Андреа Каміллері

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андреа Каміллері
італ. Andrea Camilleri
Andrea Camilleri, portrait, Premio Chiara 2010.jpg
Народився 6 вересня 1925(1925-09-06)[1][2][…]
Порто-Емпедокле, Провінція Агрідженто, Сицилія, Італія
Помер 17 липня 2019(2019-07-17)[4][2][…] (93 роки)
Рим, Італія[5]
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Римський протестантський цвинтар
Країна Flag of Italy.svg Італія
Діяльність письменник, сценарист, кінорежисер, прозаїк, прозаїк-романіст, новеліст, режисер
Сфера роботи детектив[6], постановкаd[6], television directiond[6], dramatic gamed[6] і детективна літератураd[6]
Alma mater Національна академія драматичних мистецтв ім. Сільвіо Д'Амікоd і Університет Палермо
Мова творів італійська[7][6]
Роки активності з 1950
Жанр кримінальний жанрd і класичний детективd
Конфесія атеїзм
Автограф Andrea camilleri signature-firma.svg
Нагороди

CMNS: Андреа Каміллері у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Андреа Калоджеро Каміллері (італ. Andrea Calogero Camilleri, італ. Andrea Camilleri6 вересня 1925(1925-09-06)[1][2][…], Порто-Емпедокле, Провінція Агрідженто, Сицилія, Італія — 17 липня 2019(2019-07-17)[4][2][…], Рим, Італія[5]) — італійський письменник, сценарист і режисер.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 6 вересня 1925 року в Порто-Емпедокле на Сицилії в родині торговців сіркою. Син Джузеппе Каміллері, активного фашиста, учасника вуличних сутичок з комуністами і Маршу на Рим, лідера фашистського союзу Порто-Емпедокле, інспектора з трудових питань всіх портів південного узбережжя Сицилії, а з початком 1943 році американської окупації — керівника державної Сицилійської транспортної компанії (AST[it])[9].

З 1939 по 1943 рік Андреа Каміллері навчався в класичному ліцеї Агрідженто (раніше був швидко виключений з католицької школи, оскільки кинув яйце в розп'яття) і закінчив його без іспитів зважаючи на висадку союзників на Сицилії і початок бойових дій. Деякий час він витратив на подорож островом пішки або в німецьких і італійських армійських вантажівках, час від часу потрапляючи під обстріл.

У 1944 році вступив на філологічний факультет університету, але не закінчив його. Вступив у Комуністичну партію і з 1945 року почав друкувати оповідання й вірші, з 1948 по 1950 рік навчався в Національній академії драматичного мистецтва[it] імені Сільвіо д'Аміко.

Кар'єра в театрі і на RAI[ред. | ред. код]

В 1953 році почав кар'єру театрального режисера, працюючи переважно з п'єсами Артюра Адамова, Семюеля Беккета і Луїджі Піранделло. З 1958 по 1988 рік займався постановками на радіо і телебаченні, бувши співробітником мовної корпорації RAI (1954 році він вже подавав заяву, пройшов усний і письмовий іспит, але не був прийнятий на роботу — на думку самого Каміллері, через його комуністичні переконання). У 1953 році, готуючись до своєї першої театральної постановки, Каміллері познайомився зі своєю майбутньою дружиною Розетті делло Сієста, у 1957 році вона стала його секретарем, і вони одружилися. У 1958 році народилася старша дочка Андреїна, в 1960 — Елізабетта, а в 1963 — молодша, Маріоліна (правда, у той період Каміллері мало часу приділяв сім'ї, працюючи в театрах різних міст, зокрема, коли народилася Андреїна, він знаходився в Барі). У перший період роботи на RAI Каміллері був зайнятий тільки на радіо, в 1961 році перейшов на телевізійний канал і почав працювати на новоствореному другому каналі, де зайнявся постановкою телевистав — зокрема, з 1964 року інсценував детективні романи Жоржа Сіменона. З 1974 по 1990 рік викладав у Національній академії драматичного мистецтва (звідки його виключили як студента), з 1958 по 1968 — в Експериментальному кіноцентрі. У 1978 році опублікував свій перший роман Il corso delle cose[it], який написав ще в 1967—1968 роках, але довго не міг знайти видавця. У 1986 році став очевидцем мафіозної перестрілки в одному з кафе Порто-Емпедокле, під час якої загинули шестеро осіб, і зізнавався пізніше, що через отриману тоді психологічну травму не може дивитися американських бойовиків. За час своєї роботи на RAI Каміллері поставив як режисер близько 1300 радіопрограм, 120 п'єс, 80 телефільмів і невстановлену кількість телевізійних програм[10][11].

Літературний успіх[ред. | ред. код]

У 1992 році у видавництві Sellerio[it] вийшов друком роман «Сезон полювання»[it] (італ. La stagione della caccia), і Каміллері, у віці 67 років, вперше був помічений читачами і критикою[12].

