Андрес Сеговія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрес Сеговія
Andrés Segovia (1963) by Erling Mandelmann.jpg
Основна інформація
Дата народження 21 лютого 1893(1893-02-21)[1][2][3]
Місце народження Лінарес, Хаен, Андалусія, Іспанія
Дата смерті 2 червня 1987(1987-06-02)[4][3] (94 роки)
Місце смерті Мадрид, Іспанія
Країна Іспанія
Професії гітарист[d], музикант, музичний педагог[d], композитор і класичний гітарист[d]
Нагороди
Файли у Вікісховищі?

Андрес Торрес Сеговія (ісп. Andrés Torres Segovia, з 1981 р. з додаванням титулу маркіз де Салобренья, ісп. marqués de Salobreña; 21 лютого 1893, Лінарес — 3 червня 1987, Мадрид) — іспанський гітарист, популяризатор гітари в академічній музиці.

Біографія[ред.ред. код]

Освіту отримав у Ґренаді. У 16-річному віці виступив з першим концертом у Мадриді, виконуючи транскрипції різних творів, зроблені для гітари Франсіско Тарреґою. З 1920-х років — в країнах Південної Америки та США. У 1958 став володарем премії Греммі за найкращий запис сольної академічної музики. З середини 1950-х викладав у Сієні, пізніше в Сантьяго-де-Компостела.

Сеговія змінив ставлення світу до гітари. Завдяки його чудовій техніці і численним концертам її почали розглядати не тільки як народний інструмент. Перекладені Андресом Сеговією класичні твори відкрили нам багатство гітари.

З досвідом, накопиченим під час своїх концертів, він розвинув (спільно з майстром Германом Хаузер старшим) конструкцію гітари, що запропонував п'ятдесят років до того Антоніо Торрес Хурадо. Нова гітара була зроблена з кращого дерева, мала кращі акустичні та нейлонові струни, в результаті чого її звучання стало кращим у концертній практиці. Проект Сеговії став стандартною конструкцією для класичної гітари.

На знак визнання його заслуг для розвитку іспанської культури, Сеговія 1981 року став дворяниом, йому надати титул маркіза де Салобренія. Він помер від серцевого нападу у віці 94 років.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. SNAC
  3. а б Encyclopædia Britannica
  4. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]