Андрєєв Борис Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борис Андрєєв
Загальна інформація
Народився 6 серпня 1918(1918-08-06)
Харків, УНР
Помер 1997
Харків, Україна

Борис Костянтинович Андрєєв (рос. Борис Константинович Андреев; нар. 6 серпня 1918, Харків14 серпня 1997, там же) — радянський та український боксер і тренер. У довоєнні роки на змаганнях представляв Харків та двічі вигравав чемпіонат Української РСР з боксу, став майстром спорту СРСР. З 1939 року служив у ВМФ СРСР, став чемпіоном Чорноморського флоту з боксу. Після початку Німецько-радянської війни брав участь в обороні Миколаєва та Херсона. Потім був переведений служити на Північний флот, в 1942 отримав контузію. Продовжуючи службу на Північному флоті, виграв чемпіонат із гірськолижного спорту. У післявоєнний період став чемпіоном з боксу ВМФ СРСР. У 1959 році пішов у запас у званні капітана III рангу. Тоді ж повернувся до рідного міста, де почав тренувати боксерів на стадіоні ХТЗ. У 1967 році йому було присвоєно почесне звання "Заслужений тренер Української РСР". За період своєї тренерської діяльності Андрєєв підготував понад тридцять майстрів спорту, серед них Анатолій Климанов та Леонід Задорожний . У Харкові після його смерті відбувається щорічний боксерський турнір, присвячений його пам'яті.

Біографія[ред. | ред. код]

Борис Андрєєв народився 6 серпня 1918 року у Харкові[1]. Тренувався на харківському стадіоні «Металіст». Закінчивши середню школу, вступив до училища[2]. Працював електриком на Харківському паровозобудівному заводі імені Комінтерну. Там Андрєєв познайомився з В'ячеславом Зібаровським та привів його до секції боксу Артамонова. Пізніше Зібаровський двічі, у 1941 та 1945 роках, ставав чемпіоном Української РСР з боксу[3][4]. У 1937 році закінчив училище та вступив до Вищої школи тренерів Харківського державного інституту фізичної культури[2]. На рингу виступав за спортивне товариство "Будівельник" у напівсередній ваговій категорії[5]. Захоплювався гірськолижним спортом[6].

У 1938 році на чемпіонаті серед представників спорттовариства «Будівельник» у Баку представники харківської команди Борис Андрєєв, Лев Сегалович та Анатолій Грейнер, здобувши перемоги у своїх вагових категоріях, принесли перше місце своїй команді[5]. Майстерність цих харківських спортсменів наголошувалося в тодішній пресі[7]. У 1938 та 1939 роках Б. К. Андрєєв ставав переможцем чемпіонату Української РСР з боксу[1][8]. Майстер спорту СРСР[9]. У 1939 році закінчив Вищу школу тренерів, здобувши спеціальність тренера з боксу вищої кваліфікації[2][1]. До призову до армії Андрєєв певний час жив у Миколаєві[10].

З 1939 Андрєєв проходив службу в рядах Військово-морського флоту СРСР, служив у 7-й морській стрілецькій бригаді[11]. Під час служби брав участь у боксерських змаганнях, ставав чемпіоном Чорноморського флоту у напівсередній вазі. З липня 1941 року бився на фронтах Радянсько-німецької війни[8][12]. Брав участь в обороні Миколаєва та Херсона. У липні 1942 року Андрєєв отримав тяжку контузію, внаслідок цього він був направлений на лікування до Архангельська[13] . Після одужання продовжив службу на півострові Рибальський[11]. Навесні 1944 був відряджений на вищі курси командирів торпедних катерів Каспійського вищого військово-морського училища СРСР, які закінчив в 1945[2].

На останньому етапі Німецько-радянської війни (за іншими даними, через місяць після її закінчення[6]) у званні лейтенанта Борис Андрєєв прибув до Кронштадта, де став командиром катера[11]. Також він був заступником командира бригади торпедних катерів[8]. Наприкінці 1940-х років Андрєєв був переведений служити до Балтійська. Восени 1959 Борис Андрєєв пішов у запас[14], маючи звання капітана 3-го рангу[2].

Після закінчення служби Андрєєв почав працювати тренером з боксу на харківському стадіоні ХТЗ. Крім тренерської роботи на стадіоні ХТЗ, якийсь час був тренером-консультантом у збірній Радянського Союзу з боксу і разом із нею виїжджав за кордон[14].

Борис Констянтинович Андрєєв помер 14 серпня 1997 року в Харкові[1] у віці 79-ти років.

Сім'я[ред. | ред. код]

Борис Констянтинович був одружений на Євгенії Георгієвній[15], котра працювала лікарем. Мав сина Віктора[16].

Пам'ять[ред. | ред. код]

Починаючи з 1997 року за ініціативою Дмитра Шенцева и Леоніда Задорожного в Харкові на стадіоні ХТЗ проводиться щорічний турнір по боксу серед юніорів і молоді пам'яті Бориса Андрєєва[16][2][17].