У 1994 році побачив світ роман «Форма води[it]» (італ. La forma dell'acqua) — перший у серії про комісара поліції Сальво Монтальбано[it], яка створила міжнародну славу своєму автору[13]. Ім'я головного персонажа Каміллері запозичив у свого друга, іспанського журналіста і письменника Мануеля Васкеса Монтальбана[10].

Романи і оповідання про Монтальбано, дія яких відбувається у вигаданому містечку Вігата на Сицилії, в 2004 році були включені видавництвом Arnoldo Mondadori Editore[it] в його класичну видавничу серію I Meridiani[it], а пізніше були екранізовані на телебаченні, де образ головного героя втілив Лука Дзингаретті[ru]. Проте, Монтальбано не став єдиним героєм свого автора. У 2001 році опубліковано роман «Король Джирдженті[it]» (італ. Il re di Girgenti), дія якого відбувається в XVII столітті (Джирдженті — застаріла назва Агрідженто), потім побачила світ трилогія фантастики: «Маруцца Музумечі[it]» (італ. Maruzza Musumeci, 2007), «Будочник[it]» (італ. Il casellante, 2008) і «Бубонець[it]» (італ. Il sonaglio, 2009). У 2009 році видано роман про рух гарібальдійців «Потрійне життя Мікеле Спарачіно[it]» (італ. La tripla vita di Michele Sparacino), в 2010 — роман про Сицилію фашистського періоду «Онук Негуса[it]» (італ. Il nipote del Negus) і трилер, дія якого розвивається в сучасному Мілані — «Уривчастість[it]» (італ. L'intermittenza). У першому десятилітті XXI століття також побачила світ серія романів про великих художників: «Колір сонця[it]» про Караваджо (італ. Il colore del sole, 2007), «Вуччірія (роман)[it]» про Ренато Гуттузо (італ. La Vucciria[ком. 1], 2008) та «Вкрадене небо. Досьє Ренуара[it]» про Ренуара (італ. Il cielo rubato. Dossier Renoir, 2009)[14].

В період святкування свого дев'яностоліття у 2015 році письменник пообіцяв продовжити серію романів про Монтальбано[15].

Мова[ред. | ред. код]

Примітною особливістю мови творів Каміллері є широке використання сицилійського діалекту. Італійський письменник Карло Лукареллі пригадав, як, вперше взявшись за роман Каміллері в поїзді, зразу ж зателефонував своїй видавчині Ельвірі Селлеріо[it] (саме вона публікувала Каміллері), і сказав, що їй слід було б розмістити у книзі поряд з оригіналом переклад тексту італійською мовою. Однак, буквально з другої сторінки раптом виявив, що цілком вільно може читати «каміллерійською»[12]. Такий літературний прийом, не обов'язково пов'язаний саме з Сицилією, але з використанням будь-яких діалектизмів в італійській літературі, з часом стали називати «cammilerismo»[16].

Актор[ред. | ред. код]

У 1999 році на екрани вийшов детективний фільм Рокко Мортелліті[it] «Стратегія маски[it]» (італ. La strategia della maschera), в якому Каміллері зіграв роль археолога[17]. Вперше він знявся в 1989 році в ролі другого плану в другому фільмі телевізійного серіалу «Шпигунська війна» (італ. di Guerra spie) — «Той потяг з Відня» (італ. Quel treno da Vienna) разом з Жаном Рошфором.

Переконання[ред. | ред. код]

Каміллері на «No Cav Day» 8 липня 2008 року.

8 липня 2008 року на п'яцца Навона в Римі відбулася маніфестація протесту (так званий «No Cav Day»), за участю Італії цінностей[ru], а також представників Демократичної партії, Партії комуністичного відродження, Партії італійських комуністів[ru] і «зелених[ru]». Основною метою демонстрації став протест проти законодавчих ініціатив четвертого уряду Берлусконі[ru] в галузі реформування системи правосуддя, в яких маніфестанти побачили загрозу демократії. Андреа Каміллері декламував там з трибуни п'ять із своїх так званих «Хамських віршів» (італ. Poesie incivili)[18].

У 2009 році Каміллері й головний редактор журналу MicroMega (журнал)[it] Паоло Флорес д'Аркаїс[it] вели переговори з Антоніо Ді П'єтро про створення блоку їхнього «безпартійного списку» з «Італія цінностей» для участі в європейських виборах, але в березні того ж року було оголошено про провал[19].

У березні 2013 року Каміллері поряд з кількома іншими діячами культури і науки, зокрема Даріо Фо, Франкою Рамі, Маргеритою Хак і Барбарою Спінеллі[it], ініціював збір підписів під вимогою заборонити Берлусконі членство в Сенаті на підставі закону № 361 від 1957 року[20].

21 лютого 2016 року Каміллері разом з великою групою італійських діячів культури підписав звернення до депутатів парламенту із закликом підтримати законопроєкт про визнання цивільних союзів[ru][21].

