Андреа Каміллері

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андреа Каміллері
італ. Andrea Camilleri
Andrea Camilleri 2010 by Marco Tambara.jpg
Народився 6 вересня 1925(1925-09-06)[1][2][…]
Порто-Емпедокле, Провінція Агрідженто, Сицилія, Італія
Помер 17 липня 2019(2019-07-17)[4][2][…] (93 роки)
Рим, Італія[5]
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Римський протестантський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Italy.svg Італія
Діяльність письменник, сценарист, кінорежисер, прозаїк, романіст, новеліст
Alma mater Національна академія драматичних мистецтв ім. Сільвіо Д'Амікоd і Університет Палермо
Мова творів італійська[6]
Роки активності з 1950
Жанр crime fictiond і класичний детективd
Конфесія атеїзм
Автограф Andrea camilleri signature-firma.png
Нагороди

CMNS: Андреа Каміллері на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Андреа Калоджеро Каміллері (італ. Andrea Calogero Camilleri, 6 вересня 1925(1925-09-06), Порто-Емпедокле, Італія — 17 липня 2019(2019-07-17), Рим, Італія) — італійський письменник, сценарист і режисер.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 6 вересня 1925 року в Порто-Емпедокле на Сицилії в родині торговців сіркою. Син Джузеппе Каміллері, активного фашиста, учасника вуличних сутичок з комуністами і Маршу на Рим, лідера фашистського союзу Порто-Емпедокле, інспектора з трудових питань всіх портів південного узбережжя Сицилії, а з початком 1943 році американської окупації — керівника державної Сицилійської транспортної компанії (AST[it])[7].

З 1939 по 1943 рік Андреа Каміллері навчався в класичному ліцеї Агрідженто (раніше був швидко виключений з католицької школи, оскільки кинув яйце в розп'яття) і закінчив його без іспитів зважаючи на висадку союзників на Сицилії і початок бойових дій. Деякий час він витратив на подорож островом пішки або в німецьких і італійських армійських вантажівках, час від часу потрапляючи під обстріл.

У 1944 році вступив на філологічний факультет університету, але не закінчив його. Вступив у Комуністичну партію і з 1945 року почав друкувати оповідання й вірші, з 1948 по 1950 рік навчався в Національній академії драматичного мистецтва[it] імені Сільвіо д'Аміко.

Кар'єра в театрі і на RAI[ред. | ред. код]

В 1953 році почав кар'єру театрального режисера, працюючи переважно з п'єсами Артюра Адамова, Семюеля Беккета і Луїджі Піранделло. З 1958 по 1988 рік займався постановками на радіо і телебаченні, бувши співробітником мовної корпорації RAI (1954 році він вже подавав заяву, пройшов усний і письмовий іспит, але не був прийнятий на роботу — на думку самого Каміллері, через його комуністичні переконання). У 1953 році, готуючись до своєї першої театральної постановки, Каміллері познайомився зі своєю майбутньою дружиною Розетті делло Сієста, у 1957 році вона стала його секретарем, і вони одружилися. У 1958 році народилася старша дочка Андреїна, в 1960 — Елізабетта, а в 1963 — молодша, Маріоліна (правда, у той період Каміллері мало часу приділяв сім'ї, працюючи в театрах різних міст, зокрема, коли народилася Андреїна, він знаходився в Барі). У перший період роботи на RAI Каміллері був зайнятий тільки на радіо, в 1961 році перейшов на телевізійний канал і почав працювати на новоствореному другому каналі, де зайнявся постановкою телевистав — зокрема, з 1964 року інсценував детективні романи Жоржа Сіменона. З 1974 по 1990 рік викладав у Національній академії драматичного мистецтва (звідки його виключили як студента), з 1958 по 1968 — в Експериментальному кіноцентрі. У 1978 році опублікував свій перший роман Il corso delle cose[it], який написав ще в 1967—1968 роках, але довго не міг знайти видавця. У 1986 році став очевидцем мафіозної перестрілки в одному з кафе Порто-Емпедокле, під час якої загинули шестеро осіб, і зізнавався пізніше, що через отриману тоді психологічну травму не може дивитися американських бойовиків. За час своєї роботи на RAI Каміллері поставив як режисер близько 1300 радіопрограм, 120 п'єс, 80 телефільмів і невстановлену кількість телевізійних програм[8][9].

Літературний успіх[ред. | ред. код]

У 1992 році у видавництві Sellerio[it] вийшов друком роман «Сезон полювання (роман)[it]» (італ. La Stagione della caccia), і Каміллері, у віці 67 років, вперше був помічений читачами і критикою[10].

