчизників – кефалонійському говорі[9] Став одним із перших письменників (разом з Арістотелісом Валаорітисом), хто вплинув на зближення цих літературних шкіл.[10]

Найбільшої популярності, щоправда, скандальної, Ласкаратос набув після виходу сатири "Кефалонійські таїнства" (1864) (із підзаголовком ”думки про сім'ю, релігію та політику Кефаллонії”[5]) у якій зображував верхівку суспільства, зокрема церковників, у непривабливому для неї світлі.[9] Він обурювався корупцією в політиці та рішучим видираням у владу.[11] Ця сатира, як і інші твори письменника, була написана в прозі у формі попередній до романної.[7] Тематично поділяється на три частини, друга — про релігію — стала скандальною, бо його пуристичну етику не розуміли, і він не був сприйнятим греками одразу.[5]

Був проти об'єднання Іонійських островів із Грецією[12] , вважаючи, що перебуваючи під впливом Британської імперії Іонійські острови будуть більш захищеними, а також, що 400 років перебування греків під пануванням європейськиї держав з однієї сторони та турецької з іншої розділили народ духовно.[13]

Його газета "Λύχνο" (Ліхно, "Світильник") була антиклерикальною, протестантською та політично консервативною.[13]
У 1872 присвятив своє зібрання поезій Георгіосу Терцетису.[2]
Написав автобіографію італійською мовою.[2]
У 1880-их роках афінське суспільство почало сприймати його думки,[5] вважаючи його “провісником майбутнього”.[4]
Повне зібрання творів Ласкаратоса вийшло у 1959 році.[2]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г д е ж и Merry B. Encyclopedia of Modern Greek Literature / Bruce Merry. – Westport: Greenwood Press, 2004. – С. 63 – 247.
  3. а б в Κορδάτος Γ. Ιστορία της νεοελληνικής λογοτεχνίας / Γιάνης Κορδάτος. – Αθήνα: Επικαιρότητα, 1983. – С. 319 – 321.
  4. а б в Δημαράς Κ. Θ. Ιστορία Νεοελληνικής Λογοτεχνίας / Κωνσταντίνος Δημαράς. – Αθήνα: Γνώση, 2000. – С. 421 – 424.
  5. а б в г д е ж Πολίτης Λ. Ιστορία της Νεοελληνικής Λογοτεχνίας / Λίνος Πολίτης. – Αθήνα: Μορφωτικό Ίδρυμα Εθνικής Τραπέζης, 1985. – С. 158 – 160.
  6. а б в Πετράτος Π. H ζωή, η προσωπικότητα και το έργο του Ανδρέα Λασκαράτου
  7. а б Μπήτον Ρ. Εισαγωγή στη Νεότερη Ελληνική Λογοτεχνία / Ρόντερικ Μπήτον. – Αθήνα: Νεφέλη, 1996. – С. 81 – 96.
  8. Новогрецька література в українських перекладах. Антологія / укладачі О. Д. Пономарів, Н. Ф. Клименко, С. Є. Перепльотчикова. – К: Київський університет, 2004. – С. 3.
  9. а б Троцкий И., Лопашов С. Греческая литература// Литературная энциклопедия: В 11 т. — [М.], 1929—1939. Т. 2. — [М.]: Изд-во Ком. Акад., 1929. — Стб. 743.
  10. Ильинская С. Б. Греческая литература [первой половины XIX в.] // История всемирной литературы: В 8 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1983—1994. — На титл. л. изд.: История всемирной литературы: в 9 т. Т. 6. — 1989. — С. 547.
  11. Βίττι Μ. Ιστορία της νεοελληνικής λογοτεχνίας / Μάριο Βίττι. – Αθήνα: Οδυσσέας, 2003. – С. 257.
  12. Mackridge P. Introduction / The Ionian Islands: Aspects of their History and Culture / Peter Mackridge. – Newcastle upon Tyne: Cambridge Scholars Publishing, 2014. – С. 9
  13. а б Potts J. The Ionian Islands and Epirus, A Cultural History / Jim Potts . – Signal Books, Oxford and OUP, USA, 2010. – С. 56 – 98.

Посилання[ред. | ред. код]