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом президента Італії від 2 червня 1996 року Андреа Каміллері нагороджений срібною медаллю «За внесок у розвиток культури та мистецтва», а указом від 23 січня 2003 року — званням Великого офіцера ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»[22].

Хвороба і смерть[ред. | ред. код]

17 червня 2019 року після серцевого нападу доставлений в римську лікарню Святого Духа[it] і поміщений у відділення реанімації[23].

Помер 17 липня 2019 року[24].

Бібліографія[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

Серія про Монтальбано[ред. | ред. код]

Аудіокниги[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
  1. Вуччірія[it] — ринок у Палермо і назва відомої картини Гуттузо.
  2. Постійний театр[it] — організаційна форма італійських театрів, що існують за підтримки месцевої влади.
  3. Компоненда — за Каміллері, усталена на Сицилії традиція угод між офіційною владою і злочинним світом.
  4. Романізована біографія Луїджі Піранделло.
  5. Збірка коротких оповідань, опублікованих раніше в різних щоденних газетах.
  6. Рід рибальської снасті — сіть у формі дзвона с важками в нижній частині і з затягуваною горловиною.
  7. Акрагас[it] — античне грецьке місто на місці сучасного Агрітдженто.
  8. В оригіналі назва роману — цитата з Євангелія від Івана, глава 20, вірш 17, латинською мовою (слова Христа, звернені після воскресіння до Марії Магдалини).
Використана література та джерела
  1. а б Discogs — 2000.
  2. а б в г Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
  3. а б в г Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. а б È morto Andrea Camilleri, papà di Montalbano, scrittore e maestro nato per raccontare storie — 2019.
  5. а б https://www.repubblica.it/robinson/2019/07/16/news/andrea_camilleri_morto-231343655/
  6. а б в г д е Czech National Authority Database
  7. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. BeWeB
  9. Giorgio Dell’Arti (13 травня 2014). Andrea Camilleri. Cinquantamila giorni (італ.). Corriere della Sera. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 грудня 2015. 
  10. а б Lucia Rinaldi, 2012.
  11. Luigi M. Cesaretti Salvi (2006). Camilleri, Andrea. Enciclopedia Italiana - VII Appendice (італ.). Treccani[ru]. Архів оригіналу за 23 грудня 2015. Процитовано 10 грудня 2015. 
  12. а б Davide Turrini (6 вересня 2015). Andrea Camilleri, 90 anni tra Montalbano, critiche feroci e impegno politico. Lucarelli: “Un maestro umile” (італ.). il Fatto Quotidiano. Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 12 грудня 2015. 
  13. Camilleri, Andrea. Enciclopedie on line (італ.). Treccani. Архів оригіналу за 17 червня 2019. Процитовано 10 грудня 2015. 
  14. Camilleri, Andrea. Lessico del XXI Secolo (італ.). Treccani. 2012. Архів оригіналу за 24 лютого 2016. Процитовано 10 грудня 2015. 
  15. Andrea Camilleri, "Scriverò un altro Montalbano", la festa in piazza per i suoi 90 anni (італ.). Huffington Post. 8 вересня 2015. Архів оригіналу за 17 жовтня 2015. Процитовано 12 грудня 2015. 
  16. camillerismo. Neologismi (італ.). Treccani. Архів оригіналу за 2 лютого 2016. Процитовано 10 грудня 2015. 
  17. Grassi Giovanna (30 квітня 1999). Camilleri diventa attore: col cinema ho imparato a scrivere (італ.). Corriere della Sera. Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 27 грудня 2015. 
  18. «No Cav Day»: in piazza Navona Di Pietro lancia i referendum (італ.). il Sole 24 Ore. 8 липня 2008. Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 27 грудня 2015. 
  19. Flores d'Arcais: De Magistris, un magistrato esemplare, un candidato esemplare (італ.). MicroMega. 12 березня 2009. Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 27 грудня 2015. 
  20. Paolo Flores d'Arcais (13 березня 2013). Berlusconi ineleggibile, verso le 200 mila firme (італ.). il Fatto Quotidiano. Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 27 грудня 2015. 
  21. Monica Rubino (21 лютого 2016). "Milioni di italiani vi aspettano: approvate subito le Unioni civili" (італ.). la Repubblica. Архів оригіналу за 28 лютого 2016. Процитовано 22 лютого 2016. 
  22. Camilleri Andrea. Onorificenze (італ.). Presidenza della Repubblica. Процитовано 11 грудня 2015. 
  23. Andrea Camilleri, l'ultimo bollettino medico: "Ha una fibra forte ma le condizioni rimangono critiche" (італ.). la Repubblica. 18 червня 2019. Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 17 липня 2019. 
  24. Stefania Parmeggiani (17 липня 2019). È morto Andrea Camilleri, un maestro a tutto campo nato per raccontare storie (італ.). la Repubblica. Процитовано 17 липня 2019. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]