У 1994 році побачив світ роман «Форма води[it]» (італ. La forma dell'acqua) — перший у серії про комісара поліції Сальво Монтальбано[it], яка створила міжнародну славу своєму автору[11]. Ім'я головного персонажа Каміллері запозичив у свого друга, іспанського журналіста і письменника Мануеля Васкеса Монтальбана[8].

Романи і оповідання про Монтальбано, дія яких відбувається у вигаданому містечку Вігата на Сицилії, в 2004 році були включені видавництвом Arnoldo Mondadori Editore[it] в його класичну видавничу серію I Meridiani[it], а пізніше були екранізовані на телебаченні, де образ головного героя втілив Лука Дзингаретті[it]. Проте, Монтальбано не став єдиним героєм свого автора. У 2001 році опубліковано роман «Король Джирдженті[it]» (італ. Il re di Girgenti), дія якого відбувається в XVII столітті (Джирдженті — застаріла назва Агрідженто), потім побачила світ трилогія фантастики: «Маруцца Музумечі[it]» (італ. Maruzza Musumeci, 2007), «Будочник[it]» (італ. Il casellante, 2008) і «Бубонець[it]» (італ. Il sonaglio, 2009). У 2009 році видано роман про рух гарібальдійців «Потрійне життя Мікеле Спарачіно[it]» (італ. La tripla vita di Michele Sparacino), в 2010 — роман про Сицилію фашистського періоду «Онук Негуса[it]» (італ. Il nipote del Negus) і трилер, дія якого розвивається в сучасному Мілані — «Уривчастість[it]» (італ. L'intermittenza). У першому десятилітті XXI століття також побачила світ серія романів про великих художників: «Колір сонця[it]» про Караваджо (італ. Il colore del sole, 2007), «Вуччірія (роман)[it]» про Ренато Гуттузо (італ. La Vucciria[ком. 1], 2008) та «Вкрадене небо. Досьє Ренуара[it]» про Ренуара (італ. Il cielo rubato. Dossier Renoir, 2009)[12].

В період святкування свого дев'яностоліття у 2015 році письменник пообіцяв продовжити серію романів про Монтальбано[13].

Мова[ред. | ред. код]

Примітною особливістю мови творів Каміллері є широке використання сицилійського діалекту. Італійський письменник Карло Лукареллі пригадав, як, вперше взявшись за роман Каміллері в поїзді, зразу ж зателефонував своїй видавчині Ельвірі Селлеріо[it] (саме вона публікувала Каміллері), і сказав, що їй слід було б розмістити у книзі поряд з оригіналом переклад тексту італійською мовою. Однак, буквально з другої сторінки раптом виявив, що цілком вільно може читати «каміллерійською»[10]. Такий літературний прийом, не обов'язково пов'язаний саме з Сицилією, але з використанням будь-яких діалектизмів в італійській літературі, з часом стали називати «cammilerismo»[14].

Актор[ред. | ред. код]

У 1999 році на екрани вийшов детективний фільм Рокко Мортелліті[it] «Стратегія маски[it]» (італ. La strategia della maschera), в якому Каміллері зіграв роль археолога[15]. Вперше він знявся в 1989 році в ролі другого плану в другому фільмі телевізійного серіалу «Шпигунська війна» (італ. di Guerra spie) — «Той потяг з Відня» (італ. Quel treno da Vienna) разом з Жаном Рошфором.

Переконання[ред. | ред. код]

Каміллері на «No Cav Day» 8 липня 2008 року.

8 липня 2008 року на п'яцца Навона в Римі відбулася маніфестація протесту (так званий «No Cav Day»), за участю Італії цінностей[ru], а також представників Демократичної партії, Партії комуністичного відродження, Партії італійських комуністів[ru] і «зелених[ru]». Основною метою демонстрації став протест проти законодавчих ініціатив четвертого уряду Берлусконі[ru] в галузі реформування системи правосуддя, в яких маніфестанти побачили загрозу демократії. Андреа Каміллері декламував там з трибуни п'ять із своїх так званих «Хамських віршів» (італ. Poesie incivili)[16].

У 2009 році Каміллері й головний редактор журналу MicroMega (журнал)[it] Паоло Флорес д'Аркаїс[it] вели переговори з Антоніо Ді П'єтро про створення блоку їхнього «безпартійного списку» з «Італія цінностей» для участі в європейських виборах, але в березні того ж року було оголошено про провал[17].

У березні 2013 року Каміллері поряд з кількома іншими діячами культури і науки, зокрема Даріо Фо, Франкою Рамі, Маргеритою Хак і Барбарою Спінеллі[it], ініціював збір підписів під вимогою заборонити Берлусконі членство в Сенаті на підставі закону № 361 від 1957 року[18].