Побажання Бориса Андрєєва, сказане під час одного з виступів про те, що незважаючи на те, що спортивні результати безумовно важливі, важливіше завдання це виховання гідних людей, послужило керівництвом для Леоніда Вострокнутова під час написання монографії «Нариси з історії боксу Харкова»[18].

Нагороди і звання[ред. | ред. код]

Бориса Констянтиновича удостоїли наступних нагород та звань: орден Вітчизняної війни II ступеня (6 листопада 1985), два ордена Червоної Зірки (4 січня 1946 й 21 серпня 1953[19]), медаль «За бойові заслуги»[1], медаль «За оборону Радянського Заполяр'я», медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»[20], почесне звання «Заслужений тренер УРСР» (1967)[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Энциклопедия Олимпийского спорта, 2004, с. 242.
  2. а б в г д е Международный турнир по боксу памяти заслуженного тренера Украины МС СССР Б. К. Андреева. http://boxing2001.narod.ru (рос.). 2002. Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 20 вересня 2019.
  3. Аркадьев, 1986, с. 61—62.
  4. Вострокнутов, 2020, с. 68.
  5. а б Энциклопедия Олимпийского спорта, 2004, с. 101.
  6. а б Олейник, Грот, 2002, с. 268.
  7. Олейник, Грот, 2002, с. 202.
  8. а б в Переможці, 2008, с. 192.
  9. Спортивные известия. http://izvestia.kharkov.ua/. Харьковские известия. 19 грудня 2017. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 24 квітня 2020.
  10. Аркадьев, 1986, с. 49.
  11. а б в Энциклопедия Олимпийского спорта, 2004, с. 136.
  12. Олейник, Грот, 2002, с. 266—267.
  13. Олейник, Грот, 2002, с. 267.
  14. а б Олейник, Грот, 2002, с. 269.
  15. Аркадьев, 1986, с. 131.
  16. а б Клименко, 2010.
  17. Спортивные известия. http://izvestia.kharkov.ua/. Харьковские известия. 19 грудня 2017. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 24 квітня 2020.
  18. Вострокнутов, 2020, с. 21.
  19. Наградной лист [Архівовано 2020-07-24 у Wayback Machine.] на Интернет-портале документов о Второй мировой войне «Память Народа [Архівовано 2020-07-22 у Wayback Machine.]».
  20. Андреев Борис Константинович [Архівовано 2020-09-03 у Wayback Machine.] на Интернет-портале документов о Второй мировой войне «Память Народа».

Література[ред. | ред. код]

  • Аркадьев Д. А. Большой ринг республики. — К. : Здоров'я, 1986. — 160 с.
  • Вострокнутов Л. Д. Очерки по истории бокса Харькова : [монография] / науч. ред. Н. А. Олейник. — Харьков : Константа, 2020. — 266 с. — ISBN 978-996-342-414-6.
  • Грот Ю. І. Андреєв Борис Костянтинович // Енциклопедія сучасної України. — К. : НАН України, Наукове товариство ім. Шевченка, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008.
  • Завьялов М. М. Боксёрские байки от Михал Михалыча. Непридуманные истории Главного тренера. — К. : Техника, 2016. — 212 с. — ISBN 978-966-575-210-3.
  • Олійник Микола Олександрович, Грот Ю. І. История физической культуры и спорта на Харьковщине (Люди. Годы, Факты. 1879—1950 г.г.). — Харків : ХДАФК, 2002. — Т. 1. — 376 с.
  • Олейник Н. А., Грот Ю. И. История физической культуры и спорта на Харьковщине (1951—1974 гг.). — Харьков : Прапор, 2005. — Т. 2. — 448 с. — ISBN 966-8690-11-7.
  • Олейник Н. А., Грот Ю. И. История физической культуры и спорта на Харьковщине (люди, годы, факты) 1975—1992 гг. — Харьков : Прапор, 2009. — Т. 3. — 448 с. — ISBN 978-966-1643-00-9.
  • Радзевич Е. Анатолий Климанов... такой уж он человек // «Ринг» : журнал. — 2005. — № 2 (февраль). — С. 56—63. — ISSN 1810-7338.
  • Бокс. Энциклопедия / сост. Тараторин Н. Н. — М. : «Терра-Спорт», 1998. — 320 с. — ISBN 5-93127-006-X.
  • Энциклопедия Олимпийского спорта / под общ. ред. Платонова В. Н. — К. : Олимпийская литература, 2004. — Т. 5. — С. 101, 136, 241, 242. — ISBN 966-7133-56-7.
  • Андреєв Борис Костянтинович // Книга Пам'яті України. Харківська область. Переможці / Головна ред. кол.: І. О. Герасимов (голова) та ін.; Обласна ред. кол.: І. О. Терехов (керівник) та ін. — Харків : Комунальний заклад Обласна пошуково-видавнича наукова редакція Книги Пам'яті України, 2008. — Т. 1 (24). — С. 192. — ISBN 5-88500-075-1.

Посилання[ред. | ред. код]