Андронік Ангел

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андронік Ангел
грец. Ἀνδρόνικος Δούκας Ἄγγελος
Народився 1133
Константинополь, Візантійська імперія
Помер 1185
Акко
Країна Byzantine imperial flag, 14th century according to portolan charts.png Візантійська імперія
Діяльність дипломат, військовослужбовець
Учасник Byzantine–Seljuq warsd
Рід Ангели
Батько Костянтин Ангел
Мати Феодора Комніна (дочка Олексія I)
Брати, сестри Maria Angelinad, Іоанн Дука Ангел, Alexios Komnenos Angelosd, Isaac Angelos Doukasd, Eudocia Angelinad і Zoe Angelinad
У шлюбі з Euphrosyne Kastamonitissad[1]
Діти Constantine Komnenos Angelosd, John Angelosd, Theodore Angelosd, Ісаак II Ангел[1], Q47336110?, Theodora Angelinad[1] і Олексій III Ангел[2]

Андронік Дука Ангел (* грец. Ἀνδρόνικος Δούκας Ἄγγελος; бл. 1133 — 1182/1184) — державний та військовий діяч, дипломат Візантійської імперії.

Біографія[ред. | ред. код]

Походив з впливового роду Ангелів. Третій син Костянтина Ангела, себастагипертата, та Феодори Комніни (доньки імператора Олексія I). Народився близько 1133 року в Константинополі. Близько 1150 року оженився на представниці знатного роду Кастамонітів. У 1166 році з братом Іоанном брав участь у засіданні синоду, де вирішувалися церковні суперечності. У 1173 році на посаді дуки Меласа і Меланоудіона брав участь у військовій кампанії проти сельджуків.

У 1176 році керував військовим підрозділом в авангарді під час військового походу імператора Мануїла I проти Румського султанату. Звитяжно бився, проте не виявив значних військових здібностей. Брав участь у битві при Міріокефалі, де візантійці зазнали нищівної поразки Але Андронік Ангел зумів врятуватися.

У 1177 році увійшов до складу посольства до Єрусалимського королівства, на меті якого було відновлення союзу між двома державами. Загалом воно було досить успішним. Основним завданням перед союзниками постала боротьба з мусульманськими володарями.

У 1179 році очолив військову кампанію у Фригії. Біля Харакса сельджуки спричинили паніку у таборі візантійців, внаслідок чого Андронік Ангел втік. Лише дії Манула Кантакузина зупинили загальну втечу. Після цього Ангела було відсторонено від будь-яких посад.

У 1180 році після сходження на трон Олексія II підтримав урядування регентші Марії Антіохійської. Завдяки цьому повернувся до війська. У 1182 році очолив армію проти повсталих на чолі з Андроніком Комніном. Втім ще до підходу основних сил внаслідок нездарності зазнав поразки у битві біля Никомедії та втік до Константинополя. Тут його було звинувачено у зраді. Побоюючись за життя, Андронік Ангел втік до Андроніка Комніна.

У 1183 році невдовзі після захоплення повної влади Андроніком Комніном почався конфлікт з візантійською знаттю, що була невдоволена діями нового імператора. Андронік Комніна спільно з Андроніком Контостефанон, мегадуксом (командувачем візантійського флоту) влаштували заколот. Втім його було розкрито, а більшість змовників покарано. Але Андронік Ангел з практично усіма синами (Костянтина було схоплено й засліплено за наказом Андроніка I) втік до Віфінії. Тут його сини Феодор та Михайло разом з Феодором Кантакузиним підняли повстання в Прусі, але зазнали поразки. Андронік Ангел не дочекався результату втік до Кілікії, а звідти — до Дамаску. Тут отримав прихисток у султана Салах ад-Діна. У 1184 році перебрався до акри, де невдовзі помер.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Євфросинія, донька Феодора Кастаномінта.

Діти:

  • Костянтин (1151—після 1199), себастократор
  • Олексій (1153—1211), візантійський імператор
  • Михайло (1154—після 1185), цезар
  • Ірина (1154), дружина Іоанна Кантакузина
  • Феодор (1155—після 1199), цезар
  • Ісаак (1156—1204), візантійський імператор
  • Феодора (1160—після 1187), дружина Конрада, маркграфа Монферратського

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Charles M. Brand: The Byzantines and Saladin 1185—1192, opponents to the Third Crusade. In: Speculum 37, 1962, ISSN 0038-7134, S. 167—181.
  • Brand, Charles M. (1968). Byzantium Confronts the West, 1180—1204. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press.
  • Κωνσταντίνος Βαρζός: Η Γενεαλογία των Κομνηνών (= Βυζαντινά Κείμενα και Μελέται. T. 20α, ZDB-ID 420491-8). Τόμος A'. Κέντρον Βυζαντινών Ερευνών — ΑΠΘ, Θεσσαλονίκη 1984, S. 656—662 Nr. 93.
  • Jean-Claude Cheynet: Pouvoir et contestations à Byzance (963—1210). Reimpression. Publications de la Sorbonne Centre de Recherches d'Histoire et de Civilisation Byzantines, Paris 1996, ISBN 2-85944-168-5, S. 112—113 Nr. 153, S. 114 Nr. 155.