Андреєвський Євген Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андреєвський Євген Костянтинович
Народився 23 серпня 1847(1847-08-23)
Помер 8 березня 1917(1917-03-08) (69 років)
Діяльність військовослужбовець
Рід House of Andreyevskiyd
Нагороди
Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня з мечами орден Святої Анни II ступеня орден Святої Анни III ступеня з мечами і бантом орден Святої Анни III ступеня Order of St. Sava Орден Таковського хреста орден Корони Румунії офіцер ордена Почесного легіону орден Лева і Сонця орден Лева і Сонця 1 ступеня Золота зброя «За хоробрість» Cross "Danube Crossing"

Євген Костянтинович Андреєвський (1847—1917) — російський державний діяч, таємний радник. У різний час обіймав посади Курського віце-губернатора (1890-93), Чернігівського губернатора (1893—1901).

Біографія[ред. | ред. код]

З дворян Бессарабської губернії. Освіту здобув у 3-му військовому Олександрівському училищі. У 1866 р. навчався у Михайлівському артилерійському училищі. Офіцерську службу розпочав підпоручиком у Гвардійській кінно-артилерійській бригаді.

Під час російсько-турецької війни 1877—1878 років. був ординарцем при головнокомандувачі Його Імператорської Високості Великому Князі Миколі Миколайовичу . За відмінності у справах під час обстрілювання Рущука, Нікополя, Ловчі і особливо під Плевною, Андріївський був нагороджений золотою зброєю з написом «За хоробрість» та орденом святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом. У 1878 р. Андріївський був призначений флігель-ад'ютантом Його величності.

У 1890 р. Андреєвський перейшов на службу з цивільного відомства і призначений Курським віце-губернатором, а потім з 1893 по 1903 рік. обіймав посаду Чернігівського губернатора. Займався громадською та благодійною діяльністю у Чернігівській губернії. Складався почесним членом Імператорського археологічного інституту, почесним членом Імператорського російського пожежного товариства, правителем Михайлівського артилерійського училища, під заступництвом імператриці Марії Федорівни, піклувальником про глухих, піклувальником чернігівського відділення дитячого притулку, членом Марії Олександрівни про сліпих, почесних членів чернігівського товариства виправних колоній для малолітніх злочинців.

Помер 8 березня 1917 р. Похований на Казанському цвинтарі в Царському Селі.

Спогади[ред. | ред. код]

Андріївський був автором низки статей та спогадів, що публікувалися в журналах «Історичний вісник» та «Руська старовина». У перерахованих творах Андріївського, які стосуються переважно його особистих спогадів, що з військовою службою, багато цікавого для характеристики наших видатних військових діячів.

  • В «Історичному Віснику» за 1908-09 р.р. вміщено:
    • спогади про князя До. А. Бебутова, про П. С. Ванновському
    • стаття «Молдаванська відсталість».
  • У «Російській Старині» за 1907, 1908 і 1909 рр. надруковано цілу низку його статей:
    • «До спогадів про графа Ф. Ф. Берга»,
    • «Особливі погляди» (з воспом. про П. П. Косагівському),
    • «Пророцтво румунської циганки»,
    • «Помилки короля Ліра» (із спогадів про Москву),
    • « М. І. Драгомірів та військово-навчальні заклади.»,
    • «М. І. Драгомиров — фельдфебель»,
    • «М. І. Драгомиров і час перед війною 1877-78 рр.».

Чини[ред. | ред. код]

Проходження служби[ред. | ред. код]

  • у 3-й кінно-артилерійській бригаді (8.08.1866),
  • відряджений до 3-ї батареї лейб-гвардії Кінної артилерії (1868),
  • затверджений на посаді бригадного ад'ютанта (1876),
  • прикомандований до польового артилерійського управління діючої армії та призначений ординарцем головнокомандувача великого князя Миколи Миколайовича-старшого (1877),
  • відряджений до Франції для присутності на маневрах французьких військ (1878),
  • тимчасово командувач 4-й бат. лейб-гвардії Кінно-артилерійської бригади (1878),
  • голова бригадного суду (1880),
  • тимчасовий член Санкт-Петербурзького військово-окружного суду (1881),
  • голова бригадного суду (1882),
  • тимчасово командувач 4-ї батареї лейб-гвардії Кінно-артилерійської бригади (1885),
  • відрахований від фронту до Світу ЄІВ (1886),
  • відряджений у розпорядження полтавського губернатора (3.03.1889),
  • курский віце-губернатор (1890-93),
  • чернігівський губернатор (1893—1903),
  • при міністрі внутрішніх справ (13.12.1903-після 1.05.1907).

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Іноземні

  • Орден Лева та Сонця 1-й ст. (Персія) (1900);
  • Орден Почесного легіону 4 ст. (офіцерський хрест) (Франція) (1879);
  • Орден Корони Румунії 1 ст. (Румунія) (1899);
  • Золотий хрест за військову звитягу (Румунія) (1877);
  • Румунський залізний хрест на згадку про переход військ через Дунай (Румунія);
  • Орден Таківського хреста 4 ст. (Офіцерський хрест) (Сербія) (1878);
  • Орден Святого Сави 1 ст. (Сербія).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Кузманов Ю. Ловеч в руско-турските войни през ХІХ век (част втора) 1877 – 1878. Регионален исторически музей-Ловеч, ИК „ИнфоВижън“, Ловеч, 2019, с. 291 – 292.
  • Андреевский, Е. Из записок за 47 лет. //Исторический вестник. Историко-литературный журнал. Том CXLIV. Тип. А. С. Суворина, Санкт Петербург, 1916.