Перейти до вмісту

Андреєв Данило Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Андреєв.
Андреєв Данило Леонідович
рос. Дании́л Леони́дович Андре́ев
Народився20 жовтня (2 листопада) 1906 або 2 листопада 1906(1906-11-02)[1][2][3]
Ґруневальд, Берлін, округ Потсдамd, Провінція Бранденбург, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер30 березня 1959(1959-03-30)[2][4][…] (52 роки)
Москва, СРСР
·інфаркт міокарда
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльністьписьменник, літературознавець, філософ, поет
Alma materQ4138505? і Вищий літературно-художній інститутd
Мова творівросійська
БатькоАндреєв Леонід Миколайович
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
медаль «За оборону Ленінграда»
CMNS: Андреєв Данило Леонідович у Вікісховищі

Данило Леонідович Андреєв (20 жовтня (2 листопада) 1906(19061102) — 30 березня 1959) — прозаїк і поет, автор філософської книги «Роза світу», написаної у ГУЛАГу в 1940-1950-х рр., врятованої у рукописах його вдовою А. Андреєвою та виданої після його смерті.

Син письменника Леоніда Андреєва і внучатої племінниці Тараса Шевченка Олександри Михайлівни Андреєвої (урожд. Велігорської; 1881—1906).

Ставлення до природи

[ред. | ред. код]

Данило Андрєєв — затятий противник антропоцентризму: «Легенда про „вінець творіння“ — це спадщина середньовічної обмеженості і варварського егоїзму, повинна буде разом з пануванням матеріалістичної філософіїрозвіятися як дим»[5]. Автор вперше в Радянському Союзі говорить про те, що кожна з живих істот має «автономну цінність безвідносно до її корисності для людини», таким чином, років на 30 обігнавши західних екофілософів, які розробляли теорію внутрішньої цінності природи[5].

Відстоюючи гуманне, етичне ставлення до природи, автор категорично налаштований проти дослідів над тваринами в школі і вузі, а також проти аматорського полювання та аматорської риболовлі, вважаючи їх морально невиправданими: немає права, у нас немає абсолютно ніякого права купувати наші задоволення ціною страждань і смерті живих істот (…). Краще залишатися зовсім «поза природою», «ніж бути серед неї нелюдом», — пише Андреєв[5].

Цікава думка письменника про любов до природи: «Але марно тлумачать про любов до природи натуралістів. Інтелектуальну любов можна відчувати тільки до продукції інтелекту: можна розумом любити ідею, думку, теорію, наукову дисципліну. Так можна любити фізіологію, мікробіологію, навіть паразитологію, але не лімфу, не бактерії і не бліх. Любов до природи може бути явищем фізіологічного порядку, може бути явищем порядку естетичного, нарешті — порядку екологічного і релігійного. Явищем тільки одного порядку вона не може бути: інтелектуального. Якщо окремі фахівці-природознавці і люблять природу, то це почуття не має ніякого зв'язку з їх спеціальністю, ні взагалі з науковою методикою пізнання природи: це почуття або фізіологічного чи естетичного порядку»[5].

На думку філософа, любов до природи приходить раптово. В «Розі світу» він описує випадок, який стався з ним літнього дня поблизу містечка Трипілля в Україні. Він піднявся на гребінь дніпровського пагорба і був буквально осліплений: «… переді мною, не рухаючись під водоспадом сонячного світла, простягалося неозоре море соняшників. У ту ж мить я відчув, що над цією пишнотою ніби тріпоче невидиме море якогось радісного, живого щастя. Я ступив на саму кромку поля і з завмираючим серцем притиснув два шорстких соняшники до своїх щік. Я дивився перед собою на ці тисячі земних сонць, майже задихаючись від любові до них…»[5]. Письменник називає це «першим прозрінням»: «… рано чи пізно настане перший день: раптово відчуєш всю Природу так, як якщо б це був перший день творіння і земля блаженствувала в райській красі»[5].

Підхід до дикої природи у Д. Андрєєва не тільки етичний, естетичний, але і релігійний. На його думку, вся дика природа заселена особливими трансцедентальними сутностями — стихіалями — струмливими, тріпотливими, пестливими, що складаються з прохолоди і світла, безтурботного сміху і ніжності, з радості і любові[5]:

То стихиали баюкали космос

Телесного слоя —
Над порожьями, реками,
Над речными излуками,
Над таежными звуками...

Окремо слід зауважити, що деякі пропозиції екофілософа, висловлені в «Рози мира», не можуть бути прийнятними, зокрема, його ідея про «перевиховання» хижаків[6].

Див. також

[ред. | ред. код]

Література про нього

[ред. | ред. код]
  • Даниил Андреев: Pro et contra. Личность и творчество Д. Л. Андреева в оценке публицистов и исследователей / Сост. Г. Садиков-Лансере. — СПб.: «Русская христианская гуманитарная академия», 2010. — 1180 с.
  • Казак В. Лексикон русской литературы XX века / Lexikon der russischen Literatur ab 1917 / пер. с нем. — М.: РИК «Культура», 1996. — XVIII. — 491 с.
  • Романов Б. Вестник, или жизнь Даниила Андреева. — М.: Феория, 2011. — 640 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги / под ред. Н. Н. Скатов — 2005. — С. 78–82. — ISBN 5-94848-245-6
  4. ↑ SNAC — 2010.
  5. ↑ а б в г д е ж Андреев Д. Роза мира. — М.: ЭКСМО, 2002. — 302 с.
  6. ↑ Борейко В. Е. Философы зоозащиты и природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2012. — 179 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андреєв_Данило_Леонідович&oldid=43492348