21 лютого 2016 року Каміллері разом з великою групою італійських діячів культури підписав звернення до депутатів парламенту із закликом підтримати законопроект про визнання цивільних союзів[ru][19].

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом президента Італії від 2 червня 1996 року Андреа Каміллері нагороджений срібною медаллю «За внесок у розвиток культури та мистецтва», а указом від 23 січня 2003 року — званням Великого офіцера ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»[20].

Хвороба і смерть[ред. | ред. код]

17 червня 2019 року після серцевого нападу доставлений в римську лікарню Святого Духа[en] і поміщений у відділення реанімації[21].

Помер 17 липня 2019 року[22].

Бібліографія[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

Серія про Монтальбано[ред. | ред. код]

Аудіокниги[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
  1. Вуччірія[it] — ринок у Палермо і назва відомої картини Гуттузо.
  2. Постійний театр[en] — організаційна форма італійських театрів, що існують за підтримки месцевої влади.
  3. Компоненда — за Каміллері, усталена на Сицилії традиція угод між офіційною владою і злочинним світом.
  4. Романізована біографія Луїджі Піранделло.
  5. Збірка коротких оповідань, опублікованих раніше в різних щоденних газетах.
  6. Рід рибальської снасті — сіть у формі дзвона с важками в нижній частині і з затягуваною горловиною.
  7. Акрагас[it] — античне грецьке місто на місці сучасного Агрітдженто.
  8. В оригіналі назва роману — цитата з Євангелія від Івана, глава 20, вірш 17, латинською мовою (слова Христа, звернені після воскресіння до Марії Магдалини).
Використана література та джерела
  1. Discogs — 2000.
  2. а б Munzinger-Archiv — 1913.
  3. а б Енциклопедія Брокгауз
  4. È morto Andrea Camilleri, papà di Montalbano, scrittore e maestro nato per raccontare storie — 2019.
  5. https://www.repubblica.it/robinson/2019/07/16/news/andrea_camilleri_morto-231343655/
  6. а б Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. Giorgio Dell’Arti (2014-05-13). Andrea Camilleri. Cinquantamila giorni (it). Corriere della Sera. Процитовано 2015-12-06. 
  8. а б Lucia Rinaldi, 2012
  9. Luigi M. Cesaretti Salvi (2006). Camilleri, Andrea. Enciclopedia Italiana - VII Appendice (it). Treccani[ru]. Процитовано 2015-12-10. 
  10. а б Davide Turrini (2015-09-06). Andrea Camilleri, 90 anni tra Montalbano, critiche feroci e impegno politico. Lucarelli: “Un maestro umile” (it). il Fatto Quotidiano. Процитовано 2015-12-12. 
  11. Camilleri, Andrea. Enciclopedie on line (it). Treccani. Процитовано 2015-12-10. 
  12. Camilleri, Andrea. Lessico del XXI Secolo (it). Treccani. 2012. Процитовано 2015-12-10. 
  13. Andrea Camilleri, "Scriverò un altro Montalbano", la festa in piazza per i suoi 90 anni (it). Huffington Post. 2015-09-08. Процитовано 2015-12-12. 
  14. camillerismo. Neologismi (it). Treccani. Процитовано 2015-12-10. 
  15. Grassi Giovanna (1999-04-30). Camilleri diventa attore: col cinema ho imparato a scrivere (it). Corriere della Sera. Процитовано 2015-12-27. 
  16. «No Cav Day»: in piazza Navona Di Pietro lancia i referendum (it). il Sole 24 Ore. 2008-07-08. Процитовано 2015-12-27. 
  17. Flores d'Arcais: De Magistris, un magistrato esemplare, un candidato esemplare (it). MicroMega. 2009-03-12. Процитовано 2015-12-27. 
  18. Paolo Flores d'Arcais (2013-03-13). Berlusconi ineleggibile, verso le 200 mila firme (it). il Fatto Quotidiano. Процитовано 2015-12-27. 
  19. Monica Rubino (2016-02-21). "Milioni di italiani vi aspettano: approvate subito le Unioni civili" (it). la Repubblica. Процитовано 2016-02-22. 
  20. Camilleri Andrea. Onorificenze (it). Presidenza della Repubblica. Процитовано 2015-12-11. 
  21. Andrea Camilleri, l'ultimo bollettino medico: "Ha una fibra forte ma le condizioni rimangono critiche" (it). la Repubblica. 2019-06-18. Процитовано 2019-07-17. 
  22. Stefania Parmeggiani (2019-07-17). È morto Andrea Camilleri, un maestro a tutto campo nato per raccontare storie (it). la Repubblica. Процитовано 2019-07-17. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]